Постанова № 46868320, 13.07.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року 810/1644/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Приходько Н.І., за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

17 квітня 2015 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (ТОВ «Тема-Б», товариство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ДПІ, Інспекція), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.13-14), просили скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року №0003312200, №0003322200, №0001041702, від 7 квітня 2015 року №0001211701 та рішення про застосування штрафних санкцій від 12 грудня 2014 року №37.

Зазначали, що висновки за наслідками перевірки позивача ґрунтуються на припущеннях і не підтверджуються належними доказами. Стверджували наявність у позивача усіх необхідних документів на засвідчення правомірності визначення податкових зобовязань із податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. Також звертали увагу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року у справі №810/769/15, яка набрала законної сили і якою встановлено обставини повязані із предметом розгляду цієї справи.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, просили скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином і своєчасно; про причини неявки суд не повідомив.

При цьому, 14 травня 2015 року представник відповідача через канцелярію суду подав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просив відмовити у його задоволенні. Стверджував, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.

Як видно з Акта від 31 жовтня 2014 року №564/10-13-22-01-121/36460480 (т.1 а.с.12-22), з 15 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Тема-Б» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» порушено вимоги:

- підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств на 315521 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України і занижено податок на додану вартість на загальну суму 332128 грн. (за червень 2013 року - на 179955 грн., за липень 2013 року на 2018 грн., за серпень 2013 року на 150155 грн.);

- підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 3802,0 грн.;

- пункту 1 частини першої статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» через констатацію заниження єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 10356,0 грн.

На підставі Акта перевірки позивача 12 грудня 2014 року ДПІ прийнято наступні рішення:

- №0003312200, яким нараховано грошові зобовязання із податку на прибуток приватних підприємств у сумі 315521 грн. за основним платежем та 157761 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.8);

- №0003322200, згідно якого збільшено суму грошового зобовязання із податку на додану вартість на суму 332128 грн. за основним платежем та на 166064 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.7);

- №0001041702, яким збільшено грошове зобовязання із податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на 3802 грн. за основним платежем та на 1901 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.9);

- №37 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 5178 грн. (т.1 а.с.10-11).

Вказані рішення оскаржувалися товариством в адміністративному порядку.

У рішенні про результати розгляду повторної скарги від 3 квітня 2015 року №7014/6/99-99-10-01-03-15 Державною фіскальною службою України податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року №0003312200, №0003322200, №0001041702 - залишені без змін, крім того, збільшено штрафні санкції із податку з доходів фізичних осіб у сумі 823,78 грн. (т.2 а.с.17-21).

На підставі Акта перевірки позивача та рішення про результати розгляду повторної скарги від 3 квітня 2015 року №7014/6/99-99-10-01-03-15, 7 квітня 2015 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001211701, яким збільшено суму грошового зобовязання із податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на 3802 грн. за основним платежем та на 2724,59 грн. за штрафними санкціями (т.2 а.с.16).

Стосовно податкових повідомлень-рішень №0003312200 та №0003322200 від 12 грудня 2014 року, суд зазначає наступне.

Названі повідомлення-рішення винесені на підставі висновків податкового органу про заниження податку на прибуток у сумі 315521 грн. та заниження податку на додану вартість на 332128 грн.

Так, на сторінках 7 та 13 Акта перевірки зазначено, що ТОВ «Тема-Б» не надано до перевірки звітів, висновків, розшифровок, інших документів, які підтверджують отримання послуг по перепродажній підготовці від ТОВ «Фоззі-Фуд», також невідомо кількість працівників, основних засобів задіяних в наданні цих послуг, та які б підтверджували зв'язок цих послуг із господарською діяльністю ТОВ «Тема-Б».

У звязку із цим Інспекцією констатовано, що до складу витрат віднесено ті, які не підтверджені відповідними первинними документами, що призвело до завищення показників у рядку 06.3 Декларацій «витрати на збут» всього у сумі 1660637 грн., а також, що товариством безпідставно сформовано податковий кредит, задекларований у деклараціях з податку на додану вартість, за рахунок сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «Фоззі-Фуд».

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» є юридичною особою, зареєстроване 6 квітня 2009 року, тобто є субєктом господарської діяльності. Основним видом його діяльності є неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (т.1 а.с.229).

У ході судового розгляду встановлено, що 3 січня 2013 року між ТОВ «Тема-Б» та ТОВ «Фоззі-Фуд» укладено договір надання послуг мерчандайзингу №НФ-03/01 (т.1 а.с.34-36), за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання по наданню замовникові послуг з передпродажної підготовки товарів і мерчандайзингу, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити належним чином надані послуги.

