Рішення № 46896745, 08.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2015Справа № 916/3866/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»

до Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Одеська митниця Державної фіскальної служби України.

про стягнення грошових коштів

За участю Прокуратури Одеської області

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Оліферчук А.А. за посвідченням № 018342 від 16.07.2013 р.;

від позивача: Панкулич В.І. за довіреністю № 86/02 від 17.02.2015 р.;

Волошин О.І. за довіреністю № 5/01 від 03.01.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України про стягнення 1 510 800, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 14.04.2011 р. між ним та ТОВ «Трейн Укрейн» було укладено Договір № 14/04-ПР на транспортно-експедиторське обслуговування по прямому варіанту «судно - вагон». У жовтні 2011 року позивач на підставі зовнішньо-економічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Додаткової угоди № 36 від 05.10.2011 р. до зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Інвойсу № SM-36/1-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/2-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/3-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/4-2008 від 12.10.2011 р., Коносамента № 1 від 12.10.2011 р., Коносамента № 2 від 12.10.2011 р., Коносамента № 3 від 12.10.2011 р., Коносамента № 4 від 12.10.2011 р. імпортований на територію України соєвий шрот виробництва Бразилії в загальній кількості 1688700 кг, визначеній згідно Генерального Акта від 20.10.2011 р. та Акта-повідомлення № 1 від 20.10.2011 р. Вказаний вантаж за участю експедитора було перевантажено з теплоходу «Piper» в 30 залізничних вагонів та 20.10.2011 р. заявлено до митного оформлення митному посту Іллічівськ Південної митниці. Відповідно до пояснень позивача, в порушення приписів ст. 78 Митного кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, митниця здійснила митне офомлення вантажу лише 19.01.2012 р., що підтверджено вантажними митними деклараціями № 500040403/2012/000230, № 500040403/2012/000231, № 500040403/2012/000232 та № 500040403/2012/000233 від 19.01.2012 р. Під час митного оформлення товарів, як зазначає позивач згідно з ч. 3 ст. 63 МК України користуватись транспортними засобами змоги не було й він вимушений був сплатити експедитору за період користування вагонами з 23.10.2011 р. по 19.01.2012 р. 1 510 800, 00 грн., що підтверджується за його твердженнями рахунками, платіжними дорученнями, накопичувальними картками ФДУ-92 та відомістю плати за користування вагонами ГУ-46. В цілому ж за час користування вагонами 18.10.2011 р. по 24.01.2012 р. позивач сплатив експедитору 1 587 736, 20 грн. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2011 р. у справі № 2а/17300/11/2670 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 р. було визнано протиправною бездіяльність Південної митниці з митного оформлення вантажу соєвого шроту, імпортованого ТОВ «Аскоп-Україна» на територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Додаткової угоди № 36 від 05.10.2011 р. до зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Інвойсу №/1-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/2-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/3-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/4-2008 від 12.10.2011 р., Коносамента № 1 від 12.10.2011 р., Коносамента № 2 від 12.10.2011 р., Коносамента № 3 від 12.10.2011 р., Коносамента № 4 від 12.10.2011 р. в загальній кількості 1688700 кг, визначеній згідно Генерального Акта від 20.10.2011 р. та Акта-повідомлення № 1 від 20.10.2011 р. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що йому на суму 1 510 800, 00 грн. було завдано матеріальну шкоду, оскільки з вини митниці, позивач не міг повернути вагони, в яких знаходився товар, експедитору. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.09.2014 р. порушено провадження у справі № 916/3866/14, розгляд справи призначено на 13.10.2014 р.

13.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від Південної митниці Міндоходів надійшло клопотання про залучення іншого відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та відзив на позовну заяву, відповідно до якого вона проти позову заперечує, вказуючи на те, що судові рішення у справі № 2а/17300/11/2670 переглядаються в касаційному порядку і їх виконання зупинено. При цьому, відзначає, що тривалий час перебування товарів під митним контролем обумовлений невиконанням позивачем та його представником вимог чинного законодавства щодо заявлення точних відомостей стосовно коду за УКТЗЕД товарів, опису товарів, подання необхідних для здійснення митних процедур документів, тобто діями самого позивача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.10.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 05.11.2014 р.

30.10.2014 р. прокуратура Одеської області повідомила господарський суд Одеської області про вступ у справу.

05.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання про повернення сплаченого судового збору, мотивована тим, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі протиправною бездіяльністю органу державної влади.

Крім того, від позивача надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він звертає увагу на те, що доводи, викладені відповідачем у відзиві є безпідставними. При цьому, зазначає, що твердження відповідача про відсутність причинного зв'язку між його бездіяльністю та шкодою не відповідають дійсності, як і посилання на те, що позивач міг перевантажити товар на інший транспорт. Зокрема, як зазначає позивач, відповідачем не надано доказів можливості позивача перевантажити 30 вагонів соєвого шроту в інший транспорт, який був би дешевшим у користуванні, або на склад, який би відповідав вимогам до зберігання такого товару.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.11.2014 р. в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Одночасно, ухвалою господарського суду Одеської області на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 24.11.2014 р.

17.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 2а/17300/11/2670.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.12.2014 р.

17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому стверджується, що позивач не довів усіх складових цивільного правопорушення, що виключає відшкодування майнової шкоди.

17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області 1 510 800, 00 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Південної митниці.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.12.2014 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 916/3866/14.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.12.2014 р. колегією суддів: Головуючий суддя Оборотова О.Ю., судді Цісельський О.В., Літвінов С.В. було прийнято справу № 916/3866/14 до свого провадження, її розгляд призначено на 09.02.2015 р.

09.02.2015 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від позивача надійшли додаткові документи у справі.

В судовому засіданні 09.02.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.02.2015 р.

11.02.2015 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.02.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 916/3866/14 на п'ятнадцять днів. Одночасно, ухвалою господарського суду Одеської області на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.03.2015 р.

04.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду Одеської області від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він повторно викладає обставини взаємовідносин сторін та звертає увагу на судову практику в аналогічних спорах.

У зв'язку з перебуванням одного з суддів, який входить до складу судової колегії, на лікарняному, справу № 916/3866/14 було передано на повторний автоматичний розподіл на підставі розпорядження Керівника апарату господарського суду Одеської області № 272 від 04.03.2015 р. для внесення змін до складу колегії суддів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2015 р. визначеним складом суду прийнято справу № 916/3866/14 до свого провадження, її розгляд призначено на 08.04.2015 р.

Згідно з Довідкою секретаря судового засідання господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/3866/14 не відбулося, у зв'язку з перебуванням Головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.04.2015 р. розгляд справи було призначено на 20.04.2015 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2015 р. було повернуто позивачу судовий збір в сумі 30 216, 00 грн., сплачений при подачі позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2015 р. на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Державну казначейську службу України, згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинено провадження у справі № 916/3866/14 в частині позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Південної митниці Міністерства доходів і зборів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2015 р. на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України справу № 916/3866/14 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва, справу № 916/3866/14 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2015 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 916/3866/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 26.05.2015 р.

21.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеську митницю Державної фіскальної служби України.

У судовому засіданні суд прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог від 17.12.2014 р., з огляду на що вони розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. було вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеську митницю Державної фіскальної служби України, розгляд справи відкладено на 16.06.2015 р.

15.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Одеської митниці Державної фіскальної служби України надійшло клопотання про виключення її зі складу третіх осіб та залучення до участі у справі в якості третьої особи Південної митниці Міндоходів.

16.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо розміру понесених витрат щодо користування вагонами у спірний період.

У судовому засіданні 16.06.2015 р. суд відхилив клопотання Одеської митниці Державної фіскальної служби України про виключення її зі складу третіх осіб та залучення до участі у справі в якості третьої особи Південної митниці Міндоходів, оскільки остання перебуває в стані припинення, а тому рішення у даній справі може вплинути саме на права та обов'язки першої.

Також, від представників позивача та третьої особи надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 08.07.2015 р.

06.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі, в яких зазначається про безпідставність заявлених позовних вимог. Зокрема, третя особа звертає увагу на те, що зберігання товарів у залізничних вагонах та витрати на оплату користування ними спричинені бездіяльністю самого позивача, який такий товар не вивантажив та не розмістив на складі на території порту або ж не перевантажив в інший транспортний засіб. Крім того, третя особа вказує на те, що митні органи не відшкодовують витрат, понесених декларантом в результаті взяття проб та зразків товарів, що перебувають під митним контролем, а також, що позивач не довів належними доказами розміру збитків.

08.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 08.07.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 08.07.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2008 р. між позивачем (покупець) та Фірмою «Гларн Інвест ЛЛЛ» (продавець) було укладено Контракт № SM-2/08, відповідно до п. 1 якого продавець мав продати, а покупець купити окремими партіями кормовий гранульований соєвий шрот.

