Ухвала суду № 46886400, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. Київ К/800/240/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

у справі №816/4972/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррос-Зерно»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укррос-Зерно» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 05 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2013 року №0006451502, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

У період з 05 квітня 2013 року по 11 квітня 2013 року податковий орган провів позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питання правомірності включення до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року податкових накладних на підставі заяви (скарги) на постачальника ТОВ «Юмекс», про що склав акт від 17 квітня 2013 року №2174/15-2/30212223, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 198.2 статті 198, пунктів 201.4, 201.6. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит у лютому 2012 року на 2 014 989,00 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет за лютий 2012 року на 2 014 989,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2013 року №0006451502, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 022 483,50 грн., з яких 2 014 989,00 грн. за основним платежем та 1 007 494,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про відсутність у позивача права на включення до складу податкового кредиту лютого 2012 року сум податку на додану вартість за попередні періоди.

Так, відповідач вважає, що позивач безпідставно, на підставі заяви про відмову постачальника надати податкову накладну, включив до складу податкового кредиту перевіреного податкового періоду суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним постачальником у попередньому звітному податковому періоді, а саме - грудні 2011 року та січні 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість спірного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 19 березня 2012 року подав до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість за лютий 2012 року, в якій до складу податкового кредиту включив суму податку на додану вартість у розмірі 2 014 989,40 грн. згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Юмекс» від 28 грудня 2011 року № 1, від 29 грудня 2011 року № 2, від 05 січня 2012 року № 1, які не були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з податковою декларацією з податку на додану вартість за лютий 2012 року позивач надав Додаток №8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)», в якому заявив про порушення постачальником - ТОВ «Юмекс» порядку реєстрації податкових накладних у зв'язку з відсутністю податкових накладних від 28 грудня 2011 року № 1, від 29 грудня 2011 року № 2, від 05 січня 2012 року № 1 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (комісіонер) та ТОВ «Юмекс» (комітент) було укладено договір комісії від 01 грудня 2009 року №С/09/К-03/12/09 та додаткові угоди до нього, за умовами яких комітент доручив, а комісіонер зобов'язався від свого імені та за рахунок комітента за винагороду укласти договори на реалізацію товару в кількості та по ціні, указаній в договорі та додаткових угодах.

При цьому, фактичне виконання вказаних договірних відносин не ставилося під сумнів відповідачем та підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, виписками банку, актами приймання-передачі та платіжними дорученнями.

Відповідно до пункту 198.1 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

При цьому у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Так, з реєстру виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2012 року вбачається, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача у грудні 2011 року та січні 2012 року, позивачем фактично були отримані у лютому 2012 року, після чого останній суми податку на додану вартість за грудень 2011 року та січень 2012 року включив до податкової декларації за лютий 2012 року, що підтверджується додатком №5 до вказаної декларації.

Висновок податкового органу про те, що з метою відображення податкового кредиту заява із скаргою повинна бути подана лише в тому періоді, у якому виписано податкову накладну, колегією суддів до уваги не береться, оскільки, відповідно до норм податкового законодавства, відповідна заява із скаргою на постачальника подається з податковою декларацією у тому звітному періоді, у якому платник включив суму податку до складу податкового кредиту.

Відтак, доводи попередніх судових інстанцій щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту лютого 2012 року суми податку на додану вартість у розмірі 2 014 989,40 грн. згідно податкових накладних за грудень 2011 року та січень 2012 року, отриманих у лютому 2012 року, за наявності заяви зі скаргою про порушення продавцем порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі №816/4972/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.