Рішення № 46912952, 12.05.2015, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/2602/15 Головуючий 1-ї інст. Лосєва Д.А.

Справа № 638/5654/14-ц Суддя доповідач Бровченко І.О.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Бровченко І.О.,

суддів Тичкової О.Ю., , ОСОБА_1,

при секретарі Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року ПАТ «ПУМБ» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним правочин, оформлений протоколом товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» № 2 проведення відкритих торгів від 25 листопада 2011 року та договором купівлі-продажу від 10 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1194, що укладений між ОСОБА_2 в особі арбітражного керуючого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Крім того позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1205, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 6289736 від 14 квітня 2008 року.

Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати боржнику кредит у розмірі 132500 доларів США, а боржник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором між банком та боржником був укладений договір іпотеки № 6289805 від 14 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 1159, згідно з яким боржником передано в іпотеку банку в забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором квартиру, реєстраційний номер: 22575047, загальна площа: 81,8 кв.м, житлова площа: 46,5 кв.м, , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою господарського суду Харківської області від 15 листопада 2011 року ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ліквідатором боржника було призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5

30 листопада 2011 року банком було отримано лист ліквідатора від 23 листопада 2011 року про те, що 25 листопада 2011 року відбудуться торги з реалізації предмету іпотеки за стартовою ціною 66700 грн.

25 листопада 2011 року відкриті торги були проведені на товарній біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» та предмет іпотеки було реалізовано громадянину ОСОБА_6 за ціною 73370 грн. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1194. В подальшому 12 грудня 2011 року спірну квартиру було відчужено громадянці ОСОБА_7 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1205.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року скасовано постанову господарського суду Харківської області від 15 листопада 2011 року про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2

Таким чином, позивач вважає, що зазначеними діями відповідачів були порушені їх законні права.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задоволено. Визнано недійсним правочин, оформлений протоколом товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» № 2 проведення відкритих торгів від 25 листопада 2011 року та договором купівлі-продажу від 10 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1194, що укладений між ОСОБА_2 в особі арбітражного керуючого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1205 та укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ПАТ «Перший Український ОСОБА_4» у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п.п. 1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 6289736 від 14 квітня 2008 року.

Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 132500 доларів США, а останній зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 6289805 від 14 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 1159, згідно з яким боржником передано в іпотеку банку в забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором квартиру, реєстраційний номер: 22575047, загальна площа: 81,8 кв.м, житлова площа: 46,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Постановою господарського суду Харківської області у справі № 5023/8179/11 від 15 листопада 2011 року ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ліквідатором боржника було призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5

25 листопада 2011 року відкриті торги були проведені на товарній біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» та предмет іпотеки було реалізовано за ціною 73370 грн.

Згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 10804238 від 15 грудня 2011 року квартира АДРЕСА_3 10 грудня 2011 року була відчужена ліквідатором майна громадянину ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1194, а 12 грудня 2011 року квартира було відчужено громадянці ОСОБА_7 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1205.

Копії відповідних договорів купівлі-продажу в матеріалах справи відсутні.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року по справі № 5023/8179/11, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року, було скасовано постанову господарського суду Харківської області у справі № 5023/8179/11 від 15 листопада 2011 року про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2

Ухвалюючи рішення про задовольняння позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що постанова господарського суду Харківської області про визнання боржника банкрутом від 15 листопада 2011 року на час реалізації спірного майна не набрала законної сили та в подальшому була скасована постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року, у звязку з чим юридично ліквідатор не набув законних підстав бути представником ФОП ОСОБА_2 в процедурі банкрутства. В порушення вимог ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» предмет іпотеки був реалізований на відкритих торгах на десятий день з дати визнання боржника банкрутом. Також була занижена початкова ціна продажу предмета іпотеки, який було реалізовано без згод банку як іпотекодержателя.

Проте погодитись із таким висновком суду першої інстанції не можна.

Відповідно до ч.1 ст.33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Постановою господарського суду Харківської області від 15 листопада 2011 року визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_5 Скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядженням майном банкрута у тому числі податкові застави.

З постанови господарського суду Харківської області вбачається, що спірне нерухоме майно знаходилось у іпотеці ЗАТ «ПУМБ», згідно договору № 628905 від 14 квітня 2008 року,

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при проведенні процедури банкрутства, яка регулюються спеціальним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розпорядження майном, у тому числі заставленим, здійснює ліквідатор - арбітражний керуючий, при цьому отримання згоди від іпотекодержателя на відчуження майна законом не встановлено.

Сторонами по справі не оскаржується, що реалізація квартири АДРЕСА_4 була здійснена в межах здійснення ліквідаційної процедури на відкритих торгах та ліквідатором було здійснено продаж квартири на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2011 року. В подальшому квартира була перепродана та остаточним її власником є ОСОБА_9

В правових позиціях, викладених в постанові Верховного Суду України № 6-58 від 26 червня 2013 року зазначено, що згідно зі статтею 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається ( пункт 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ).