Для цілей договору мерчандайзинг визначається як сукупність послуг по стимулюванню збуту товарів, придбаних виконавцем у замовника по розміщенню товарів на торговому обладнані (полиці, стенди) безпосередньо в місцях продажу, по рекламній діяльності відносно товарів в місцях продажу, з метою формування і підтримки попиту на товари на ринку, збільшення обсягів реалізації товарів кінцевим споживачам, і як наслідок збільшення доходів замовника від продажу таких товарів (пункт 1.2 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 3 січня 2013 року).

За визначенням у цьому договорі звіт - це інформація по запиту замовника про продажі продукції, в місцях продажу, де надаються послуги за цією угодою.

Також врегульовано, що виконавець зобов'язаний своєчасно і якісно надати замовникові погоджені послуги з мерчандайзингу. Надання послуг здійснюється відповідно до плану (планів) схеми (схем), на яких в обов'язковому порядку вказується схема (зображення) місць, де розміщуватиметься продукція. У разі відсутності таких планів - схем, виконавець розміщує продукцію за усним погодженням із замовником.

Вартість послуг визначається сторонами в кінці кожного місяця (кварталу), в якому такі послуги були надані і фіксуються в актах виконаних робіт, які є невід'ємною частиною договору.

У додатковій угоді до названого договору визначено перелік магазинів в торгівельних залах в яких надаються послуги мерчандайзингу (т.1 а.с.38-43).

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:

- плани-схеми по розміщенню фасованих круп (т.1 а.с.44-67);

- узгодження розрахунку вартості послуг (т.1 а.с.70-73);

- акти здачі прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.74-77);

- податкові накладні (т.1 а.с.78-83);

- звіти про продаж продукції за травень, липень 2013 року в мережі «Сільпо» (т.1 а.с.84-214);

- платіжні доручення на підтвердження оплати за отримані послуги (т.2 а.с.32-36).

Як доказ відображення операцій із ТОВ «Фоззі-Фуд» у бухгалтерському обліку подано журнал-ордер і відомість по рахунку 631 за травень, липень 2013 року (т.2 а.с.37-38).

З метою підтвердження відображення операцій позивача із ТОВ «Фоззі-Фуд» у податковій звітності, ТОВ «Тема-Б» до суду надано примірники декларацій із податку на додану вартість за травень, липень 2013 року (т.2 а.с.39-46).

ТОВ «Тема-Б» подано і копії довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість щодо ТОВ «Фоззі-Фуд», які надавались позивачу таким контрагентом перед підписанням договору із ним (т.2 а.с.47-48).

Також судом зясовано, що позивачем подавалися заперечення на Акт перевірки, разом і якими додавалися копії договору про надання послуг мерчандайзингу, плану-схеми розміщення товару, погодження розрахунку вартості послуг, звітів ТОВ «Фоззі-Фуд» про продаж товарів тощо (т.2 а.с.100-102).

Стосовно економічного ефекту від досліджуваних операцій, представник товариства пояснила, що чим більше послуг з мерчандайзингу замовлялося позивачем, тим більшим був сукупний дохід (у травні 2013 року розмір замовлених послуг становив 1079727,46 грн., доходи від продажу товару без податку на додану вартість у відповідності із декларацією 30385777 грн., доходи від продажу із таким податком 6077155 грн.; у липні 2013 року розмір замовлених послуг 1293770,14 грн., доходи від продажу товару без податку на додану вартість у відповідності із декларацією 54509787 грн., доходи від продажу із таким податком 10901957 грн., т.2 а.с.67).

За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість закріплено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового звязку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обовязкові реквізити).

Платники податку на прибуток, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом 3 Податкового кодексу України.

За правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

Як закріплено у підпункті 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

У той же час, визначення терміну «мерчандайзинг» як у Податковому кодексі України, так і в інших законодавчих відсутнє.

При цьому, у Листі ДПА України №806/6/23-4016/40 від 28 січня 2010 року вказано, що під мерчандайзингом слід розуміти частину процесу маркетингу, яка визначає методику продажу товару в магазині.

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом зясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; звязок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та обєкта оподаткування податком на прибуток; податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту із податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що податкові накладні та первинні документи за операціями позивача із ТОВ «Фоззі-Фуд» відповідають вимогам чинного законодавства. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку таких документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам Інспекція суду не надала.

