Постанова № 46854489, 07.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа№ 910/2924/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Мельниченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Павленко А.А. ( за довіреністю б/н від 22.05.2015 рік)

від відповідача 1: не з'явився ( за довіреністю)

від відповідача 2: Вітів М.Б. (за довіреністю №21-01/15-01 від 21.05.2015 рік)

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УНІКОМБАНК"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 р.

у справі № 910/2924/14 ( Головуючий судя: Балац С.В., судді: Ковтун С.А., Мудрий С.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "СОКАР УКРАЇНА"

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОХІМЗБУТ"

2. публічного акціонерного товариства "УНІКОМБАНК"

про стягнення 14 617 761,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів 1 та 2 про стягнення 14 617 761,56 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2015 р. у справі № 910/2924/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "УНІКОМБАНК" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СОКАР УКРАЇНА" основну заборгованість в сумі 13.810.077 грн 93 коп.; частину пені та 3 % річних в розмірі 189.922 грн 07 коп.; стягнуто з ТОВ "АГРОХІМЗБУТ" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СОКАР УКРАЇНА" частину пені та 3 % річних в розмірі 617.761 грн 56 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач 1 не виконав належним чином умови договору постачання нафтопродуктів від 29.10.2012 № 521-2012, своєчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за поставлену продукцію. Неналежне виконання зобов'язань за зазначеним договором забезпечувалось за рахунок банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 виданих відповідачем 2, на загальну суму 14.000.000.00 грн. Тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості на загальну суму 14.617.761,56 грн., яка складається із суми основної заборгованості за договором від 29.10.2012 № 521-2012 в розмірі 13.810.077,93 грн., пені та 3% річних в сумі 807.683,63 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 р. у справі № 910/2924/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивача у задоволенні позовних вимогах в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не прийняв до уваги, що відповідачем-1 порушено умови п 4.1 договорів про надання банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013, які укладені між відповідачем-1 та відповідачем-2, даний факт встановлений рішенням господарського суду м. Києва від 03.03.2014 у справі № 910/23966/13. А також не здійснено у встановлений договором строк оплати за договором постачання з поточного рахунку відповідача-2. Враховуючи порушення відповідачем-1 умов укладених договорів про надання банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 та враховуючи положення п. 6.3 укладених договорів вважає, що звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань відповідача-1 перед позивачем за договором постачання нафтопродуктів від 29.10.2012 № 521-2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу ПАТ "УНІКОМБАНК" та призначено справу до розгляду.

В подальшому розгляд справи декілька разів відкладався.

18.05.2015 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

16.06.2015 року та 22.06.2015 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Представник відповідача 1 у судове засідання 07.07.2015 року, не з'явився про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача 1 , за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні 07.07.2015 року представник відповідача 2 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СОКАР УКРАЇНА", як постачальником, (позивач) та ТОВ "АГРОХІМЗБУТ", як покупцем, (відповідач-1) укладено договір поставки нафтопродуктів від 29.10.2012 № 521-2012 (договір) (т.1 а.с. 19)

За умовами зазначеного договору, позивач зобов'язується передати у власність відповідача-1 нафтопродукти (товар), а відповідач-1 зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, передбачених договором.( п. 1.1 договору ). Поставка здійснюється окремими партіями. Об'єми, асортимент, строки поставки та умови транспортування визначаються відповідними додатковими угодами до Договору, які є невід'ємною його частиною.(п. 1.2 договору). Товар вважається поставленим позивачем та прийнятий відповідачем по кількості, якості та перехід права власності на товар визначаються датою вказаною, зокрема, в акті приймання-передачі товару (п. 5.7 договору). Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача (п. 6.3 Договору). Ціна товару є договірною та вказується з урахуванням податку на додану вартість (п. 6.4 договору). У випадку несплати або несвоєчасної сплати вартості отриманого товару, відповідач-1 на вимогу позивача сплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором.( п. 8.4 договору)

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі актів приймання-передачі, поставляв, а відповідач-1 приймав та оплачував товар. Акти приймання-передачі, акти звірок, виписки з рахунку позивача про надходження коштів свідчать, що неоплаченим залишився товар, отриманий відповідачем-1 за актами приймання-передачі від 12.09.2013 № ОБ-ТД005971 на суму 2.901.150,00 грн. (оплачений частково) (т.1 а.с. 41), від 17.09.2013 № ОБ-ТД006057 на суму 698.425,00 грн.(т.1 а.с. 40), від 23.09.2013 № ОБ-ТД006147 на суму 558.740,00 грн(т.1 а.с. 39), від 24.09.2013 № ОБ-ТД006202 на суму 1.235.675,00 грн (т.1 а.с. 38), від 02.10.2013 № ОБ-ТД006378 на суму 2.546.565,00 грн (т.1 а.с. 37 ), від 09.10.2013 № ОБ-ТД006542 на суму 752.150,00 грн (т.1 а.с. 36), від 24.10.2013 № ОБ-ТД006891 на суму 5.076.653,22 грн(т.1 а.с.35 ), від 25.10.2013 № ОБ-ТД006939 на суму 515.376,00 грн. (т.1 а.с.34), від 20.11.2013 № 92 на суму 994.933,28 грн (т.1 а.с.33), всього на суму 13.810.077,93 грн.

