Постанова № 46889428, 18.06.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 р. справа № 804/5218/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Квасові В.П.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер-ГК" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, -

ВСТАНОВИВ :

14 квітня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайгер-ГК» (далі ТОВ «Тайгер-ГК», позивач) звернулоь до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі СДПІ у м. Дніпропетровську, відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.10.2014 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, яким ТОВ «Тайгер-ГК» збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ у розмірі 4 479 551,43 грн. за основним платежем та застосовано штрафі (фінансові) санкції у розмірі 2 374 775,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що СДПІ у м. Дніпропетровську була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Тайгер-ГК» з питання дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ «ОСОБА_2 Україна» за період березень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 533/28-01-39-03-33382960 від 25.09.2014 року, висновки якого про порушення норм податкового законодавства та заниження податку на додану вартість за березень 2014 року на 4 479 551,43 грн. є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у звязку із чим податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, прийняте на підставі даного акту, є протиправним та підлягає скасуванню (том 1 а.с. 4-5).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (том 1 а.с. 2).

Представник позивача у судовому засіданні 18.06.2015 року позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві, скасувавши податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1.

Представник відповідача у судове засідання 18.06.2015 року не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідачем було подано письмові заперечення в яких він зазначає, що перевіркою позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОСОБА_2 Україна» за період березень 2014 року встановлено, що операції не мали реального характеру, фактично встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів без реального настання правових наслідків. Встановлення шляхів фізичного руху товарів, вказаних у податкових накладних за ланцюгами придбання, дані про стан контрагента свідчать про відсутність доказів як фактичного отримання товарів постачальниками, так і здійснення ними фактичного відвантаження на адресу ТОВ «Тайгер-ГК». Отже висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, відтак є цілком обґрунтованими та доведеними, у звязку із чим податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1 є правомірним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню (том 1 а.с. 73-77).

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайгер-ГК» зареєстровано 21.02.2005 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та з 03.03.2005 року перебуває на податковому обліку в Лівобережній ОДПІ м. Дніпропетровська та згодом, у звязку з зарахуванням платника податків до категорії великих платників з 05.12.2011 року перебуває на обліку в СДПІ у м. Дніпропетровську.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що у період з 14.08.2014 року по 18.09.2014 року на підставі наказу від 14.08.2014 року № 440, згідно з п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України СДПІ у м. Дніпропетровську проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Тайгер-ГК» з питання дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ «ОСОБА_2 Україна» за період березень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 533/28-01-39-03-33382960 від 25.09.2014 року (том 1 а.с.8-40).

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, у звязку з чим встановлено заниження податку на додану вартість на суму 4 479 551,43 грн. за березень 2014 року.

Не погоджуючись із викладеними в акті перевірки висновками ТОВ «Тайгер-ГК» було подано до СДПІ у м. Дніпропетровську заперечення на акт, за розглядом яких останнім 08.10.2014 року було надано відповідь листом № 26737/10/28-01-39-01, згідно якої підстави для перегляду висновків акту перевірки відсутні.

На підставі акту перевірки № 533/28-01-39-03-33382960 від 25.09.2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, яким ТОВ «Тайгер-ГК» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 7 124 327,15 грн., у тому числі: 4 479 551,43 грн. за основним платежем та 2 374 775,72 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с.7).

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням позивачем було подано до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області скаргу, за розглядом якої останнім прийнято рішення від 24.12.2014 року № 23369/10/28-10-10-4-33, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, а скаргу без задоволення.

Відповідно до матеріалів справи, предметом перевірки ТОВ «Тайгер-ГК» були взаємовідносини із ТОВ «ОСОБА_2 Україна» за період березень 2014 року.

Судом встановлено, що 01.03.2014 року між ТОВ «Тайгер-ГК» (комісіонер) та ТОВ «ОСОБА_2 Україна» (комітент) укладено договір комісії № 0103К (том 1 а.с. 93-94). Предметом укладеного договору є зобовязання комісіонера за дорученням комітента від свого імені здійснювати операції з продажу третім особам товару, що належить комітенту (цифрова техніка, аксесуари, компютери та інший товар переданий комітентом). За даним договором передача товару від комітента комісіонеру здійснюється зі складу комітенту.

На підставі укладеного договору ТОВ «ОСОБА_2 Україна» виписано на адресу позивача ОСОБА_3 прийому-передачі комісійного товару (акумулятори для телефонів в асортименті, гарнітури в асортименті, батарейки, футляри, захисні плівки, флеш драйв, фото сумки, карти памяті, миші, зовнішні диски, чохли в асортименті, соковижималка, праска, адаптери, акустична система в асортименті, тощо) № 26 від 31.03.2014 року на загальну суму 28 497 308/57 грн. з ПДВ (том 1 а.с. 95-119).

Як вбачається з акту перевірки та не заперечувалось представником позивача в ході судового розгляду справи, у наданій до податкового органу видатковій накладній № 26 від 31.03.2014 року відображено 2342 одиниці товару, з яких 2339 одиниці товарів мають код УКТЗЕД, по 1000 товарних позиціях

На підставі Акту прийому-передачі комісійного товару № 26 від 31.03.2014 року сторонами договору складено товарно-транспорту накладну від 31.03.2014 року на вантаж «товар в асортименті» одиницею виміру палет на суму 28 497 308/57 грн. з ПДВ, якою визначено автомобільний перевізник ТОВ «ОСОБА_2 Україна», без зазначення водія та пункту навантаження.

На підстави Акту прийому-передачі комісійного товару ТОВ «Тайгер-ГК» було внесено зміни до оборотно-сальдової відомості по рахунку: 024 як операції з придбання, а не як товари, прийняті на комісію.

Податкова накладна, виписана на підставі укладеного договору, та документи щодо здійснення розрахунків між ТОВ «Тайгер-ГК» та ТОВ «ОСОБА_2 Україна» позивачем в ході судового розгляду справи надані не були.

Слід зауважити, що позивачем в ході судового розгляду справи також не було надано належних пояснень щодо місця розташування складу ТОВ «ОСОБА_2 Україна», на якому здійснювалась передача товару, також така адреса місця навантаження не була відображена у наданій товарно-транспортній накладній від 31.03.2014 року, з якої насамперед неможливо встановити відповідність між предметом транспортування та товаром за Актом прийому-передачі комісійного товару, а також не було надано документальне підтвердження подальшої реалізації товару, вказаного в Акті прийому-передачі комісійного товару №26 від 31.03.2014 року.

У відповідності до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (наразі та далі - у редакції Податкового кодексу України станом на час виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

При цьому в пункті 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно із пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до п.2 ст.9 даного закону первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абзацу 1 підпункту 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до підпункту 2.2, підпункту 2.7 пункту 2 вказаного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Окремою підставою для відсутності у платника податків права на отримання зазначених податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Відповідно до ОСОБА_4 адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Також, слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Приймаючи рішення суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певні операції між конкретними суб'єктами господарювання, а не договори, укладені між ними, або третіми особами.

Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процессу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Визначеними правилами затверджено форму товарно-транспортної накладної, а саме наявність обовязкових реквізитів: реєстраційний номер документа; ПІБ, номер посвідчення водія; марка, модель, тип та реєстраційний номер автомобільного засобу, яким здійснюється транспортування; адреса навантаження; одиниця виміру товару.

Надана до перевірки товарно-транспортна накладна від 31.03.2014 року не містить перелічених обовязкових реквізитів, отже складена з порушеннями Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Також, аналізом наявних баз даних та податкової звітності позивача - ТОВ «ОСОБА_2 Україна» встановлено відсутність у підприємства власних чи орендованих складських приміщень, що свідчить про неможливість знаходження товару на складі комітента - ТОВ «ОСОБА_2 Україна», отже і у власності останнього.

Також позивачем не вказано за рахунок яких ресурсів ТОВ «ОСОБА_2 Україна» (власних або залучених) виконувалися спірні поставки, не зазначено про залучення ТОВ «ОСОБА_2 Україна» третіх осіб до виконання зазначеної поставки.

Крім того, судом встановлено, що за податковою декларацією ТОВ «ОСОБА_2 Україна» за березень 2014 року задекларовано податковий кредит лише від ТОВ «Авенсис-Агро» на суму ПДВ 7 494 229,46 грн., проте ТОВ «Авенсис-Агро» не задекларовано податкові зобовязання за березень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «ОСОБА_2 Україна». Також ТОВ «Авенсис-Агро» декларує у поданій декларації з ПДВ за березень 2014 року обсяг придбання, податок на додану вартість, сплачений митним органам (р. 12.1 декларації) у розмірі 93,6% від загальної суми задекларованого податкового кредиту на суму ПДВ 9 894 567 грн., але згідно АРМ «Митниця» та реєстру митних оформлень окремого учасника ЗЕД у всіх митницях України АС митного оформлення «Інспектор-2006» підприємство не здійснювало імпортних операцій у 2013-2014 роках.

Щодо ланцюгу спірних поставок до ТОВ «ОСОБА_2 Україна» та від ТОВ «ОСОБА_2 Україна» на адресу ТОВ «Тайгер-ГК» представником позивача в ході судового розгляду справи пояснень та їх документального підтвердження надано не було.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність декларування ТОВ «Авенсис-Агро» податкових зобовязань за березень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «ОСОБА_2 Україна», та той факт, що ТОВ «ОСОБА_2 Україна» не є ані виробником, ані експортером товару, що становить предмет договору комісії № 0103К від 01.03.2014 року, судом не встановлено рух товару у процесі здійснення господарської операції, не встановлено зв'язку між фактом придбання товарів (імпорту) і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що за умови, якщо відбувалось придбання ТОВ «Тайгер-ГК» товару, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право ТОВ «Тайгер-ГК» на податковий кредит.

Судом не приймаються до уваги посилання позивача на рішення суду відносно ТОВ «ОСОБА_2 Україна», оскільки, вказаними рішеннями не досліджувалась господарська діяльність підприємства, а встановлювались обставини щодо правомірності вчинених податковим органом дій за результатами проведення зустрічної звірки ТОВ «ОСОБА_2 Україна».

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Також, встановлені обставини відсутності реальності виконання договірних зобовязань між сторонами договорів дають підстави стверджувати, що спірні операції не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мали на меті отримання прибутку від цих операцій.

Відповідно до доктрини Ділова мета, правочин, який спрямований винятково на зменшення бази оподаткування та не маючий під собою розумної, економічно-обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети, може бути визнаний недійсним.

Окрім того, слід враховувати обставини щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів зі спірними постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору субєктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобовязань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому, свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобовязань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобовязань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Аналогічна думка викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.11.2013 року по справі № 2а/0470/6071/11 (К/800/11613/13).

Отже, у ТОВ «Тайгер-ГК» відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з придбання товарів від ТОВ «ОСОБА_2 Україна» за період березень 2014 року

Таким чином, на підставі викладеного, висновок Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, у звязку з чим встановлено заниження податку на додану вартість на суму 4 479 551,43 грн. за березень 2014 року, знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції Українита діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність винесеного рішення.

З урахування викладеного вище та доказів у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Також, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України Про судовий збір під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи, що позовні вимоги в данному випадку є майновими, отже, позивач повинен сплатити за подання до адміністративного суду адміністративного позову судовий збір у розмірі 4872,00 грн., що становить 4 відсотки розміру майнових вимог, а фактично сплачено лише 487,20 грн., тому, суд вважає за необхідне стягнути решту судового збору з позивача у розмірі 4384,80 грн. (4872,00 грн. - 487,20 грн).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 18 червня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23 червня 2015 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер-ГК" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1 - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер-ГК" (код ЄДРПОУ 33382960, індекс 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Красна, 9/20, офіс 2) решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 копійок) сплаченого на реквізити: одержувач УДКСУ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області, банк одержувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, код ОКПО 37989253, розрахунковий рахунок 31210206784008, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 23 червня 2015 року.

Суддя ОСОБА_5