Рішення № 46895523, 14.07.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" липня 2015 р. Справа № 906/954/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представника позивача: Байраченко О.В.- дов. б/н від 07.05.2015р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів"

про стягнення 1142574,94 грн.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 1142574,94грн. заборгованості, з яких: 876909,12 грн. основний борг, 125979,54 грн. пеня, 133387,30грн. інфляційні, 6298,98грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.06.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 14.07.2015р.

13.07.2015 р., відповідачем надіслано відзив на позовну заяву (а.с.61-62), відповідно до якого позовні вимоги визнає частково в частині стягнення 126909,12грн. основного боргу, 24390,78 грн. пені, 48185,46 грн. інфляційних та 1226,03грн. 3% річних.

Водночас, відповідачем надіслано клопотання про зменшення розміру пені (а.с.58), посилаючись на збитковаість підприємства, яка пов'язана з кризовими явищами в економіці України, що призвели до погіршення роботи підприємства.

На підтвердження збитковості подав копію балансу та фінансовий звіт за І квартал 2015 року.

Зазначив, що підприємство має заборгованість перед іншими контрагентами в іноземній валюті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що сума основного боргу відповідача станом на день розгляду справи в суді не змінилась та становить 876909,12грн.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив. 09.07.2015р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що юрист підприємства перебуває у відпустці (а.с.55).

Клопотання про відкладеня розгляду справи суд відхиляє, оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалась обов'язковою. В той же час представництво інтересів відповідача може бути реалізовано іншою особою, в тому числі і керівником.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

08.11.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністсю "Дунапак Таврія" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № ТА 000293-13 з протоколом розбіжностей та додатковими угодами до нього (а.с. 13-22).

Відповідно до п.1.1 Договору, позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача гофрокартонну продукцію, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Найменування, кількість, термін та місце поставки товару погоджуються сторонами до початку поставки та вказується у заявках-замовленнях, що є невід'ємними частинами цього договору, рахунках-фактурах та видаткових накладних, складених на підставі заявок - замовлень покупця.

Згідно п. 3.1 Договору, ціни, термін їх дії та осортимент на товар вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору поставки, а також в рахунках-фактурах, видаткових накладних та податкових накладних постачальника.

15.01.2015р. та 23.02.2015р. між сторонами підписано та скріплено печатками Специфікації № 10 та № 11 до Договору, відповідно до яких позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача гофроящик №1 50010 (ЕВ) в кількості 48 тис.шт.(а.с. 22-21).

За умовами п. 3.2 Договору покупець зобов'язаний здійснити післяоплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника.

За умовами п. 3.10 Договору, загальна сума неоплаченого товару не може перевищувати 750000,00 грн.

Позивач на виконання своїх зобов'язань 23.01.2015р., 02.02.2015р., 06.02.2015р., 13.02.2015р., 19.02.2015р., 23.02.2015р., 26.02.2015р., 12.03.2015 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 966909,12грн., що підтверджується видатковими накладиними, товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару, які містяться в матеріалах справи (а.с. 24, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 40,42).

В порушення умов договору відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 90000,00грн., внаслідок чого на день звернення з позовом до суду у відповідача існує заборгованість у розмірі 876909,12 грн.

Відповідно до п. 5.2 Договору, за порушення термінів оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого в установлений термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання до моменту здійснення оплати товару.

Згідно вищевказаного пункту договору, відповідачу за несвоєчасно проведені розрахунки нараховано пеню в сумі 125979,54 грн. за період з 05.03.2015р. по 22.06.2015р.(а.с. 10).

Крім того, в порядку ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 133387,30грн. інфляційних та 6298,98 грн. 3% річних (а.с.11,12).

08.06.2015р. на адресу відповідача позивач направив претензію з вимогою про сплату заборгованості в сумі 1116844,26грн, з яких 876909,12грн. основний борг, 101474,13грн. пеня, 133387,30грн. інфляційні та 5073,71 грн. 3% річних, яка 16.06.2015р. була отримана відповідачем (а.с.47).

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму заборгованості не сплатив.

Оскільки відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов'язання, позивач звернувся з позовом до судуд з метою захисту свого порушеного права.

Відповідач, частково заперечуючи проти позову, вказує, що п. 3.10 Договору сторони передбачили, що загальна сума неоплаченого товару не може перевищувати 750000,00грн., вважає, що даний пункт договору передбачає кредитний ліміт на поставлений товар в зазначеному розмірі, тому строк оплати за поставлений товар на суму 750000,00 грн. не настав.

За таких обставин, вимога позивача в цій частині, в частині нарахування 3% річних та інфляційний на зазначену суму заборгованості є передчаною.