19 лютого 2013 року ПАТ "УНІКОМБАНК" ( відповідач 2) на користь позивача видано банківські гарантії від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 (гарантії) (т.1 а.с.43,44).

За умовами вищезазначених гарантій відповідач-2 приймає на себе безвідкличні зобов'язання сплатити позивачу кошти в сумі, що не перевищує 14.000.000,00 грн. у випадку невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів від 29.10.2012 № 521-2012.

Відповідач за договором поставки нафтопродуктів №521-2012 від 29 жовтня 2012 свої зобов'язання не виконав в повному обсязі, вартість отриманого товару на користь позивача оплатив частково, заборгованість відповідача-1 перед позивачем, станом на момент вирішення даного спору по суті, складає 13.810.077,93 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, здійсненого між сторонами, який підписаний останніми та скріплений відбитками їх печаток (т.1 а.с.15).

Належне виконання зобов'язань покупця - відповідача 1 (ТОВ «Агрохімзбут») за договором постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 року забезпечувалось за рахунок банківський гарантій № БГ-05\2013 від 19.02.2013 року та № БГ -08\2013 від 26.04.2013 року, наданих відповідачем -2 ПАТ «Унікомбанк» на загальну суму 14 000 000, 00 грн.

Оскільки, відповідач-1 зобов'язання по договору поставки не виконав, позивач скориставшись наданими гарантіями звернувся до суду з позовними вимогами до відповідачів та просив стягнути з ТОВ «Агрохімзбут» частково суму пені та 3 відсотки річних в розмірі 617 761,56 грн., а також просив стягнути з ПАТ «УНІКОМБАНК» основний борг за договором постачання нафтопродуктів в сумі 13 810 077,93коп та 189 922,07коп пені та 3 відсотків річних.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідно до норм чинного законодавства відповідач 2 не має права в односторонньому порядку відкликати або анулювати видані ним банківські гарантії, які при цьому мають безвідкличний характер, а враховуючи доведене матеріалами справи порушення відповідачем 1 умов договору, позивач правомірно та обґрунтовано звернувся з вимогами про стягнення коштів та штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. ст. 662-664 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір постачання нафтопродуктів від 29.10.2012 № 521-2012. за умовами якого відповідач-1 взяв на себе зобов`язання замовити, отримати та оплатити нафтопродукти, а позивач здійснити поставку та передати товар відповідачу-1. Однак відповідачем 1 не здійснено належним чином взяті договірні зобов`язання, а саме - своєчасно та в повному обсязі не сплачено кошти за поставлену продукцію. Неналежне виконання зобов'язань відповідачем 1 за договором від 29.10.2012 № 521-2012 забезпечувалось за рахунок банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 виданих публічним акціонерним товариством "УНІКОМБАНК", на загальну суму 14.000.000.00 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому з публічного акціонерного товариства «УНІКОМБАНК» , який видав вищевказані банківські гарантії підлягає стягненню сума боргу за поставленні нафтопродукти в розмірі 13 810 077, 93 грн.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що оскільки відповідач-1 своїми діями порушив зобов'язання за договором поставки від 20 жовтня 2012 року (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до, ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.4 договору поставки нафтопродуктів від 29 жовтня 2012 року передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманих нафтопродуктів, покупцем на вимогу постачальника сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені та 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції визнає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних в загальній сумі 807.683,63 грн. Контррозрахунку відповідачами надано не було.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими зважаючи на наступне.

За умовами п. 6.3 договорів банківської гарантії № БГ -05\2013 від 19.02.2013 року та БГ -08\2013 від 26.04.2013 року (а.с. 199 том 1) передбачено, що у разі невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань, передбачених п. 4.1.1 цього договору, або невиконанням умов п. 4.1.2 та п. 5.1 цього договору відповідач-2 звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань, що виникають у нього за цим договором.

Як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду м. Києва від 03.03.2014 у справі № 910/23966/13 (т.1 а.с.209) встановлено факт невиконання відповідачем-1 зобов'язань за договорами про надання банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 та зобов'язано відповідача 1 надати відповідачу 2:банківські довідки про надходження грошових коштів на поточні і вкладні (депозитні) рахунки в інших банківських установах за попередній звітний квартал; банківські довідки про наявність кредитної заборгованості в інших банківських установах та довідку про відсутність такої заборгованості в інших банках; довідку з вичерпним переліком його поточних та вкладних (депозитних) рахунків станом на 1 число звітного місяця, сумою надходжень на ці рахунки за попередній звітний місяць та розшифровкою сум поповнення обігових коштів з одного власного рахунку на інший, сумою отриманих на такі рахунки кредитних коштів та коштів, отриманих від купівлі/продажу іноземної валюти.

Зазначеним рішенням суду відповідача-1 зобов'язано надати документи, які передбачені п. 4.1.10.2, 4.1.10.3 та 4.1.10.4 вищевказаних договорів гарантії , неподання яких не звільняє відповідача-2 від відповідальності за невиконання зобов'язань за договорами.

Водночас, посилання апелянта щодо невиконання відповідачем-1 п. 4.1.1, п. 4.1.2 та п. 5.1 договорів про надання банківських гарантій не звільняє його від виконання банківських гарантій.

Відповідно до ст. 200 ГК України - гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Згідно п. 3 ст. 561 ЦК України гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Пунктами 1, 2 ст. 563 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивачем, 22.11.2013 засобами факсимільного зв'язку отримано лист відповідача-2 в якому останній повідомляє про анулювання банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 умов договорів про надання банківських гарантій від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013. (т.1 а.с.45,46)

Вказані банківські гарантії містять чітко визначений перелік умов, за наявності яких, умови гарантій припиняються, а саме: у момент закінчення строку гарантії, а саме: 31.12.2013; при відмові позивача від своїх прав за гарантією шляхом повернення цієї гарантії (гарантійного листа) гаранту шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією; при повній сплаті гарантом суми гарантії позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки жодної із зазначених вище обставин не відбулося і позивач не відмовлявся від прав, передбачених гарантією відповідач-2 не має право в односторонньому порядку відкликати або анулювати видані ним банківські гарантії, які при цьому мають безвідкличний характер. Окрім того, анулювання банківських гарантій законодавством України та нормативно-правовими актами національного банку України не передбачено, що підтверджується також листом управління національного банку в Донецькій області (т.1 а.с.49)

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у разі невиконання відповідачем-1 п. 4.1.1 та п. 5.1 договорів банківські гарантії останньому видані не були. Крім того, видані банківські гарантії від 19.02.2013 № БГ-05/2013 та від 26.04.2013 № БГ-08/2013 є безвідкличними та безумовними.

Також, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які підтверджують здійснення господарських операцій, оскільки відповідно до змісту банківських гарантій № БГ -05\2013 від 19 лютого 2013 року та №БГ-08\2013 від 26 квітня 2013 року не вбачається, які саме документи повинен подати позивач в підтвердження невиконання принципалом своїх зобов'язань. Окрім того, в підтвердження здійснення операції за договором поставки позивачем суду було надано акти приймання-передачі нафтопродуктів, складені відповідно до п.5.6 договору поставки нафтопродуктів, (т. 2 а.с.165-232 ), виписки з розрахунку позивача про надходження коштів (т.2 а.с. 28-159) та залізничні накладні (а.с. 401 том 3). Доказом наявності заборгованості у відповідача 1 перед позивачем , у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, є також акт звіряння взаємних розрахунків за період з 12.09.2013 року по 20.11.2013 року, що був наданий суду разом з іншими доказами та відповідає вимогам ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, складений відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 обов'язку за договором у вигляді оплати поставленого товару позивач звернувся до відповідача-2 з вимогою від 25.11.2013 № 46/11 про погашення заборгованості відповідача-1 за Договором на підставі гарантій та надав докази наявності заборгованості у вигляді підписаного акту звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем-1. Однак вказана вимога позивача залишена відповідачем-2 без виконання.(т.1 а.с.47).

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з ПАТ "УНІКОМБАНК" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СОКАР УКРАЇНА" основної заборгованості в сумі 13.810.077 грн. 93 коп.; частину пені та 3 % річних в розмірі 189.922 грн. 07 коп. та стягнення з ТОВ "АГРОХІМЗБУТ" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СОКАР УКРАЇНА" частину пені та 3 % річних в розмірі 617.761 грн. 56 коп.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року у справі № 910/2924/14, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УНІКОМБАНК" на рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року у справі № 910/2924/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року у справі № 910/2924/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2924/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Дідиченко