Крім того, суд враховує положення статті 44 Податкового кодексу України, у відповідності до яких якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

До того ж, у рішенні Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №21-191а11 викладено висновок про те, що понесені товариством витрати з передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі (розвезення готової продукції роздрібним покупцям, розміщення готової продукції у роздрібній мережі) належать до валових витрат, оскільки вони повязані з його господарською діяльністю.

Зважаючи на викладені законодавчі приписи та встановлені у ході судового розгляду обставини, суд констатує, що докази протиправності формування позивачем витрат при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту із податку на додану вартість за операціями із ТОВ «Фозз-Фуд» щодо передпродажної підготовці товару (мерчандайзингу) - відсутні. При цьому, позивачем надано достатньо доказів щодо спростування висновків ДПІ викладених у Акті перевірки стосовно заниження суми податкового зобовязання із податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, у тому числі належно оформлених первинних документів, податкових накладних, документів на засвідчення оплати, відображення у податковому і бухгалтерському обліку операцій за договором від 3 січня 2013 року №НФ-03/01. У той же час, відповідач не надав доказів правомірності висновків про порушення позивачем в частині визначення зобовязань із податку на додану вартість та податку на прибуток, а також правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками таких висновків.

Враховуючи викладене, суд резюмує, що податкові повідомлення-рішення №0003312200 від 12 грудня 2014 року та №0003322200 від 12 грудня 2014 року підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень №0001041702 від 12 грудня 2014 року та №0001211701 від 7 квітня 2015 року, а також рішення про застосування штрафних санкцій №37 від 12 грудня 2014 року, суд зазначає наступне.

Як зазначено на сторінках 17-18 Акта, перевіркою встановлено неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб, а також єдиного соціального внеску за лютий-квітень, червень-липень 2013 року з доходу отриманого як додаткове благо в сумі 25344,11 грн. з відповідального за фінансово господарську діяльність директора підприємства - ОСОБА_2 з коштів перерахованих за послуги мобільного звязку, а саме: до перевірки не надано деталізовані рахунки від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов, журнали обліку дзвінків із зазначенням цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером, що унеможливлює підтвердження витрат повязаних з господарською діяльністю, чим порушено підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 3802,0 грн.; пункт 1 частини першої статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», через що встановлено заниження єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 10356 грн.

При цьому, із запереченнями на Акт перевірки позивачем подавалися примірники наказів ТОВ «Тема-Б» від 31 грудня 2012 року №31/12/2012-1 «Про затвердження правил користування мобільним звязком» та №31/12/2012-3 «Про затвердження лімітів на користування послугами мобільного звязку» (т.1 а.с.226-228, т.2 а.с.55-59). У таких наказах товариством визначені правила користування працівниками підприємства мобільним звязком, закріплені за ними відповідні номери мобільних телефонів та встановлені дозволені ліміти вартості послуг мобільного звязку для кожного; зокрема, директору товариства ОСОБА_2 наданано мобільний телефон із номером « НОМЕР_1», який є власністю ТОВ «Тема-Б» і яким він міг користуватися виклюно в господарських цілях підприємства; тут же передбачено ліміт на користування відповідними послугами у сумі 3000 грн.

Також зясовано, що позивач користується послугами мобільного звязку на підставі Генеральної угоди №КК761/2007 від 20 серпня 2007 року із ЗАТ «ОСОБА_3Ес.Ем» (т.2 а.с.26-27) та Угоди про введення спеціального режиму надання послуг стільникового мобільного звязку від 30 грудня 2010 року (т.2 а.с.24-25), у відповідності до яких за ТОВ «Тема-Б» закріплюється особовий рахунок №366525, за яким у оператора обліковуються група номерів мобільних телефонів, які належать позивачеві та використовуються його співробітниками.

Як видно із наявних у матеріалах справи деталізованих рахунків ЗАТ «ОСОБА_3Ес.Ем», загальний розмір витрат на послуги мобільного звязку у період з лютого 2013 року по квітень 2013 року та за червень-липень 2013 року по номеру НОМЕР_1, закріпленого за директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_2, складає 203,90 грн. (т.1 а.с.215-225).

На підтвердження зв'язку витрат позивача на послуги мобільного зв'язку із його господарською діяльністю, окрім названих вище наказів, угод і рахунків, товариством «Тема-Б» подано копії податкових накладних (т.2 а.с.72-76) та посадову інструкцію директора підприємства (т.2 а.с.77-80).

При цьому, податковий орган не надав на вимогу суду документів, які підтверджують отримання ОСОБА_2 послуг мобільного звязку на суму 25344,11 грн., як і пояснень на підставі чого ДПІ вказано саме такий розмір послуг.

За змістом підпункту г) підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних відносин, адміністративні витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати) відносяться до складу інших витрат платника податків.

За визначенням у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу);

Згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, у чинному законодавстві України відсутній перелік документів, які б підтверджували зв'язок витрат на послуги мобільного зв'язку із господарською діяльністю платника податків.

Проте, у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26 лютого 2010 року №2412 вказано, що документами, які могли б підтвердити зв'язок витрат на мобільний зв'язок із господарською діяльністю субєкта господарювання є розрахункові документи про оплату послуг мобільного звязку на підставі рахунків оператора, наказ керівника про придбання мобільних телефонів та використання їх у господарській діяльності підприємства, угода з оператором мобільного звязку про надання послуг із зазначенням переліку номерів обслуговуваємих телефонів, правила користування мобільним звязком, затвердження керівником, і тому подібне.

Крім того, як відображено на сторінці 5 Акта перевірки, податковий орган дійшов висновку про правомірність у періоді, що перевірявся, формування позивачем суми витрат «адміністративні витрати» до складу яких на час виникнення спірних відносин входили витрати на послуги мобільного звязку (т.1 а.с.16).

У ході розгляду справи встановлено, що висновки податкового органу про те, що грошові кошти у розмірі 25344,11 грн. сплачені позивачем оператору мобільного звязку, є доходом, який отримано як додаткове благо директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_2, були предметом судового розгляду Київського окружного адміністративного судом при розгляді справи №810/769/15 за позовом ТОВ «Тема-Б» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31 жовтня 2014 року №24 (Ф-603).

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року у справі №810/769/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року (т.2 а.с.104-106), позовні вимоги задоволено.

У названій справі суд встановив, що твердження відповідача про отримання додаткового блага у розмірі 25344,11 грн. саме директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_2 є помилковим, така сума складається із вартості наданих послуг мобільного звязку у період з лютого 2013 року по квітень 2013 року та за червень-липень 2013 року усій групі номерів мобільних телефонів, закріплених за особовим рахунком позивача у оператора за № 366525. Тут же суд констатував факт підтвердження позивачем належними та допустимими доказами звязку понесених витрат на послуги мобільного звязку із господарською діяльністю; а також те, що дії податкового органу щодо нарахування позивачеві єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 10356 грн. у звязку із отриманням саме директором ТОВ «Тема-Б» ОСОБА_2 додаткового блага у розмірі 25344,11 грн. є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

За правилами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі наведеного вище, суд резюмує, що позивачем надано належні і достатні докази правомірності врахування витрат на послуги мобільного звязку у складі інших витрат при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток, а також докази звязку таких витрат із господарською діяльністю товариства. У той же час, доказів заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб Інспекцією не надано. У звязку із цим податкові повідомлення-рішення №0001041702 від 12 грудня 2014 року та №0001211701 від 7 квітня 2015 року є необґрунтованими.

До того ж, суд звертає увагу, що рішення від 12 грудня №37 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 5178,00 грн. прийнято у звязку із донарахування податковим органом ТОВ «Тема-Б» 10356,00 грн. єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. При цьому, постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року у справі №810/769/15, яка набрала законної сили, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31 жовтня 2014 року №24 (Ф-603), якою зобовязано ТОВ «Тема-Б» сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 10356,00 грн., скасована.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення №0001041702 від 12 грудня 2014 року та №0001211701 від 7 квітня 2015 року, а також рішення про застосування штрафних санкцій №37 від 12 грудня 2014 року є безпідставними, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню. При цьому, суд звертає увагу, що оскільки за наслідками оскарження повідомлення-рішення №0001041702 від 12 грудня 2014 року до Державної фіскальної служби України сума штрафних санкцій із податку на доходи фізичних осіб була збільшена, за наслідками чого прийнято повідомлення-рішення №0001211701 від 7 квітня 2015 року, у якому враховані і вже визначені у повідомленні рішенні №0001041702 від 12 грудня 2014 року зобовязання, а останнє залишилося нескасованим, то суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати два названі повідомлення-рішення.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Також суд враховує закріплені у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, на дотримання яких адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що у цьому випадку податковий орган не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і рішення про застосування штрафних санкцій; у той же час, доводи позивача у ході судового розгляду знайшли своє підтвердження.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 487,20 грн. згідно квитанції №2561 від 16 квітня 2015 року, доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області №0003312200 від 12 грудня 2014 року, №0003322200 від 12 грудня 2014 року, №0001041702 від 12 грудня 2014 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області №0001211701 від 7 квітня 2015 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №37 від 12 грудня 2014 року.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 липня 2015 р.