Постанова № 46900053, 09.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2015 р. Справа№ 922/852/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Гусарова В.В.

від відповідача - Ємець А.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариств з обмеженою відповідальністю «Мир Масел» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариств з обмеженою відповідальністю «Мир Масел»

до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії ГПУ «Полтавагазвидобування»

про визнання додаткової угоди недійсною,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій зазначає, що рішення прийнято при неповному з`ясуванню обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.07.2015.

В судове засідання на вказану дату з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

24.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир Масел", в особі директора Запорожченко О.І., що діяв на підставі статуту, та Публічним акціонерним товариством "Укргазовидобування", в особі першого заступника директора філії Газопромислового управління "Полтавагазовидобування" Кулакова Д.О., що діяв на підставі довіреності № 2-540д від 30.04.2014, укладено договір поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14.

За умовами п.1.1 договору, позивач, як постачальник, зобов'язався поставити відповідачу товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати покупцем за товар, яка здійснюється на підставі рахунку, наданого постачальником в розмірі 1184000 грн., у т.ч. ПДВ.

Строк дії договору сторони обумовили п. 10.1, відповідно до якого договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося представниками сторін в судовому засіданні, на виконання умов договору позивачем 24.10.2014 надано відповідачу рахунок на оплату № СЧ005439 згідно договору № 679/14 від 24.10.2014 року.

Проте, внаслідок того, що відповідачем не проведено оплату за вказаним розрахунком, позивач не здійснив поставку товару відповідачу.

31.12.2014 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14 від 24.10.2014, яку з боку позивача підписано директором Запорожець О.І.

Додатковою угодою № 1 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14 від 24.10.2014 сторони дійшли згоди про внесення деяких змін до основного договору поставки.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, просить визнати недійсною вказану додаткову угоду, мотивуючи це тим, що їх керівник не міг фізично підписати угоду 31.12.2014, оскільки знаходився за межами України, а фактично угода була підписана вже в січні 2015, тобто після закінчення строку дії основної угоди, а отже є недійсною.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначив, що ініціатором укладання додаткової угоди був сам позивач, направивши відповідного листа на їх адресу, а отже підстави для визнання такої угоди недійсної відсутні.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як наголошено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строкук дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Нормами частини 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено право сторін за взаємною згодою змінити або розірвати договір. Отже, після укладання договору, і , зокрема, під час його виконання може виникнути потреба в його зміні чи розірванні. Право на зміну або розірвання договору є продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору.

Відповідно до частини 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Оскільки угода про зміну чи розірвання договору є саме договором, то відповідно, момент її укладання повинен визначатися за загальними правилами, встановленими щодо моменту укладання договору.

Так, згідно ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу. (ч.2 ст. 644 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, з пропозицію щодо пролонгації дії до кінця 2015 року договору № 679/14 від 24.10.2014 виступив саме позивач - ТОВ "Мир Масел", направивши до голови комітету з конкурсних торгів ГПУ "Полтавагазвидобування" ПАТ Укргазвидобування відповідний лист № 301 від 29.12.2014 року.

З тексту даного листа вбачається, що позивач просить пролонгувати договір від 24.10.2014 до кінця 2015 та вважати дійсним наданий відповідачу рахунок на оплату № СЧ005439 від 24.10.2014 на суму 1184000 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідач, погодившись з отриманою з боку позивача пропозицією щодо пролонгацією дії договору, підписав додаткову угоду № 1 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти)№ 679/14 від 24.10.2014, проставивши на тексті угоди дату її підписання 31.12.2014 року.

Датою підписання додаткової угоди - 31.12.2014, відповідач здійснив реєстрацію угоди в журналі реєстрації договорів.

Як вбачається із пояснень, наданих представником відповідача, дата додаткової угоди була проставлена саме як 31.12.2014, оскільки строк дії основного договору, відповідно до його умов, закінчувався 31.12.2014, а додатковою угодо № 1 в тому числі і зокрема продовжувався строк дії основного договору поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 645 Цивільного кодексу України, якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа яка зробили пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Як слідує із норм статті 230 Цивільного кодексу України, якими встановлено правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, обман має місце тоді, коли, зокрема, сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їхнє існування.

Колегія суддів, вивчивши доводи представників сторін, надані як на підтвердження своїх вимог так і на їх заперечення, враховуючи, що пропозиція укладання оспорюваної додаткової угоди надано позивачем в межах дії основного договору, та після отримання відповіді щодо прийняття пропозиції від відповідача ТОВ "Мир Масел" не заперечував проти запізнення отримання цієї відповіді, вважає хибними доводи позивача щодо недійсності додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14 від 24.10.2014, як такої, що укладена за межами дії основного договору, внаслідок обманних дій відповідача.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Як встановлено Господарським судом міста Києва, договір поставки та додаткова угода до нього укладалися між позивачем і відповідачем за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.

Стосовно твердження представника позивача проте, що додаткова угода не могла бути підписана зі сторони позивача саме 31.12.2014, оскільки її підписанти-директор Запорожченко О.І. в цей час знаходився за межами України, колегія суддів зазначає, що представником відповідача по справі не стверджувався та не доводився той факт, що фізично дана угода була підписана саме 31.12.2014, стороною по справі доводився той факт, що вказана угода була підписана в період дії основного договору поставки, оскільки за 2 дні до закінчення його дії, а саме: 29.12.2014, позивачем відповідачу була направлена оферта щодо пролонгації такого договору, яка була акцептована відповідачем, а отже вказана угода не може бути визнана недійсною з підстав, визначених позивачем у позові.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд вірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною, у зв'язку з чим у позовних вимогах судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено.

Враховуючи все вище зазначене, а також докази надані представниками сторін як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів відносно оспорюваної угоди судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, а отже Господарським судом міста Києва повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариств з обмеженою відповідальністю «Мир Масел», а тому апеляційна скарга Товариств з обмеженою відповідальністю «Мир Масел» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариств з обмеженою відповідальністю «Мир Масел» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариств з обмеженою відповідальністю «Мир Масел» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 922/852/15- без змін.

Матеріали справи № 922/852/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко