Постанова № 46854552, 01.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. Справа№ 910/13710/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участю представників:

від позивача: Цюра П.С. - представник

від відповідача: Половов В.О. - представник;

Жук О.Б. - представник

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Споживчого товариства «Діамед» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 року у справі № 910/13710/14 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Споживчого товариства «Діамед»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна»

про визнання договору відступлення права вимоги

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 року по справі № 910/13710/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Споживче товариство «Діамед» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 року по справі № 910/13710/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також з неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Представник відповідача 23.03.2015 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Представником позивача було подано письмові пояснення щодо обставин справи від 25.03.2015, 07.04.2015, 08.04.2015, 19.05.2015, 03.06.2015, в яких позивач просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.

У свою чергу 21.04.2015, 08.04.2015 та 17.04.2015 представником відповідача надавались пояснення щодо обставин справи, в яких відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

08.04.2015 надійшли пояснення від представника третьої особи, в яких зазначається, що Договір відступлення права вимоги від 09.01.2014 № 15/9, укладений з порушенням норм права, у зв'язку з чим, третя особа просила врахувати надані пояснення при розгляді справи.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного Господарського суду від 03.06.2015 року у зв'язку з перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. на лікарняному справу № 910/13710/14 було призначено на повторний автоматизований розподіл справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/13710/14 від 03.06.2015 року визначено колегію суддів у складі: Головуючого судді Тарасенко К.В. суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 01.07.2015.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї та письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

09.01.2014 між Споживчим товариством «Діамед» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамед» (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договором оренди нежитлового приміщення №14/07 від 01.07.2013, укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» (боржник).

За цим договором новий кредитор одержує право отримувати від боржника орендну плату, платежі за комунальні послуги, які не входять до складу орендної плати, в тому числі вимагати належного виконання зобов'язань за основним договором.

Позов мотивовано тим, що Договір вчинений у результаті зловмисної домовленості представника СТ «Діамед» Шмаюн К.М., який діяв на підставі статуту та ТОВ «Діамед» в особі уповноваженого Трейтяк С.Д., який діяв на підставі доручення №25/12/13 від 05.01.2014, з огляду на наступне:

-Трейтяк С.Д. діяв на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014 від імені ТОВ «Діамед», уповноважити якого мав тільки Генеральний директор ТОВ «Діамед», яким станом на 05.01.2014 був саме Шмаюн К.М.;

-у відповідності до п. 3.2 Договору, новий кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надання боржнику копії цього Договору. Однак відповідач повідомив третю особу лише 18.03.2014, майже через три місяці після укладання договору;

-Згідно п. 2.1 Договору, новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора право вимоги, що належить останньому;

-відносно Шмаюн К.М. порушено кримінальне провадження №12014100050000295 від 12.01.2014 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

- у додатках до спірного Договору відсутні документи, які підтверджують передачу нежилого приміщення, яке є предметом договору оренди №14/07 від 01.07.2013, що свідчить про не укладеність цього Договору;

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами ст. 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що від імені СТ «Діамед» (первісний кредитор) Договір про відступлення права вимоги №15/9 від 09.01.2014, підписаний головою правління Шмаюном К.М., що діяв на підставі статуту, а від імені ТОВ «Діамед» (новий кредитор) - представником Трейтяком С.Д., що діяв на підставі доручення №25/12/13 від 05.01.2014.

Положеннями ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.01.2014, головою правління був Шмаюн К.М. та при підписанні спірного договору діяв відповідно до статуту.

Згідно п. 5,7 Статуту Споживчого товариства «Діамед», Голова правління товариства: здійснює керівництво товариством; забезпечує виконання рішень Загальних Зборів; без доручення діє від імені товариства, представляє його у відносинах з юридичними та фізичними особами, органами державного управління; розробляє поточні плани діяльності товариства і заходи, що є необхідними для вирішення його завдань; здійснює прийом на роботу та звільнення співробітників товариства; встановлює форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом; укладає будь-які угоди та інші юридичні акти, видає доручення, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки; розпоряджається майном та коштами товариства; здійснює інші дії, спрямовані на досягнення цілей товариства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що голова правління - Шмаюн К.М. мав право укладати спірний Договір, адже мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Щодо повноважень представника Трейтяк С.Д., який діяв від імені відповідача на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст. 246 Цивільного кодексу України).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.01.2014, керівником та підписантом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» був Шмаюн К.М.

Отже, враховуючи вищенаведене, Трейтяк С.Д. від імені ТОВ «Діамед» при підписанні спірного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності - діяв на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014, належних доказів на спростування зазначеного суду не представлено, крім того, колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамед» не заперечує щодо наявності повноважень у Трейтяк С.Д. діяти в його інтересах та від його імені у правовідносинах, що виникли при укладенні Договору про відступлення права вимоги, а відповідно посилання апелянта на відсутність повноважень у представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» при укладенні спірного Договору відхиляється, у зв'язку з необґрунтованістю.

Твердження позивача про укладення спірного договору попередньою датою, в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не доведено належними та допустимими доказами.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

З огляду на вказану норму, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що сам лише факт існування кримінального провадження стосовно Шмаюна К.М. не є підтвердженням його зловмисної домовленості з відповідачем, а інших доказів такого свого твердження позивачем не наведено.

У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Договір є укладеним, предмет та строк його дії сторонами погоджений.

Відповідно до п. 2.1 Договору новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора права вимоги, що належить останньому.

З аналізу чинного законодавства слідує, що договір відступлення права вимоги може бути як оплатним так і безоплатним.

Тобто в даному випадку, сторони погодили, що новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора право вимоги, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання.

Частиною 1 статті 232 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до абзацом 4 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Положеннями ст.. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з пунктом 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення фіктивного правочину, а також не доведено зловмисної домовленості щодо укладання спірного Договору, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання Договору №15/9 від 09.01.2014 недійсним задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Споживчого товариства «Діамед» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 року по справі № 910/13710/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/13710/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко