Ухвала суду № 46902910, 14.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/7040/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1532/К/15 суддя Водопянов С.М.

Категорія - 27 (І) Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

Іменем України

14 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Соколан Н.О., Михайлів Л.В.

при секретарі: Булах К.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

відповідач ОСОБА_2,

представник позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 19 вересня 2005 року із ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DNH4КР70910684 на споживчі цілі, за яким йому надано кошти у розмірі 1757,54грн. терміном до 19 вересня 2009 року зі сплатою 25,08 % річних. Позичальник зобовязання за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку, станом на 19.07.2013 року склала 24681 грн. 91 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 141,10 грн., заборгованість за відсотками в сумі 8068 грн. 23 коп., пеня в сумі 14821 грн. 06 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1151 грн. 52 коп.

У звязку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 березня 2014 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 18070 грн. 18 коп. та судові витрати в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, які суд вважав встановленими у частині розміру стягнутої заборгованості та позовної давності до вимог позивача.

Так, позивач протягом тривалого часу не заявляв жодних претензій до ОСОБА_2, а тому останній вважав, що у нього відсутня заборгованість перед банком. Відповідач вважає, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» своїми діями сприяв збільшенню заборгованості, що є підставою для застосування ст.ст. 551, 616 ЦК України. При цьому, на думку відповідача, розмір заборгованості суперечить нормам здорового глузду, адже за три роки борг збільшився майже у 200 разів, а нарахування пені поза межами річного строку позовної давності є неправомірним.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_4, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом установлено, що 19 вересня 2005 року ОСОБА_2 подано до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Заяву позичальника №DNH4КР70910684, яка разом з Умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає кредитно-заставний договір, за яким йому надано кошти у розмірі 1757,60 грн. терміном до 19 вересня 2006 року зі сплатою 2,09 % на місяць. За умовами договору позичальник зобовязався сплачувати заборгованість за кредитним договором щомісяця.

Умови договору ОСОБА_2 належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку, станом на 19 липня 2013 року складала 24681 грн. 91 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 141,10 грн., заборгованість за відсотками в сумі 8068 грн. 23 коп., пеня в сумі 14821 грн. 06 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1151 грн. 52 коп.

Вимоги банку щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій не суперечать умовам договору, які визначені сторонами і погоджені ними.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконував умови договору в повному обсязі і суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитом, однак розмір пені підлягає зменшенню, оскільки він значно перевищує розмір заподіяних позивачеві збитків.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду з огляду на наступне.

Так, колегією суддів перевірено висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та зясовано, що він визначений у відповідності із умовами кредитного договору від 19 вересня 2005 року, який підписано сторонами та чинність якого не оскаржується.

Зокрема, відсотки за користування кредитом нараховані за поточною відсотковою ставкою у розмірі 25,08% річних (2,09 % на місяць) та за поточною ставкою за прострочену заборгованість у розмірі 72,00% річних, що відповідає умовам договору та у загальному розмірі становить 8068,23 грн.

Пеня на прострочену заборгованість по кредиту у розмірі 14821,06 грн. нарахована виходячи із ставки 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочення платежу, що передбачено п. 3.2.3. Умов.

Штрафи у розмірі 500 грн. (фіксована складова) та 1151,52 грн. (процентна складова) визначено у відповідності з п. 5.3. Умов, згідно яких у разі порушення позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобовязань, передбачених договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості.

Частина 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України покладає на кожну із сторін обовязок з доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦК України.

Отже, позивачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вірно проведено нарахування відсотків, пені та штрафів за порушення ОСОБА_2 виконання взятих на себе зобовязань за кредитним договором №DNH4КР70910684 від 19 вересня 2005 року, а доводи апеляційної скарги щодо невірності цього розрахунку є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 вважав що у нього відсутня заборгованість за кредитним договором не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки, останнім не надано жодного доказу про погашення цієї заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір заборгованості суперечить здоровому глузду колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається із вищевикладеного, розрахунок боргу проведено у відповідності з положеннями кредитного договору №DNH4КР70910684 від 19 вересня 2005 року, який є чинним та сторонами не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги щодо стягнення пені поза межами річного строку позовної давності взагалі не можуть бути взяті до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені субєктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у звязку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, норми частини третьої статті 267 ЦК України поширюються як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності повязана лише з наявністю про це заяви сторони.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові №6-25цс15 від 18 березня 2015 року, яка згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність, а ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про розгляд даної справи судом першої інстанції (а.с. 23,26), не заявляв у суді першої інстанції про застосування позовної давності до вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на підставі ст.ст. 551, 616 ЦК України, колегія суддів приходить до наступного.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність із розміром основного зобов'язання.

Суд також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобовязання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК України).

Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано вимог матеріального і процесуального права під час вирішення питання щодо застосування ч.3 ст.551 ЦК України, а доводи апеляційної скарги не свідчать про незаконність рішення суду в цій частині. Так, судом першої інстанції, з урахуванням наявних у справі доказів, було прийнято рішення про зменшення розміру пені, що була нарахована відповідачам за невиконання умов кредитного договору, майже втричі враховуючи розмір збитків кредитора від невиконання боржником своїх обовязків по сплаті заборгованості в сумі 141,10 грн. - заборгованість за кредитом, 8068,23 - заборгованість по сплаті відсотків, суд першої інстанції зменшив суму пені до 8209,33, що у повній мірі узгоджується з вимогами зазначеної вище норми матеріального права. При цьому, суд першої інстанції на час ухвалення рішення не мав відомостей про майновий стан відповідача, оскільки останній в судове засідання не зявився та не подав відповідних доказів, тобто скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд.

За цих обставин підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру пені не вбачається, оскільки судом дотримані принципи змагальності та диспозитивності вирішення спору, передбачені статтями 10, 11 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі та незгоди з тією їх оцінкою, що надав їм суд першої інстанції. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які \беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена, а судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313 315, 318 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: