Рішення № 46899817, 16.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р.Справа № 922/3125/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енерготехніка" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Харків про стягнення коштів в розмірі 48 833,08 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - Тихоненко М.В., довіреність від 26.05.2015 р.;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Енерготехніка" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про стягнення грошових коштів за невиконання зобов'язання, в якій, з урахуванням заяв про зміну позовних вимог від 22.06.2015 р. вх. №25353 та від 02.07.2015 р. вх.№26667, просить суд :

- стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення сплати основної суми заборгованості в розмірі 4 622,62 грн., суму інфляційних нарахувань на основну суму, яка складає 36 762,19 грн., 3% річних за прострочення сплати суми пені, які складають 4 622,62 грн., суму інфляційних нарахувань на суму пені, яка складає 2 825,65 грн. та судові витрати в розмірі 1 827,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконує рішення господарського суду Харківської області від 19 липня 2011 року у справі №5023/3619/11 про стягнення з останнього суми основного боргу у розмірі 51 740,47 грн., пені у розмірі 3 976,92 грн., 3% річних - 2 083,79 грн., інфляційних витрат - 7243,66 грн., 651,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; в якості правових підстав позову вказує на норми ст. ст. 599, 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду від 27.05.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2015 р. об 11 годині 15 хвилин.

Ухвалами господарського суду від 11.06.2015 р., 02.07.2015 р. розгляд справи відкладався на 02.07.2015 р., 16.07.2015 р. у зв'язку з неявкою відповідача по справі.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у призначене 16.07.2015 р. судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання (вх. №28537), в якому просить суд перенести судове засідання. В обґрунтування клопотання посилається на своє відрядження з 14.07.2015 р. по 31.07.2015 р.

Вирішуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, клопотання відповідача вх. №23864 від 10.06.2015 р. (а.с.19) про відкладення розгляду справи було задоволено судом). Про можливість надання нових доказів у майбутньому в клопотанні про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань, спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Клопотання відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. До клопотання не додано жодного доказу, який би підтверджував, що він буде знаходиться у відрядженні з 14.07.2015 р. по 31.07.2015 р.

Враховуюче вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про відкладення, оскільки розгляд даної справи відкладався у зв'язку із неявкою відповідача в судове засідання та суд обмежений часом вирішення справи.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

У травні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство "Енерготехніка" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь суми основного боргу у розмірі 51740,47; пені у розмірі 3976,92 грн.; 3% річних 2083,79 грн. та інфляційних витрат 7243,66 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару поставленого йому позивачем за договором поставки № 145 від 01.07.2009 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 липня 2011 року по справі №5023/3619/11 позов задовольнити повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство "Енерготехніка" суму основного боргу у розмірі 51740,47 грн.; пеню у розмірі 3976,92 грн.; 2083,79 грн. 3% річних; 7243,66 грн. інфляційних витрат; 651,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Як стверджує позивач у позовній заяві, та що не спростовано відповідачем, станом на момент звернення із даним позовом до суду, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не було виконано судове рішення у справі №5023/3619/11, докази оплати грошових коштів позивачу в матеріалах справи не міститься та не надано сторонами.

Даний факт також підтверджується листом Київського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 15.05.2015 р. №11141, в якому зазначено, що станом на 15.05.2015 рік боржником рішення суду у добровільному порядку не виконується, з моменту відкриття виконавчого провадження, а саме 19.08.2011 року надходжень грошових коштів на депозитний рахунок відділу не здійснювалося (а.с. 15).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. "Справа Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Енерготехніка" товару Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за договором поставки №145 від 01.07.2009 року не потребує повторного доведення.

Відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Станом на момент звернення із даним позовом до суду, відповідачем не було виконано судове рішення у справі №5023/3619/11, докази оплати грошових коштів позивачу в матеріалах справи не міститься та не надано сторонами.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 20.01.2011 р. у справі № 10/25, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (глава 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Тобто, ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити кредиторові три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України п. 1.3 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зауважив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011 № 16/587-22/430 та Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Враховуючи вищевикладене, прийняття судом рішення від 19.07.2011 року у справі № 5023/3619/11 про стягнення заборгованості з відповідача, яке не виконане останнім у встановленому законом порядку, не припиняє грошове зобов'язання останнього перед позивачем. Три проценти річних можуть нараховуватися позивачем по день фактичного стягнення з відповідача як боржника заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріально правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Посилання відповідача на необґрунтованість стягнення штрафних санкцій є помилковим, оскільки зазначені платежі не є штрафними санкціями, законодавець імперативно визначив, що кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Дослідивши надані позивачем до матеріалів справи розрахунки 3% річних та інфляційних збитків, судом встановлено, що в позовних вимогах, викладених у заяві про зміну позовних вимог (вх. №25353 від 22.06.2015 р.), заявлено до стягнення 3% річних за прострочення сплати суми пені, які складають 4 622,62 грн. Проте, в розрахунку зазначено до стягнення суму 355,31 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 355,31 грн.

Перевіривши інші розрахунки нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що дані розрахунки не суперечить вимогам чинного законодавства та розраховані вірно.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енерготехніка" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судові витрати на відповідача, у зв'язку з тим, що спір доведено до суду з його вини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, 525, 526, ч.1 ст.530, 625 ЦК України, статтями 1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61033, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енерготехніка" (62332, Харківська обл., Дергачівський район, місто Дергачі, вул. Ворошилова, буд. 7, код ЄДРПОУ 22678151) 3% річних за прострочення сплати основної суми заборгованості в розмірі 4 622 (чотири тисячi шiстсот двадцять двi) грн. 62 коп., суму інфляційних нарахувань на основну суму, яка складає 36 762 (тридцять шiсть тисяч сiмсот шiстдесят двi) грн. 19 коп., 3% річних за прострочення сплати суми пені, які складають 355 (триста п'ятдесят п'ять) грн. 31 коп., суму інфляційних нарахувань на суму пені, яка складає 2 825 (двi тисячi вiсiмсот двадцять п`ять) грн. 65 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вiсiмсот двадцять сім) грн. 00 коп.

В частині стягнення 3% річних за прострочення сплати суми пені в розмірі

4 267,31 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.07.2015 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа № 922/3125/15