Рішення № 46853179, 01.07.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2015 р. Справа № 5015/1468/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання О. Сало розглянув матеріали справи

за позовом: Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Львівтурист", м. Львів;

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Дрогобич Львівської області;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Едельвейс", м. Львів;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Дрогобицька міська рада Львівської області, Львівська область, м. Дрогобич;

про: визнання права власності на приміщення та витребування його з незаконного володіння.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: ОСОБА_1 - особисто;

третьої особи 1: не з`явився;

третьої особи 2: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 21.03.2011 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі за позовом Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Львівтурист" до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за участю третіх осіб 1, 2 на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Едельвейс" та Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання права власності на приміщення та витребування його з незаконного володіння. Розгляд справи призначено на 29.03.2011 року.

У судовому засіданні 29.03.2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Подав копії апеляційної скарги від 31.12.2010 року на постанову Дрогобицького районного суду Львівської області від 20.12.2010 року у справі № 2-а-400/2010р., копію поштової квитанції про надсилання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду. Підтримав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову. Судом вжито заходи до забезпечення позову та відкладено розгляд справи на 07.04.2011 року.

У судове засідання 07.04.2011 року представники сторін не з'явилися. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого він заперечує позовні вимоги та просить суд відмовити у їх задоволенні. Крім цього, відповідачем подано клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дрогобицьку міську раду. Судом відкладено вирішення питання про залучення третьої особи до наступного судового засідання та відкладено розгляд справи на 21.04.2011 року.

У судовому засіданні 21.04.2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав копію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011 року у справі № 4912/11 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.12.2010 року по справі № 2а-400/10 за позовом Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Едельвейс», ОСОБА_1 про визнання рішення недійсним. Усно заявив клопотання про зупинення провадження справі до вирішення по суті вказаної справи, оскільки на його думку розгляд справи неможливий до вирішення справи Львівським апеляційним адміністративним судом. Відповідач, представник відповідача позовні вимоги заперечили з мотивів, викладених у відзиві, клопотання про зупинення провадження у справі заперечили через його безпідставність. Судом відкладено розгляд справи на 29.04.2011 року.

Ухвалою суду від 29.04.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дрогобицьку міську раду Львівської області та відкладено розгляд справи на 19.05.2011 року.

У судовому засіданні 19.05.2011 року позивач позовні вимоги та клопотання про зупинення провадження підтримав. Відповідач проти позову та зупинення провадження у справі заперечив. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 24.05.2011 року.

Ухвалою суду від 24.05.2011 року провадження у даній справі зупинено до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом пов'язаної із нею справи № 4912/11 за позовом Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Едельвейс»та ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення.

Листами від 19.09.2011 року, від 20.01.2012 року, від 19.04.2012 року, від 15.02.2013 року, від 15.10.2013 року, від 17.03.2015 року, від 20.04.2015 року суд звертався до учасників процесу про надання інформації про стан розгляду пов'язаної з даною справи. Клопотань сторін про поновлення провадження у справі не надходило.

Ухвалою суду від 25.05.2015 року поновлено провадження у справі за позовом Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Львівтурист" до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за участю третіх осіб 1,2 на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Едельвейс" та Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання права власності на приміщення та витребування його з незаконного володіння. Розгляд справи призначено на 09.06.2015 року.

У судове засідання 09.06.2015 року представники позивача та третіх осіб не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення та поштовий конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання», наявні у матеріалах справи. Представник відповідача проти позову заперечив, подав письмові заперечення на позов. Розгляд справи відкладено на 23.06.2015 року.

У судовому засіданні 23.06.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, усно заявив клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача, однак, письмового клопотання не подав і в процесі розгляду справи від заявленого клопотання відмовився. Представник відповідача проти позову заперечив. Представник третьої особи 2 у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Вимоги попередніх ухвал суду сторонами і третьою особою не виконано. Розгляд справи відкладено на 01.07.2015 року.

У судове засідання 01.07.2015 року з'явився представник відповідача. Подав документи для долучення до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представникам сторін, що брали участь в попередніх судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Клопотань щодо технічної фіксації судового процесу сторони не заявляли.

У судовому засіданні 01.07.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Львівське закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Львівтурист" (надалі по тексту рішення - позивач) звернулось до суду із позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (надалі по тексу рішення - відповідач) про визнання права власності за Львівським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Львівтурист» на приміщення шашличної за адресою АДРЕСА_1; про витребування належного ЗАТ «Львівтурист» приміщення шашличної за адресою АДРЕСА_1 з незаконного володіння приватного підприємця ОСОБА_1

Як зазначає позивач, Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 25.01.2002 року № 27 «Про комунальну власність» було незаконно визнано комунальною власністю одноповерхову цегляну будівлю на АДРЕСА_1, загальною площею 27,6 кв. м., а в подальшому укладено з приватним підприємцем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу орендованого нежитлового приміщення шашличної за адресою АДРЕСА_1. Однак, позивач вважає володіння, користування та розпорядження приватним підприємцем ОСОБА_1 належним ЗАТ «Львівтурист» приміщенням шашличної незаконним, оскільки шашлична знаходиться на балансі ЗАТ «Львівтурист», що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Відповідача проти позовних вимог заперечив, подав письмові відзиви на позовну заяву, зазначив про правомірність набуття ним оспорюваного об'єкта нерухомості внаслідок укладення договору купівлі-продажу та проведення державної реєстрації права власності, недоведеність позивачем факту входження до майнового комплексу Туристичного комплексу «Дрогобич» будівлі з технічною назвою «шашлична» та недоведеність наявності права власності на спірне майно у позивача, а також заявив про сплив позовної давності.

Треті особи письмових пояснень по суті спору не подавали.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. Як вбачається з витягу з ЄДРПОУ за кодом 02594021 (зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи, долученому до позовної заяви) зареєстроване Приватне акціонерне товариство "Львівтурист", засновниками якого є Об'єднання профспілок Львівщини, Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур», Власник істотної участі - Об'єднання профспілок Львівщини, Власник істотної участі - Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур», кінцевий вигодоодержувач - Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур», кінцевий вигодоодержувач - Об'єднання профспілок Львівщини, дата реєстрації 07.10.1996 року.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради депутатів трудящих від 26.02.1966 року № 70 «Про виділення земельної ділянки під створення та будівництва комплексу споруд турбази на 300 місць» вирішено виділити обласній раді по туризму земельну ділянку під створення та будівництво комплексу споруд турбази на 300 місць по АДРЕСА_1 проти пансіонату «Гірка», загальною площею 1500 кв.м. за рахунок міськземфонду.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради депутатів трудящих Львівської області від 31.12.1975 року № 785 «Про затвердження акту Державної приймальної комісії на прийняття в експлуатацію спального корпусу турбази на 270 місць по АДРЕСА_2» вирішено затвердити такий акт з оцінкою «добре». Рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради депутатів трудящих Львівської області від 30.09.1976 року № 523 вирішено затвердити акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію клубу-їдальні на 270 місць турбази Обласної ради по туризму і екскурсіям корисною площею 1707,9 кв.м. в АДРЕСА_2, будівництво яких проводило Трускавецьке будівельно-монтажне управління «Укркурортрембуд» з загальною оцінкою «добре».

Разом з тим у матеріали справи подано копію акта державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівельного об'єкта від 1986 року, з якого вбачається, що роботи виконувались генеральним підрядником Трускавецьким будівельно-монтажним управлінням «Карпаткурортбуд».

З довідки від 25.09.2002 року за № 58 за підписами начальника Трускавецького будівельно-монтажного управління «Карпаткурортбуд» та головного бухгалтера вбачається, що таким підприємством були виконані ремонтно-будівельні роботи на туркомплексі «Дрогобич» /спального корпусу, клубу-їдальні, господарських приміщень, шашличної/ протягом лютого 1985 року-грудня 1986 року, які були оплачені туркомплексом «Дрогобич».

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 25.01.2002 № 27 одноповерхову цегляну будівлю на АДРЕСА_1, загальною площею 27,6 кв. м. визнано комунальною власністю Дрогобицької міської ради. Як вбачається з листа-відповіді Дрогобицького державного комунального міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на запит від 23.04.2002 року, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 27,6 кв. м. визнано комунальною власністю Дрогобицької міської ради.

05.05.2003 року між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу (надалі по тексту рішення - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця нежитлову будівлю загальною площею 27,6 кв.м., яка знаходить за адресою АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти приміщення, сплатити ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі, та провести реєстрацію об'єкт продажу у Дрогобицькому державному комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки. Вказаний договір посвідчений 05.05.2003 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І. та зареєстровано в реєстрі за № 527.

