Ухвала суду № 46872406, 16.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/1209/15-ц Номер провадження 22-ц/775/105/2015

Головуючий у 1 інстанції Клепка Л.І.

Категорія 26 Доповідач Санікова О.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Маширо О.П., Жарової Ю.І.

при секретарі Макотченко А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська», третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Димитров Донецької області про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 8 травня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 8 травня 2015 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з публічного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального права та вимог щодо забезпечення повного, всебічного та обєктивного розгляду справи; апелянт вважає, що суд не взяв у повній мірі до уваги суттєве та непоправне погіршення його здоровя як прямий наслідок нещасного випадку, який стався з ним на виробництві, а також те, що внаслідок травмування він втратив стабільний заробіток і можливість у подальшому утримувати свою родину, в тому числі і дочку, яка є студенткою, від чого він впадає у відчай; крім того, на дружину переклалася уся чоловіча робота по дому; він же відчуває свою безпорадність від того, що став тягарем для сім»ї; апелянт також вважає безпідставною відмову у стягнення витрат на правову допомогу, оскільки на підтвердження цих позовних вимог ним надані договір з адвокатом та довідка про сплачені ним кошти.

У судове засідання апеляційного суду сторони не зявились. Від позивача та представника ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська» надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 12 листопада 2012 року був прийнятий на роботу в ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська» електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання 5 розряду в основному виробництві. 6 лютого 2015 року позивач звільнений з підприємства на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України за станом здоровя.

17 вересня 2014 року при виконанні трудових обовязків з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав ушкодження здоровя, що підтверджується актами форми Н-5 та Н-1. Причинами нещасного випадку визнано незабезпечення контролю в ремонтній бригаді з боку механіка за дотриманням працівниками правил безпеки згідно з планом і графіком проекту виконання робіт (ПВР) та недотримання особистої безпеки з боку позивача під час виконання ремонтних робіт.

Згідно довідки МСЕК за наслідками отриманого в результаті нещасного випадку ушкодження позивачу 29 січня 2015 року вперше було встановлено втрату працездатності у розмірі 30% та встановлена третя група інвалідності.

Суд дійшов висновку, що позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає в душевних та фізичних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у звязку з ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням трудових обовязків, порушенні нормальних життєвих звязків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що ушкодження здоровя позивача сталося під час виконання ним трудових обовязків саме на ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська», яке відповідно до ч.2 ст. 153 КЗпП України не забезпечило небезпечні умови праці своєму працівнику, що покладає на відповідача обовязок згідно із законодавством, а саме ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати йому моральну шкоду; суд вважав також доведеними моральні страждання, на відшкодування яких стягнув 10000 грн., урахувавши при цьому встановлені судом обставини, характер завданої моральної шкоди, ступінь втрати працездатності, глибину і тривалість моральних і фізичних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, а також наявність вини потерпілого в настанні нещасного випадку.

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У п. п.2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розяснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; - при порушенні зобовязань, які підпадають під дію Закону „Про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобовязання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі зясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач з листопада 2012 року працював на ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська» електрослюсарем.

Висновком МСЕК від 29 січня 2015 року позивачу вперше встановлено 30% втрати професійної працездатності у звязку з виробничою травмою, отриманою 17 вересня 2014 року.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і обєктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що саме в період роботи у відповідача були порушені права позивача на безпечні і здорові умови праці, тому відповідач відповідно до діючого законодавства повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду. Висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань, перебування останнього на лікуванні у зв'язку із травмою, встановлення втрати працездатності не безстроково, порушення у звязку з цим нормального укладу життя і обгрунтовано при встановленні 30% втрати працездатності вперше визначив таке відшкодування у розмірі 10000 грн.

Відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд виходив з того, що ним не представлено будь-якої квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, акту виконаних робіт, розрахунку фактичних витрат робочого часу адвоката на вчинення тих чи інших дій із зазначенням конкретно наданих послуг на вказану суму.

Такі висновки суду також є правильними.

Відповідно до розяснень, наданих у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009;Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правовому допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (п.47).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88,89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої встановлено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягується не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо повязаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (п.48).

Як вбачається з матеріалів справи ні позивачем, ні його представником таких документів не надано.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, як вбачається з рішення, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 237-7 КЗпП України та ст. ст. 23 та 1167 ЦК України. Проте посилання на зазначені норми ЦК України є зайвим, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами по даній справі не регулюються нормами ЦК України. Але ця обставина, на думку апеляційного суду, не є підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення в силу ч. 2 ст. 308 ЦПК України.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 8 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: