Рішення № 46871964, 15.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22ц/796/9027/2015 Головуючий у 1-й інстанції Букіна О.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів: Головачова Я.В., Поливач Л.Д..

при секретарі - Горобець А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа, - ОСОБА_10 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_10 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, за апеляційними скаргами ОСОБА_1, поданою його представником ОСОБА_11, і ОСОБА_10, поданою її представником ОСОБА_12, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнив, і остаточно просив поновити строк для звернення до суду з позовом та ухвалити рішення, яким визнати недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія НОМЕР_1, виданий ОСОБА_13 від 25 березня 1999 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га, державний акт про право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, виданий ОСОБА_2 від 25 березня 1999 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що рішенням Київської міської ради № 116-1/217 від 28 січня 1999 року, передано у спільну приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_14 земельну ділянку, площею 0,0545 га, по АДРЕСА_1. На даний час земельна ділянка не приватизована. Зазначає, що 05 лютого 1998 року, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 215, у приватну власність була передана сусідня земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,0412 га, громадянам ОСОБА_13 та ОСОБА_2

Посилається, що 25 березня 1999 року, на підставі вказаного вище розпорядження, ОСОБА_13 та ОСОБА_2 видано державні акти на право приватної власності на землю, площею 0,0455 гапо АДРЕСА_1. Позивач вважає, що розмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 збільшено за рахунок частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, всупереч відповідним рішенням та розпорядженням Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації про виділення у користування земельної ділянки, чим порушено право користування земельною ділянкою власникам будинку по АДРЕСА_2.

ОСОБА_10яка залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору звернулася до суду з самостійним позовом, в якому просила поновити їй строк для звернення до суду та визнати недійсним державний акт від 25 березня 1999 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1, щодо передачі землі для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільну приватну власність громадянам ОСОБА_13 та ОСОБА_2

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_10 отримала у власність Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_2 підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_14 Зазначає, що внаслідок порушень вимог чинного законодавства при передачі у приватну власність землі по АДРЕСА_1, площа даної ділянки збільшилась за рахунок виділеної у користування земельної ділянки ОСОБА_14 та ОСОБА_1 Посилається, що державний акт на землю по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_13 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, з підстав невідповідності розміру виділеної земельної ділянки розмірам фактично приватизованої ділянки, оскільки ним порушується право користування інших осіб.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_10 відмовлено.

У апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 - ОСОБА_15 та представник ОСОБА_10 - ОСОБА_12 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене без встановлення обставин, які мають значення для справи, судом не враховано те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 була приватизована із значно більшою площею, ніж виділялась розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 215 від 5 лютого 1999 року. Державний акт про право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 від 25 березня 1999 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га, державний акт про право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 від 25 березня 1999 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею0,0455 га видані з порушенням норм земельного законодавства.

В судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_10 та їх представники доводи апеляційних скарг підтримали, з підстав викладених в них та просили їх задовольнити.

ОСОБА_2 його представник - ОСОБА_16 і ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційних скарг.

Інші особи в судове засідання не з'явились,про розгляд справи повідомлені за законом належно, причини неявки не повідомили, заяв про відкладення справи не подавали.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторін, або інших осіб,які беруть участь у справі,належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи в апеляційному суді.

Заслухавши доповідь судді та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.. Києва дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Відмовляючи у задоволенні позовів суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, що при видачі оспорюваних актів на землю були порушені права ОСОБА_1 і ОСОБА_10

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням процесуального права.

Згідно ст. 9 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Вимогами ст.ст.116, 123 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходження земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 1974 року, належить на праві власності Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_2.

Співвласником вищезазначеного будинку, а саме Ѕ частини є ОСОБА_10, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 квітня 2013 року, після смерті ОСОБА_14

Рішенням Київської міської ради від 28 січня 1999 №116-1/217, ОСОБА_17 та ОСОБА_14 передано у спільну приватну власність земельну ділянку площею 0,0545 га розташовану по АДРЕСА_2.

На час розгляду справи, державний акт на дану земельну ділянку не видано.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації за № 215 від 05 лютого 1998 року у приватну власність була передана сусідня земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,0412 га, громадянам ОСОБА_13 та ОСОБА_2

25 березня 1999 року на підставі розпорядженням Київської міської державної адміністрації за №215 від 05 лютого 1998 року ОСОБА_13 та ОСОБА_2 видано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га.