14.04.2011 р. між позивачем (замовникк) та ТОВ «Трейн Укрейн» (виконавець) було укладено Договір № 14/04-ПР на транспортно-експедиторське обслуговування по прямому варіанту «судно - вагон», за умовами якого замовник, діючи в якості вантажовласника, доручив, а виконавець, який діє в якості експедитора, прийняв на себе зобов'язання з перевалки та транспортування вантажу замовника, що завозиться судами в Іллічівський морський торговий порт для подальшого завантаження у вагони в режимі «імпорт» з перевалкою по прямому варіанту «судно - вагон».

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, у жовтні 2011 року позивач на підставі зазначеного Контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Додаткової угоди № 36 від 05.10.2011 р. Контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Інвойсу № SM-36/1-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/2-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/3-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/4-2008 від 12.10.2011 р., Коносамента № 1 від 12.10.2011 р., Коносамента № 2 від 12.10.2011 р., Коносамента № 3 від 12.10.2011 р., Коносамента № 4 від 12.10.2011 р. імпортував на територію України соєвий шрот виробництва Бразилії в загальній кількості 1688700 кг, визначеній згідно Генерального Акта від 20.10.2011 р. та Акта-повідомлення № 1 від 20.10.2011 р.

Вказаний вантаж за участю експедитора - ТОВ «Трейн Укрейн», було перевантажено в 30 залізничних вагонів та 20.10.2011 р. заявлено до митного оформлення митному посту Іллічівськ Південної митниці.

Відповідно до пояснень позивача, в порушення приписів ст. 78 Митного кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, митниця здійснила митне оформлення вантажу лише 19.01.2012 р., що підтверджено вантажними митними деклараціями № 500040403/2012/000230, № 500040403/2012/000231, № 500040403/2012/000232 та № 500040403/2012/000233 від 19.01.2012 р.

Під час такого тривалого митного оформлення товарів, як зазначає позивач, він вимушений був сплатити експедитору - ТОВ «Трейн Укрейн», за період користування вагонами з 23.10.2011 р. по 19.01.2012 р. - 1 510 800, 00 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи рахунками, платіжними дорученнями, накопичувальними картками ФДУ-92 та відомістю плати за користування вагонами ГУ-46, актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) (а.с. 41 - 111, т. 1).

При цьому, позивач відзначає, що у нього не було змоги перевантажити товар в інші транспортні засоби або на склад, який би відповідав вимогам до зберігання такого товару, а відповідно й не мав змоги звільнити вагони, за користування якими повинен був платити ТОВ «Трейн Укрейн».

Перевіряючи вказані доводи, суд встановив, що 20.10.2011 р. позивач подав митному посту Іллічівськ (структурному підрозділу Південної митниці) вантажні митні декларації №№ 500040403/2011/002789, 500040403/2011/002790, 500040403/2011/002791 для митного оформлення соєвого шроту виробництва Бразилії, який поступив на адресу позивача 14.10.2011 р. в Іллічівський морський торгівельний порт і в період з 18 по 20 жовтня 2011 року був перевантажений з теплоходу «Piper» в залізничні вагони.

14 та 26 жовтня 2011 року згідно платіжних доручень № 902 та № 954 позивачем було сплачено митні платежі на депозитний рахунок митниці у розмірі 1400000,00 грн.

Згідно статті 78 МК України митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред'явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню, подання митної декларації та всіх необхідних документів і відомостей.

24.10.2011 р. посадовими особами митного посту Іллічівськ було здійснено відбір зразків вантажу згідно Актів відбору зразків № № 073, 074, 075 від 24.10.2011 р. для вирішення питань його класифікації згідно УКТЗЕД та прийняття відповідного Рішення про визначення коду товару.

25.10.2011 р. ТОВ «Аскоп-Україна» подало до митного пункту Іллічівськ заяву про надання дозволу на здійснення декларування товару із застосуванням тимчасової декларації відповідно до Порядку № 932.

Разом з тим, посадовими особами митного пункту Іллічівськ було відмовлено в прийманні такої заяви.

02.11.2011 р. позивач надіслав поштою цінним листом з описом вкладення на адресу митного поста Іллічівськ чотири заяви про надання дозволу на здійснення декларування товару із застосуванням тимчасової декларації (відповідно до кількості товаротранспортних документів) разом з необхідними документами, на які митний пост Іллічівськ не надав відповіді.

02.11.2011 р. митною лабораторією була здійснена експертиза товару, однак жодних результатів експертизи митним органом позивачеві надано не було, хоча відповідно до наявної у матеріалах справи копії телеграми позивач звертався до митного органу.

11.11.2011 р. позивач надіслав на ім'я керівника Південної митниці телеграму, в якій просив здійснити митне оформлення вантажу та повідомити про причини зволікання з його оформленням.

15.11.2011 р., враховуючи відсутність рішення про визначення коду товару, позивач подав до митного поста Іллічівськ заяви про надання дозволу на здійснення декларування товару за тимчасовою декларацією разом з необхідними документами.

Дана заява була прийнята посадовою особою митного поста Іллічівськ, однак не була нею зареєстрована, про що позивач за участю третіх осіб склав Акт № 1.

15.11.2011 р. позивач надіслав телеграму на ім'я начальника митного поста Іллічівськ, в якій повідомив про чергове подання 15.11.2011 р. вищевказаної заяви та просив вжити заходи щодо надання митним постом Іллічівськ дозволу на здійснення декларування товару за тимчасовою декларацією з дотриманням строків, встановлених Порядком № 932.

16.11.2011 р. позивач надіслав таку ж телеграму на ім'я керівника Південної митниці, в якій просив останнього вжити заходи щодо дотримання митним постом Іллічівськ строків надання вищевказаного дозволу.

23.11.2011 р. позивач додатково надіслав на адресу митного поста Іллічівськ кур'єрською службою «ЕХРRESS МАІL» з описом вкладення у відправлення чергові заяви про надання дозволу на здійснення декларування товару за тимчасовою декларацією разом з необхідними документами, які були отримані митним постом Іллічівськ 25.11.2011 р.

Жодних дій щодо розгляду даних заяв та надання дозволів на здійснення декларування товару за тимчасовою декларацією, а також щодо митного оформлення товару митним органом не було здійснено.

17.11.2011 р. Південною митницею були винесені Рішення про визначення коду товару № КТ-500-0062-2011, № КТ-500-0063-2011, № КТ-500-0064-2011, якими імпортованому позивачем товару було присвоєно новий код за УКТЗЕД 2308 00 90 00.

Копії даних Рішень про визначення коду товару були надані Південною митницею під розпис декларанту позивача лише 28.11.2011 р.

При цьому, картки відмови в прийнятті вищевказаних митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України були оформлені митницею лише 05 грудня 2011 року, тобто після значного спливу часу з моменту прийняття Рішень про визначення коду товару.

Вказані обставини встановлені Окружним адміністративним судом міста Києва під час розгляду справи № 2а/17300/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в межах якої постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2011 р. у справі № 2а/17300/11/2670 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2014 р., було визнано протиправною бездіяльність Південної митниці з митного оформлення вантажу соєвого шроту, імпортованого ТОВ «Аскоп-Україна» на територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Додаткової угоди № 36 від 05.10.2011 р. до зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Інвойсу №/1-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/2-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/3-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/4-2008 від 12.10.2011 р., Коносамента № 1 від 12.10.2011 р., Коносамента № 2 від 12.10.2011 р., Коносамента № 3 від 12.10.2011 р., Коносамента № 4 від 12.10.2011 р. в загальній кількості 1688700 кг, визначеній згідно Генерального Акта від 20.10.2011 р. та Акта-повідомлення № 1 від 20.10.2011 р.

Обставини, встановлені у справі № 2а/17300/11/2670, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до пояснень позивача, в порушення приписів ст. 78 Митного кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, митниця остаточно здійснила митне оформлення вантажу лише 19.01.2012 р., що підтверджено вантажними митними деклараціями № 500040403/2012/000230, № 500040403/2012/000231, № 500040403/2012/000232 та № 500040403/2012/000233 від 19.01.2012 р.

Таким чином, оскільки бездіяльність Південної митниці з митного оформлення вантажу соєвого шроту, імпортованого ТОВ «Аскоп-Україна» на територію України в судовому порядку було визнано протиправною, та враховуючи понесені позивачем з вини Південної митниці витрати на оплату за користування вагонами, в яких знаходився спірний товар, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Судом також встановлено, що Рішення про визначення коду товару Відділу митних платежів та тарифного регулювання Південної митниці № КТ - 500-0062-2011 від 17.11.2011 р., № КТ-500-0063-2011 від 17.11.2011 р., № КТ - 500-0064-2011 від 17.11.2011 р., якими імпортованому позивачем товару було присвоєно новий код за УКТЗЕД 2308 00 90 00, позивач також оскаржив в судовому порядку й постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 р. у справі № 2а-19262/11/2670 було вирішено визнати протиправними та скасувати вказані Рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2013 р. № К/800/54307/13 було вирішено відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південної митниці Міндоходів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі 2а-19262/11/2670.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

При цьому, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст.22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) Південної митниці, виникнення шкоди та причинний зв'язок між її неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння шкоди позивачу. Неправомірність дій (бездіяльності) Південної митниці має підтверджуватись належними доказами.

Як зазначалось вище, за умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Згідно зі статтею 78 МК України, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред'явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню, подання митної декларації та всіх необхідних документів і відомостей.

Разом з тим, не зважаючи на те, що позивач ще 20.10.2011 р. заявив до митного оформлення митному посту Іллічівськ Південної митниці спірний товар, митниця здійснила митне оформлення вантажу лише 19.01.2012 р., що підтверджено вантажними митними деклараціями № 500040403/2012/000230, № 500040403/2012/000231, № 500040403/2012/000232 та № 500040403/2012/000233 від 19.01.2012 р.

При цьому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2011 р. у справі № 2а/17300/11/2670 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2014 р., було визнано протиправною бездіяльність Південної митниці з митного оформлення вантажу соєвого шроту, імпортованого ТОВ «Аскоп-Україна» на територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Додаткової угоди № 36 від 05.10.2011 р. до зовнішньоекономічного контракту № SM-2/08 від 01.11.2008 р., Інвойсу №/1-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/2-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/3-2008 від 12.10.2011 р., Інвойсу № SM-36/4-2008 від 12.10.2011 р., Коносамента № 1 від 12.10.2011 р., Коносамента № 2 від 12.10.2011 р., Коносамента № 3 від 12.10.2011 р., Коносамента № 4 від 12.10.2011 р. в загальній кількості 1688700 кг, визначеній згідно Генерального Акта від 20.10.2011 р. та Акта-повідомлення № 1 від 20.10.2011 р.

Більше того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 р. у справі № 2а-19262/11/2670 було вирішено визнати протиправними та скасувати Рішення про визначення коду товару Відділу митних платежів та тарифного регулювання Південної митниці № КТ - 500-0062-2011 від 17.11.2011 р., № КТ-500-0063-2011 від 17.11.2011 р., № КТ - 500-0064-2011 від 17.11.2011 р., якими імпортованому позивачем товару було присвоєно новий код за УКТЗЕД 2308 00 90 00, що свідчить про те, що обставини, на які митниця посилається у виправдання тривалого розмитнення товару, а саме: невірне визначення позивачем коду за УКТЗЕД, є безпідставними.

Отже, судом встановлено незаконну бездіяльність Південної митниці.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що її результатом для позивача виступила необхідність понесення незапланованих витрат за користування транспортом - залізничними вагонами, на яких був розміщений товар, переданий під митне оформлення.

Твердження митниці про те, що позивач мав змогу перевантажити товар на інший транспортний засіб або на склад, до уваги суд не приймає, оскільки не доведено належними та допустимими доказами існування відповідної можливості для позивача, враховуючи кількість товару (30 вагонів) та його вид (соєвий шрот).

Суд також вважає очевидним причинний зв'язок між протиправною поведінкою митниці і шкодою, завданою позивачу у формі додаткових витрат, оскільки у випадку розмитнення спірного товару в строк, визначений статтею 78 МК України, або його декларування за тимчасовою декларацією, позивач би не був змушений оплачувати користування спірними вагонами протягом часу відповідної затримки.

Наявність вини митниці у вказаних діях не спростовано та відповідно вона за змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.

При цьому, суд враховує, що, як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином управління наявними коштами Державного бюджету України, входить до компетенції Державної казначейської служби України.

Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки позивачем доведено належними доказами заявлені позовні вимоги, їх слід задовольнити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, місто Київ, вулиця Марини Раскової , будинок 11, офіс 600; код ЄДРПОУ 30579869) 1 510 800 (один мільйон п'ятсот десять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. матеріальної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Південної митниці Міністерства доходів і зборів України.

3. Стягнути з Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 30 216 (тридцять тисяч двісті шістнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.07.2015 р.

Суддя В.С. Ломака