Позовні вимоги визнає в частині стягнення 126909,12грн. основного боргу, 24390,78 грн. пені, 48185,46 грн. інфляційних та 1226,03 грн. 3 % річних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Так, матеріалами справи підтверджується факт поставки товару на загальну суму 966909,12 грн., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача. Відповідач факт отримання товару на зазначену суму не оспорив.

Згідно матеріалів справи, відповідач провів часткову оплату вартості отриманого товару в загальному розмірі 90000,00грн (ас. 63-65).

В результаті неналежного виконання покупцем свого обов'язку, має місце заборгованість в сумі 876909,12 грн.

Щодо заперечень відповідача, які грунтуються на обставинах ненастання строків проведення розрахунків в сумі 750000,00 грн., то суд вважає, що відповідач безпідставно ототожнює поняття "товарний кредит" з умовами договору, які дають право постачальнику в разі наявності отриманого та неоплаченого товару на суму 750000,00 грн., призупинити подальшу поставці товару.

Суд зауважує, що умови укладеного договору містять конретні строки сплати покупцем отриманого товару, а саме протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту його отримання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, відповідач повинен був оплатити вартість отриманого товару в наступні строки:

- за видатковою накладною № 325 від 23.01.2015р. до 04.03.2015р.;

- за видатковою накладною № 494 від 02.02.2015р. до 14.03.2015р;

- за видатковою накладною № 623 від 06.02.2015р. до 18.03.2015р;

- за видатковою накладною № 759 від 13.02.2015р. до 25.03.2015р.;

- за видатковою накладною № 858 від 19.02.2015р. до 31.03.2015р.;

- за видатковими накладними № 900 та № 909 від 23.02.2015р. до 04.04.2015р.;

- за видатковою накладною №959 від 26.02.2015р. до 07.04.20154р.;

- за видатковою накладною № 1130 від 12.03.2015р. до 21.04.2015р.

Оскільки відповідач в повному обсязі в обумовлені договором строку розрахунки за отриманий товар не провів, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 876909,12 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 125979,54грн. пені, то суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як вбачається з розрахунку (а.с.10 ), за несвоєчасно проведені розрахунки за отриманий товар пеню обраховано періодами на суму заборгованості, яка існувала в заявленому періоді, та в сукупності складає 125979,54грн.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд встановив, що позивач в період часу, за який нараховувалась пеня безпідставно включив дні, коли відповідач проводив оплати.

Пунктом 1.9 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 роз'яснено судам, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З огляду на викладене, враховуючи вихідні дані, які вказані у розрахунку позивача, враховуючи рекомендації постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. №14, суд здійснив власний розрахунок пені, розмір якої становить 125565,74 грн.

Таким чином, в частині стягнення 413,80 грн. пені (125979,54грн.- 125565,74грн.) суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Разом з тим, суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру пені з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач, підставою зменшення розміру пені зазначає збиткову діяльність підприємства. Однак, вказана обставина не може розцінюватись судом як винятковий випадок, оскільки, підприємницька діяльність будь-якого суб'єкта господарювання здійснюється на власний страх та ризик .

Щодо вимог позивача про стягнення 6298,98 грн. 3% річних та 133387,30грн. інфляційних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що при їх нарахуванні позивачем допущено аналогічну помилку, що й при обрахунку пені, тобто в розрахунок включено дні фактичної часткової сплати відповідачем суми заборгованості.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3 % річних , які складають 6278,30грн., є правомірними та підлягають задоволенню.

В частині стягнення 20,68грн. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю.

Водночас, перевіривши розрахунок інфляційних, які позивачем заявлено з квітня по травень 2015 року на заборгованість, яка існувала у відповідача за отриманий товар по відповідним накладним в сумі 133387,30грн., суд вважає їх обґрунтованими, арифметично вірними та такими, які підлягають задоволенню.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають частковому задоволенню в сумі 1142140,46 грн., з яких 876909,12грн. - основний борг, 125565,74грн. - пеня, 6278,30 грн. - 3% річних, 133387,30грн. - інфляційних нарахувань.

В частині стягнення 413,80 грн. пені та 20,68 грн. 3 % річних суд відмовляє.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (13300, м.Бердичів, вул. Білопільська, буд.131, ідентифікаційний код 38284164)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (75101, Херсонська область, м. Цюрупинськ, вул. Гвардійська 103, ідентифікаційний код 38045226)

- 876909,12грн. основного боргу;

- 125565,74грн. пені;

- 6278,30 грн.3% річних;

- 133387,30 грн. інфляційних;

-22842,81грн. судового збору.

3. В частині стягнення 413,80грн. пені та 20,68 грн. 3 % річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.07.15

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - справу

2- відповідачу (рек. з повід)