В обґрунтування позову про визнання недійсними вказаних вище державних актів про право приватної власності на землю, ОСОБА_1 і ОСОБА_10 посилалися на те, що при передачі у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, площа ділянки ОСОБА_13 та ОСОБА_2 збільшилась на 43 кв. м., за рахунок зменшення площі земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2, виділеної у користування ОСОБА_14 та ОСОБА_1, що суперечить вказаному вище рішенню Київської міської ради та розпорядженню Київської міської державної адміністрації, вимогам чинного законодавства та порушує право користування земельною ділянкою власників будинку по АДРЕСА_2.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З рішення Київської міської ради №116-1/212 від 28 січня 1999 року, про передачу у спільну приватну власність ОСОБА_14 та ОСОБА_1 земельної ділянки та розпорядження Київської міської державної адміністрації №215 від 05 лютого 1998 року, про передачу громадянам ОСОБА_13 та ОСОБА_2 у спільну приватну власність земельної ділянки ( п п.3.2, ч. 3 ) міститься попередження власників землі про те, що площі земельних ділянок будуть уточнені в межах, визначених цим рішенням, після перенесення їх меж в натуру (на місцевість) та площі земельних ділянок будуть уточнені в межах, визначених цим розпорядженням, при виготовленні технічної документації для складання державних актів.

Встановлено, що при виготовленні оспорюваних державних актів ОСОБА_13 та ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, відбулось уточнення меж та площ земельної ділянки на виконання п.3.2 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05 лютого 1998 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель».

Як вбачається з акту встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 22 грудня 1998 року, зокрема, ОСОБА_14 та ОСОБА_1 погодили зовнішні межі земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_13 та ОСОБА_2, підписавши даний акт .

У подальшому була виготовлена землевпорядна документація, на підставі якої ОСОБА_13 та ОСОБА_2 отримали державні акти на право приватної власності на землю.

При цьому, в зазначеному акті зазначено, що суміжними землевласниками і землекористувачами ніяких претензій при встановленні меж землеволодіння не заявлено.

Із матеріалів технічної документації про встановлення зовнішніх меж земельної ділянки (на місцевості) та виготовлення державного акту на право спільної приватної власності на землю громадянам ОСОБА_13 та ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1 від 1998 року, а саме пояснювальної записки вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_13 та ОСОБА_2 має 14 кутів повороту, які співпадають на місцевості з кутами будівлі та огорожі.

Межі земельної ділянки проходять:1-3 по дерев'яній огорожі; 3-4 по бетонній огорожі; 4-6 по стіні кам'яної будівлі; 6-7 по дерев'яній огорожі; 7-8 по огорожі з металевої сітки; 8-14-1 по дерев'яній огорожі.

У результаті виконаних робіт складено каталог координат кутів повороту зовнішніх меж землекористування в місцевій системі, та план зовнішніх меж землекористування на якому показані суміжні землекористувачі та довжини ліній.

Із кадастрової справи ПА-0204 також вбачається, що при передачі громадянам ОСОБА_13 та ОСОБА_2 у спільну приватну власність земельної ділянки було:виготовлено технічну документацію на земельну ділянку; визначено межі земельної ділянки в натурі; погоджено із суміжними землевласниками та землекористувачами її межі та на підставі вищезгаданих матеріалів виготовлено державний акт на право приватної власності на землю гр. ОСОБА_13 та ОСОБА_2

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в

межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, не встановивши порушень вимог чинного земельного законодавства при видачі оспорюваних державних актів на землю та прав ОСОБА_1 і ОСОБА_10, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з їх недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_15, що спірні державні акти видані з порушенням вимог чинного земельного законодавства, так як земельна ділянка по АДРЕСА_1 була приватизована із значно більшою площею, ніж виділялась розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 215 від 5 лютого 1999 рокує безпідставні,оскільки в акті встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 22 грудня 1998 року зазначено, що суміжними землевласниками і землекористувачами ніяких претензій при встановленні меж землеволодіння не заявлено. Доводи ОСОБА_1 про шахрайські дії нічим не підтверджені.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_10 - ОСОБА_12, що видачею оспорюваних держаних актів порушено права ОСОБА_10 як користувач земельною ділянкою по АДРЕСА_2 також безпідставними, оскільки на час видачі оспорюваних актів, остання не набула права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_2

Інші доводи апеляційних скарг про неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність зроблених в рішенні висновків фактичним обставинам справи на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи викладені в апеляційних скаргах не спростовують висновків суду.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_11, і ОСОБА_10, подану її представником ОСОБА_12, відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.

Головуючий

Судді