При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено.

Крім цього в зазначеній постанові Верховний суд України посилаючись на вимоги частини другою статті 388 ЦК України зазначає, що майно, не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень.

Згідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України вказане судове рішення Верховного Суду України , яке прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ,одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу» застава припиняється в разі примусового продажу заставленого майна.

Посилання суду першої інстанції, що постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом від 15 листопада 2011 року на час відчуження майна не набрала законної сили та була скасована постановою Харківського апеляційного господарського суду, у звязку з чим юридично ліквідатор не набув законних підстав бути представником ФОП ОСОБА_2 в процедурі банкрутства, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Судом першої інстанції не враховано, що постанова про визнання боржника банкрутом, прийнята господарським судом у справі про банкрутство, набирає законної сили з моменту її прийняття

Право на оскарження судових рішень, що набрали законної сили є особливістю провадження у справах про банкрутство. Воно відрізняється від загального правила позовного провадження, встановленого у ст. 85 ГПК, згідно з якою рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У іншому разі, якщо подано апеляційну скаргу і рішення не скасовано, воно набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Постанова суду про визнання ФОП ОСОБА_2 була скасована лише 15 лютого року, тобто після продажу нерухомого майна з відкритих торгів.

Посилання суду першої інстанції, що відомості про банкрутство боржника були опубліковані в «Голосі України» лише 15 грудня 2011 року, тобто вже після реалізації предмету іпотеки не є підставою для визнання відкритих торгів недійсними, оскільки не стосуються правил проведення торгів. Отже, дії арбітражного керуючого під час здійснення ліквідаційної процедури, які не стосуються правил проведення відкритих торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання відкритих торгів недійсними. Крім того, позивачем не надано відповідних доказів підтверджуючих, що зазначена публікація була здійснена лише 15 грудня 2011 року.

Також судом не було враховано, що в обґрунтування вимог позовної заяви з посиланням на вимоги ст. 30 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ст. 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» позивач зазначив, що реалізація спірної квартири була здійснена менше ніж 30- денний строк до дати проведення торгів. Підставами, що через засоби масової інформації не було здійснено оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна позов не обґрунтовується.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до вимог ст. 30 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, тобто вказаний закон України не регулює порядок проведення відкритих торгів в межах здійснення ліквідаційної процедури. Проведені відкриті торги здійснювались відповідно до «Правил біржової торгівлі на товарній біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» затверджених рішенням біржового комітету товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» від 26 вересня 2011 року. Матеріали справи не містять копій відповідних правил та під час судового розгляду справи позивачем не заявлялось клопотання про витребування відповідних доказів з метою обґрунтування своїх вимог щодо порушення правил проведення відкритих торгів.

Крім того, судова колегія вважає, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту реалізації майна за заниженою ціною.

За приписами частини 1 статті 29 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Відповідно до статті 12 вказаного Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

У пункті 56 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» визначені загальні вимоги до складання звіту про оцінку та підготовки висновку про вартість майна, з яких вбачається, що висновок про вартість майна є складовою цього звіту.

В обґрунтування доводів позовної заяви позивач не надав до суду договір на проведення відповідної оцінки майна банкрута, укладеного між ліквідатором і суб'єктом оціночної діяльності, та звіту про оцінку майна, у звязку з чим судова колегія позбавлена можливості надати відповідну оцінку звіту, відповідно до якого вартість квартири була встановлена у розмірі 66700 грн. Клопотання щодо витребування відповідних доказів під час судового розгляду справи позивачем не заявлялись.

З позовної заяви вбачається, що 30 листопада 2011 року банком було отримано лист ліквідатора від 23 листопада 2011 року про те, що 25 листопада 2011 року відбудуться торги з реалізації спірного майна за стартовою ціною 66700 грн. Разом з тим, матеріали справи не містять відповідного листа.

Доказів підтверджуючих, що для вирішення відповідності звіту вимогам законодавства стосовно оцінки майна банком було направлено відповідний запит до оцінювача для рецензування звіту майна, матеріали справи не містять.

Таким чином посилання позивача, що арбітражний керуючий неправомірно було застосовано початкову ціну спірної квартири у розмірі 66700 грн. при наявності відповідного звіту про оцінку, є помилковими та не підтверджені відповідними доказами по справі.

Враховуючи, що в обґрунтування доводів позовної заяви позивач не надав належних та допустимих доказів підтверджуючих порушення правил проведення відкритих торгів, відсутні підстави для визнання їх недійсними та відповідно договору купівлі-продажу, який був укладений за наслідками їх проведення.

Крім того, вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1205 та укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд першої інстанції не врахував, що не підлягають задоволенню позови про визнання наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Копії договорів купівлі-продажу, які судом першої інстанції визнанні недійсними, матеріали справи не містять.

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та в задоволені позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2014 року скасувати, ухвалите нове рішення.

У задоволені позову публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді -