Ухвала суду № 46854057, 07.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

УХВАЛА

"07" липня 2015 р.Справа № 922/2844/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали справи

за позовом ТОВ "Грінвуд", м. Київ до ТОВ "Титан", м. Мерефа про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

08 травня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (відповідача) 247808,91 гривень заборгованості. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №Т-1/09-11, укладеним між сторонами 01 вересня 2011 року в частині своєчасної та у повному обсязі оплати за поставлений товар. Витрати по сплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 травня 2015 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 27 травня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 травня 2015 року відкладено розгляд справи на 07 липня 2015 року.

Через канцелярію суду позивачем було подано заяву про забезпечення позову (вх.№ 25921), в якому він просить накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу в межах суми боргу та розміру судового збору.

Суд, розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, зазначає наступне.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (ст.66 ГПК України).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12 грудня 2006 року „Про деякі питання практики забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

До того ж, за приписами п.3 Пленуму постанови Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" №16 від 26 грудня 2011 року, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В даному разі позивачем не надано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази й в матеріалах справи.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою, а тому суд не вбачає правових підстав для її задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні 07 липня 2015 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представником відповідача через канцелярію суду подано письмові пояснення (вх.№27233), в яких він зазначив, що відповідачем було здійснено повернення товару, в підтвердження чого було надано видаткові накладні на повернення.

Разом з тим, відповідач у судовому засіданні 07 липня 2015 року просив відкласти розгляд справи, у зв'язку із необхідністю з'ясувати розмір заборгованості.

Дане клопотання судом відхиляється, оскільки відкладення розгляду справи є неможливим через закінчення встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку вирішення даного спору.

Крім того, позивачем подано заяву про відмову від позову (вх.№27374), в якій на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позову в частині стягнення боргу в сумі 1964,26 гривень.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В розумінні ст.78 Господарського процесуального кодексу України, до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін, господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін (ч.2 цієї статті). Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі (ч.4 цієї статті).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи викладене, суд, проаналізувавши вказану заяву позивача, встановивши, що дану заяву підписано повноважною на це особою, з'ясувавши, що дії позивача не суперечать нормам чинного законодавства та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, дійшов висновку про її задоволення, у зв'язку з чим приймає відмову позивача від позову в частині стягнення боргу в сумі 1964,26 гривень, та припиняє провадження у справі в цій частині, на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Грінвуд» (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Титан» (відповідачем) було укладено договір поставки №Т-1/09-11. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти його та своєчасно здійснювати його оплату, що передбачено розділом 5 даного договору.

Відповідно до п.п.5.1 договору, оплата за кожну поставлену продукцію товару здійснюється кожні 2 неділі з моменту поставки товару на склад покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив поставку товару відповідачу.

Факт отримання відповідачем продукції підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, які було підписано представниками з обох сторін.

Відповідач, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість отриманої продукції, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 247808,91 гривень, яка на теперішній час залишається непогашеною. Доказів на підтвердження оплати відповідної суми заборгованості відповідач до суду не надав.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивачем подано заяву про відмову від позову (вх.№27374), в якій він на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позову в частині стягнення боргу в сумі 1964,26 гривень.

Відмова позивача від позову приймається судом, оскільки такі дії не суперечать законодавству та не порушують права та охоронювані законом інтереси.

Суд роз'яснює позивачу наслідки відмови від позову, передбачені ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

За наведених обставин, провадження у справі в частині стягнення 1964,26 гривень підлягає припиненню, на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 245844,65 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4916,89 гривень з віднесенням судового збору в частині вимог, за якими припинено провадження у справі, на позивача.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 79, п.4 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» (62472, Харківська область, м.Мерефа, вул.Дніпропетровська, б.223, кім.8-8, код 30588785) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвуд» (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, б.9, кім.414, код ЄДРПОУ 31023578) 245844,65 гривень основної заборгованості та 4916,89 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Прийняти відмову від позову в частині стягнення заборгованості в сумі 1964,26 гривень.

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 1964,26 гривень.

Суддя К.В. Аріт