23.05.2003 року та 24.01.2007 року Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєстровано власником нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу р. № 527/05.05.2003/ Лаганяк Т.І. приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу, про що свідчить наявний у матеріалах справи Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

У матеріалах справи наявна копія технічного паспорта від 15.07.2010 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, де на поверховому плані (2-ий поверх) в графі самовільно збудовані або переобладнані приміщення зазначено «шашлична-бар (10.50*8.32)+(2.32*3.58)».

26.10.2010 року згідно з рішенням 48 сесії п'ятого скликання № 1363 Дрогобицької міської ради (п. 2.1) надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2015 кв.м. на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі (шашличної) ОСОБА_1, АДРЕСА_3.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, непідтвердженими та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статей 2, 318 Цивільного кодексу України річ (майно) може знаходитись у власності Українського народу, фізичних та юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав й інших суб'єктів публічного права.

Як встановлено з матеріалів справи, Львівське закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Львівтурист» вважає себе власником спірних приміщень шашличної за адресою 82100, АДРЕСА_1, яке, на його переконання, було збудоване за кошти позивача, вказана шашлична знаходиться на балансі позивача, а відповідач незаконно володіє, користується та розпоряджається таким приміщенням, у зв'язку з чим просить визнати за ним право власності на приміщення шашличної за адресою АДРЕСА_1 та витребувати приміщення шашличної за адресою АДРЕСА_1 з незаконного володіння приватного підприємця ОСОБА_1

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України).

Подані представником позивача рішення комітету Дрогобицької міської ради депутатів трудящих Львівської області, акт державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівельного об'єкта та довідки не є первинними та допустими доказами, які б підтверджували його право власності на спірний об'єкт нерухомого майна. Крім цього, у поданих рішеннях комітету Дрогобицької міської ради депутатів трудящих Львівської області про шашличну, площею 27,6 кв. м. мова не йде, а в поданому акті державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівельного об'єкта зазначено про виконання виробничого капітального ремонту будівлі і споруд туркомплексу «Дрогобич» розмір шашличної вказаний як 25,8 кв. м., і по своїй суті такий акт свідчить про виконання будівельно-монтажних робіт, а не будівництва та введення в експлуатацію будівлі туристичного комплексу «Дрогобич». Інших доказів для підтвердження позовних вимог та доведення права власності на спірне нежитлове приміщення позивачем не подано.

Натомість відповідачем шляхом представлення договору купівлі-продажу, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічного паспорта, описаних вище, підтверджено наявне у нього право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 27,6 кв. м., яка знаходить за адресою АДРЕСА_1, чим спростовуються позовні вимоги. Сторонами не подано доказів скасування державної реєстрації права власності за відповідачем чи визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Так, як правильно зазначає позивач, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності (правовий висновок Верховного Суду України у справі про визнання права власності на нежитлові приміщення, 18.02.2015).

При зверненні з даним позовом та під час розгляду справи не доведено, що позивач є власником нежитлової будівлі, загальною площею 27,6 кв. м., яка знаходить за адресою АДРЕСА_1. Відтак, і положення ст. 392 Цивільного кодексу України не можуть бути підставою для задоволення позову про визнання за позивачем права власності.

Звертаючись із даним позовом та із клопотанням про зупинення провадження у справі, позивач зазначив, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Провадження у даній справі зупинялося до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом справи № 4912/11 за позовом Львівського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист» до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Едельвейс» та ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення. Однак, у межах вказаного провадження рішення Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 25.01.2002 року № 27 не було визнано недійсним. Сторонами не подано й інших доказів, які б підтверджували визнання вказаного акта органу влади недійсним.

Як зазначив позивач, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Відповідно до статті 387 ЦК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача (п. п. 19, 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Із матеріалів справи встановлено та вище зазначено, що позивачем не доведено, що він є власником спірного майна, як і не доведено, що відповідач набув право власності на таке майно незаконно. Відтак, вимога про витребування нежитлового приміщення шашличної за адресою АДРЕСА_1 також є необґрунтованою та непідтвердженою і задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що відповідачем подавалася заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності, з приводу чого суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»). Однак, суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про недоведеність, непідтвердженість та необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок - відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 06.07.2015 року.

Суддя Матвіїв Р.І.