Рішення № 46852734, 07.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015Справа № 910/10294/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАК»

до Малого приватного підприємства «КРУЇЗ»

про стягнення 528 396, 19 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Нікольчук В.В. за довіреністю б/н від 14.05.2015 р.;

від відповідача: Нагребельний А.В. за довіреністю б/н від 08.06.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТАК» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Малого приватного підприємства «КРУЇЗ» (далі - відповідач) про стягнення 658 716, 01 грн., з яких 229 935, 71 грн. основного боргу, 70 761, 18 грн. пені, 7 739, 48 грн. 3% річних, 168 694, 72 грн. інфляційних втрат, 181 584, 92 грн. відсотків за користування товарним кредитом. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був повністю оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/10294/15, її розгляд призначено на 20.05.2015 р.

19.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем, та просить суд стягнути з останнього 183 935, 71 грн. основного боргу, 70 761, 18 грн. пені, 7 739, 48 грн. 3% річних, 168 694, 72 грн. інфляційних втрат, 181 584, 92 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

В судовому засіданні 20.05.2015 р. представник позивача підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Судом прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 20.05.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2015 р. заявив клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, з метою надання часу для мирного врегулювання спору.

В судовому засіданні 20.05.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 09.06.2015 р.

08.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем, та просить суд стягнути з останнього 138 935, 71 грн. основного боргу, 70 761, 18 грн. пені, 7 739, 48 грн. 3% річних, 168 694, 72 грн. інфляційних втрат, 181 584, 92 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

09.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 09.06.2015 р. представник позивача підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Судом прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 09.06.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.06.2015 р. підтримав подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому, в судовому засіданні 09.06.2015 р. представниками сторін подано клопотання про продовження строків вирішення спору у справі № 910/10294/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.06.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/10294/15 на п'ятнадцять днів та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.06.2015 р.

23.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог № 266 від 23.06.2015 р., відповідно до якої позивач, у зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем, просить суд стягнути з останнього 109 935, 71 грн. основного боргу, 70 761, 18 грн. пені, 7 739, 48 грн. 3% річних, 168 694, 72 грн. інфляційних втрат, 181 584, 92 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

23.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги визнає в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, а в частині сплати відсотків за користування товарним кредитом заперечує, оскільки за своєю правовою природою означені відсотки є пенею.

В судовому засіданні 23.06.2015 р. представник позивача підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Судом прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.06.2015 р. позовні вимоги визнав частково, заперечив проти стягнення відсотків за користування товарним кредитом.

В судовому засіданні 23.06.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.07.2015 р.

25.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат та відсотків за користування товарним кредитом, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 70 703, 85 грн. пені, 7 726, 74 грн. 3 % річних, 168 693, 56 грн. інфляційних втрат та 181 336, 33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит).

06.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 99 935, 71 грн. основного боргу, 70 703, 85 грн. пені, 7 726, 74 грн. 3 % річних, 168 693, 56 грн. інфляційних втрат та 181 336, 33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит). Заява мотивована тим, що відповідач додатково сплатив в оплату заборгованості перед позивачем 10 000, 00 грн.

У судовому засіданні 07.07.2015 р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог від 06.07.2015 р., яка в тому числі кореспондується з заявою про уточнення позовних вимог від 25.06.2015 р., у зв'язку з чим має місце нова ціна позову.

Від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі, мотивована тим, що він звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору поставки № 46 від 20.02.2013 р.

Розглянувши вказане клопотання, суд вирішив його відхилити через необґрунтованість.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки № 46 від 20.02.2013 р., а також нарахованих на неї пені, 3 % річних, інфляційних втрат та відсотків за користування товарним кредитом.

Обставини даної справи суд може встановити самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

Крім того, із обставин даної справи не вбачається, що справа про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат, 3 % річних та відсотків за користування товарним кредитом, має бути розглянута тільки після завершення розгляду справи про визнання недійсним Договору поставки № 46 від 20.02.2013 р.

До того ж, відповідачем не представлено суду доказів порушення провадження у справі за таким його позовом.

При цьому, суд зауважує, що у разі, якщо судовими рішеннями у справі, провадження в якій буде порушено за позовною заявою відповідача, буде визнано недійним Договір поставки № 46 від 20.02.2013 р., жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, якщо вказана обставина матиме істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те буде прийняте за наслідками розгляду спору по суті.

Також, від представника відповідача надійшло клопотання про витребування оригіналу Договору поставки № 46 від 20.02.2013 р., мотивоване тим, що його примірник, який наявний у відповідача, має суттєві розбіжності з копією Договору, який наявний в матеріалах справи.

Суд залишив без задоволення вказане клопотання, оскільки воно належним чином не обґрунтоване в розумінні ст. 38 ГПК України та крім того, не містить пояснень з їх доказовим підтвердженням щодо існування конкретних розбіжностей у текстах наявного у справі примірника договору, наданого позивачем, та оригіналу договору, який є у відповідача.

