Постанова № 46900627, 14.07.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"14" липня 2015 р. Справа №906/43/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Петухов М.Г. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Опанасюку Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченка О.О. - представника за довіреністю від 19.08.2014р.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2015р.

у справі №906/43/15 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод", м.Павлоград, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Коростень, Житомирська область

про стягнення 304095,97грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.02.2015р. у справі №906/43/15 задоволено позов Державного підприємства «Науково-виробничого об`єднання «Павлоградський хімічний завод» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 304095,97грн. (з урахуванням ухвали від 10.03.2015р. про виправлення описки). Стягнуто з відповідача на користь позивача 208507,56грн. заборгованості, 95588,41грн. відсотків за користування чужими коштами та 6081,92грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині стягнення 95588,41грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення - про відмову у позові, у решті - рішення залишити без змін.

Мотивуючи апеляційну скаргу відповідач, зокрема, здійснює посилання на ч.ч.1, 4, 6 ст.231 ГК України, ч.2 ст.343 ГК України та зазначає, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, який встановлюється за згодою сторін, однак не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня. Разом з тим, наголошує, що ч.6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а тому з огляду на викладене, судом першої інстанції не досліджено фактичні обставини справи, що, в свою чергу, призвело до прийняття неправомірного рішення в частині стягнення пені.

Представник позивача у письмовому відзиві №1 від 27.05.2015р. на апеляційну скаргу та судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить оскаржене рішення господарського суду Житомирської області від 19 лютого 2015 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ФОП ОСОБА_2 чи його представник у судове засідання не з`явилися, однак, останній надіслав на адресу суду клопотання від 14.07.2015р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з залученням його до розгляду у іншій справі.

Судом відхилено вказане клопотання, оскільки зазначені у ньому обставини належними доказами не підтверджені.

Враховуючи норми ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, та той факт, що неявка в засідання суду ФОП ОСОБА_2 чи його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, колегія суддів розглянула апеляційну скаргу за відсутності останніх.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 03.06.2010р. ФОП ОСОБА_2 (продавець) та ДП «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» укладено договір постачання продукції №3/06/10-1-334010 (надалі-договір), згідно з п.1.1. якого, продавець продає, а покупець купує щебеневу продукцію (надалі-продукція) виробництва кар`єрів України, вантажоотримувачем якої може бути інше підприємство, згідно із заявкою покупця.

Відповідно до п.2.1. договору строк передачі продукції - протягом 5 днів з дати отримання 100% передплати.

Місцезнаходження продукції та місце передачі від продавця покупцю, яке водночас може являтися місцем відповідального зберігання продукції, визначається у специфікаціях на кожну окрему партію товару, які є невід`ємною частиною цього договору (п.2.2. договору).

Згідно з п.2.3. договору заявка, що є невід`ємною частиною договору на перевезення вантажу подається покупцем не менш, ніж за 3 доби до дня відправлення вантажу. Заявка, передана по факсу або електронною поштою, зазначеною у п.7 договору має юридичну силу.

У п.3.3. договору передбачено, що покупець оплачує замовлений товар на умовах 100% передплати.

Відповідно до п.4.1. договору за прострочення передачі продукції (п.2.1.), передачу продукції меншої кількості або нижчої якості, ніж передбачено договором та специфікаціями до нього, продавець виплачує покупцю штраф у розмірі 2% від вартості порушеного зобов`язання та пеню у розмірі 1% від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення.

Термін дії договору до 31.12.2013 року. Договір може бути розірвано покупцем в односторонньому порядку, про що останній повідомляє продавця за 10 днів (п.6.2. договору).

Відповідно до п.6.3. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та містить відтиски їх печаток.

Згідно із специфікаціями №1 - №21 до вказаного вище договору сторони узгодили умови та обсяги поставки продукції.

Відповідно до умов договору позивачем у період з 24.06.2010р. по 14.08.2012р. здійснено передоплату товару на загальну суму 9561559,32грн. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками відповідача, копіями платіжних документів (т.1 а.с.196-279).

Відповідач свої зобов`язання щодо поставки позивачу продукції у період з 24.06.2010р. по 15.08.2012р. виконав частково, поставивши продукції на суму 9353051,76грн, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с.44-195).

Відтак, у ФОП ОСОБА_2 перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 208507,56грн., що підтверджується розрахунками позивача, зазначеними вище доказами, й не заперечується відповідачем.

29.07.2014р. позивач звернувся до відповідача з листом, у якому просив останнього підписати акт звірки взаємних розрахунків по договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010р. за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р. Однак, вказаний лист залишений ФОП ОСОБА_2 без відповіді та задоволення.

За вказаних обставин, ДП «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» посилаючись, зокрема, на ст.ст.526, 530, 549, 550 ЦК України та ст.193 ГК України, звернулося до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 208507,56грн. основного боргу та 95588,41грн. пені.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 19.02.2015р. у справі №906/43/15 позов ТзОВ "Харвест" задоволено у повному обсязі. Однак, стягнуто 95588,41грн. відсотків за користування чужими коштами, тоді як позивач просив стягнути 95588,41грн. пені.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 208507,56грн. та вважає, що рішення суду підлягає скасуванню у частині стягнення 95588,41грн. відсотків за користування чужими коштами та зміні у частині стягнення судових витрат, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Судом встановлено, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними договору постачання продукції №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010р., згідно з яким відповідач зобов'язався продавати, а позивач зобов'язався купувати щебеневу продукцію.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, наявними у матеріалах справи копіями платіжних документів підтверджується факт належного виконання ДП «Науково - виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» умов договору постачання продукції №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010р., зокрема, у період з 24.06.2010р. по 14.08.2012р. останнє перерахувало на рахунок відповідача попередню оплату за продукцію на загальну суму 9561559,32грн., а відповідач, у свою чергу, свої зобов'язання щодо поставки щебеневої продукції виконав частково, поставивши позивачу у період з 24.06.2010р. по 15.08.2012р. товару на загальну суму 9353051,76грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними й не спростовується сторонами.

В силу ст.33 ГПК України, ФОП ОСОБА_2 не подано суду доказів на підтвердження факту здійснення поставки продукції на суму 208507,56грн. у встановлений договором строк.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Також, п.4.2. договору від 03.06.2010р. передбачає, що в разі, якщо продавець прострочив виконання зобов`язання частково або вцілому, покупець має право відмовитися від прийняття продукції повністю та вимагати від продавця повернення сплаченої передплати за партію продукції.

Таким чином, позивач цілком правомірно вимагає від відповідача повернення суми попередньої оплати у розмірі 208507,56грн.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 208507,56грн.

З позовної заяви ДП «Науково - виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод», розрахунку ціни позову вбачається, що останнім, зокрема, заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 95588,41грн., нарахованої на підставі п.4.1. договору - за порушення строків поставки товару.

Пунктом 4.1. договору поставки від 03.06.2010р. №3/06/10-1-334010, зокрема, передбачено, що продавець за прострочення передачі продукції виплачує покупцю пеню у розмірі 1% від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення.

Статтею 546 ЦК України передбачено, зокрема, забезпечення зобов'язання неустойкою.

Згідно з ч.1 ст.549 цього ж кодексу, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені (т.1, а.с.9-13, т.2 а.с.86-100), нарахованої у зв`язку із простроченням поставки продукції у передбачений п.2.1. договору строк -протягом 5 (п`яти) днів з дати отримання 100% передплати, окремо по кожному платежу за період з 24.06.2010р. по 14.08.2012р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за цей період (договір передбачає 1%, що є більшим розміром), судова колегія прийшла до висновку, що нарахування пені здійснене позивачем з порушенням норм ч.6 ст.232 ГК України, згідно з якими, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, у рядках 6, 7, 8 розрахунку ціни позову нараховано пеню на суму простроченої поставки у розмірі 6345,00грн. (оплата 26.07.2010р.) за період з 01.08.2010р. по 20.06.2011р., тоді як пеня підлягає нарахуванню за період з 01.08.2010р. по 01.02.2011р. і складає 500,83грн.; у рядку 115, 116-122 пеню нараховано на суму простроченої поставки у розмірі 193268,76грн. та 208507,56грн., відповідно, (оплата 14.08.2012р.) за період з 01.11.2012р. по 17.03.2013р. та, відповідно, за 18.03.2013р., тоді як шестимісячний строк закінчується 20.02.2013р., відповідно, пеня підлягає нарахуванню за період з 01.11.2012р. по 20.02.2013р. і складає 9133,93грн.

Таким чином, розмір пені, нарахованої у відповідності з вимогами ч.6 ст.232 ГПК України складає 29735,95грн.

Ухвалою суду від 23.06.2015р. відповідача було зобов`язано перевірити розрахунок пені та, при наявності заперечень, виконати контррозрахунок, який у строк до 08.07.2015р. надіслати до суду.

Відповідач свого розрахунку пені у строк до 08.07.2015р. не надіслав.

Приймаючи до уваги вказане вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд при вирішенні спору щодо стягнення пені неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, відповідно, зробив неправильні висновки щодо розміру стягуваної суми та трактував пеню, як відсотки за користування чужими коштами, чим порушив норми матеріального права.

Згідно з п.п.1, 4 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2015р. у справі №906/43/15 підлягає скасуванню у частині стягнення відсотків за користування користування чужими грошовими коштами у розмірі 95588,41грн. Відповідно, до стягнення підлягає 29735, 95грн.грн. пені, а у стягненні 65852,46грн. пені слід відмовити.

У решті рішення слід залишити без змін, як таке, що відповідає нормам чинного законодавства, матеріалам справи.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою підприємець ОСОБА_2 сплатив судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, на суму - 1984,12 грн. (платіжне доручення №288 від 13.03.2015р. на суму 2940,00грн.).

Так, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду в разі внесення судового збору у більшому розмірі.

З урахуванням того, що відповідач просив скасувати оскаржене рішення у частині стягнення 95588,41грн. та прийняти нове рішення у цій частині - про відмову у позові, а у решті - залишити без змін, враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір з даної суми становить 955,88 грн.

З огляду на викладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути скаржнику надлишково сплачену суму судового збору, що становить 1984грн. 12коп. (2940,00грн. - 955,88грн.).

Керуючись ст.ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2015р. у справі №906/43/15 скасувати у частині стягнення 95588,41грн. відсотків за користування чужими коштами, прийнявши нове рішення у цій частині - стягнути 29735,95грн. пені, у решті - відмовити, та змінити у частині стягнення 6081,92грн. сплаченого судового збору, виклавши пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2015р. у справі №906/43/15 у наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Науково - виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код 14310112) 208507грн. 56коп. заборгованості, 29735грн. 95коп. пені, всього - 238243грн. 51коп. та 4764грн. 87коп. витрат зі сплати судового збору.

У стягненні 65852грн. 46коп. пені відмовити."

3. Стягути з Державного підприємства "Науково - виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код 14310112) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 658грн. 52коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Ухвалою суду повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) з Державного бюджету України 1984грн. 12коп. судового збору, сплаченого у більшому розмірі, ніж передбачено Законом.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Житомирської області.

6. Справу №906/43/15 надіслати до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Розізнана І.В.

віддрук прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (51402, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.Заводська, 44);

3 - відповідачу (АДРЕСА_1);

4 - в наряд