Окремі того, від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судової експертизи, яку він пойменував товарознавчою, й на вирішення якої просить поставити питання: 1) Чи виконано підпис у Договорі поставки № 46 від 20.02.2013 р., який укладений між сторонами, в розділі адреса та реквізити сторін від імені покупця Манукяном Вігеном Левоновичем чи іншою особою? 2) Чи виконано підпис у додатковій угоді № 1 від 21.02.2015 р. до Договору поставки № 46 від 20.02.2013 р., який укладений між сторонами, в розділі адреса та реквізити від імені покупця Манукяном Вігеном Левоновичем чи іншою особою?

За результатами розгляду вказаного клопотання відповідача, суд вирішив відмовити в його задоволенні.

Так, по-перше, суд звертає увагу на те, що коло питань, наведене в клопотанні відповідача, вирішує не товарознавча, а почеркознавча експертиза.

По-друге, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України в № 4 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

При цьому, клопотання про призначення експертизи має містити обґрунтування підстав виникнення того, чи іншого питання, яке має бути вирішене експертним шляхом.

В даному випадку, відповідач у відзиві від 23.06.2015 р. не заперечував проти змісту укладеного між сторонами Договору, не вказував на наявність будь-яких розбіжностей, та більш того, давав оцінку п. 2.3., проти якого наразі він заперечує, вказуючи, що таку редакцію він не підписував.

Зазначене, разом з відсутністю в клопотанні відповідача пояснень відносно того, що раптом стало підставою для сумнівів у достовірності тексту Договору, на думку суду, свідчить лише про намагання затягнути розгляд справи шляхом подання необґрунтованого належним чином клопотання.

У судовому засіданні 07.07.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 46 (далі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого постачальник на замовлення покупця зобов'язується виготовити флексографічним способом та передати у власність покупця друковану продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що асортимент, ціни та найменування продукції зазначаються у рахунках - фактурах та/або Специфікаціях на кожну окрему партію продукції, що оформляються додатками та є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору постачальник на замовлення покупця також виготовляє фотополімерне кліше, яке оплачується покупцем окремо від продукції згідно рахунку-фактури у формі 100% передоплати до початку виконання робіт.

Власником фотополімерного кліше є покупець (п. 1.4. Договору).

За умовами п. 1.5. Договору вважається, що постачальник належним чином виконав взяті на себе зобов'язання по виготовленню фото полімерногокліше і воно повністю відповідає вимогам покупця та є належної якості з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт сторонами.

Відповідно до п. 2.2. Договору оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 50% передплата вартості продукції до початку виготовлення, але не пізніше трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури;

- 50% протягом 10-ти (десяти) календарних днів після отримання продукції покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно з п. 11.1. Договору даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р., проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором.

Додатковою угодою № 1 від 21.02.2013 р. до Договору сторони змінили п. 2.2. Договору та виклали його в наступній редакції:

«Оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 100% вартість продукції протягом 60 календарних днів після отримання продукції покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника».

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 1 146 478, 19 грн. на підставі видаткових накладних № ИТ-0426 від 22.02.2013 р. на суму 1 541, 70 грн., № ИТ-0494 від 01.03.2013 р. на суму 5 360, 40 грн., № ИТ-0623 від 18.03.2013 р. на суму 51 609, 94 грн., № ИТ-0493 від 01.03.2013 р. на суму 17 612, 38 грн., № ИТ-0624 від 18.03.2013 р. на суму 5 400, 00 грн., № ИТ-0625 від 18.03.2013 р. на суму 41 625, 90 грн., № ИТ-0874 від 11.04.2013 р. на суму 35 401, 50 грн., № ИТ-1044 від 24.04.2013 р. на суму 17 028, 00 грн., № ИТ-1404 від 05.06.2013 р. на суму 6 166, 80 грн., № ИТ-1436 від 07.06.2013 р. на суму 6 166, 80 грн., № ИТ-1512 від 14.06.2013 р. на суму 65 161, 87 грн., № ИТ-1667 від 02.07.2013 р. на суму 9 531, 00 грн., № ИТ-1970 від 02.08.2013 р., на суму 8 361, 00 грн., № ИТ-1982 від 05.08.2013 р., на суму 9 621, 00 грн., № ИТ-1995 від 06.08.2013 р. на суму 8 361, 00 грн., № ИТ-2331 від 09.09.2013 р. на суму 98 968, 42 грн., № ИТ-2586 від 04.10.2013 р. на суму 58 396, 45 грн., № ИТ-2987 від 13.11.2013 р. на суму 3 207, 00 грн., № ИТ-3178 від 29.11.2013 р. на суму 22 449, 00 грн., № ИТ-3526 від 30.12.2013 р. на суму 19 242, 00 грн., № ИТ-0001 від 02.01.2014 р. на суму 112 806, 23 грн., № ИТ-0196 від 29.01.2014 р. на суму 8 338, 50 грн., № ИТ-0494 від 27.02.2014 р. на суму 23 506, 80 грн., № ИТ-0516 від 04.03.2014 р. на суму 3 679, 80 грн., № ИТ-0541 від 06.03.2014 р. на суму 7 359, 60 грн., № ИТ-0516 від 04.03.2014 р. на суму 3 679, 80 грн., № ИТ-0578 від 12.03.2014 р. на суму 18 399, 00 грн., № ИТ-0706 від 25.03.2014 р. на суму 9 199, 50 грн., № ИТ-0748 від 01.04.2014 р. на суму 18 399, 00 грн., № ИТ-1017 від 24.04.2014 р. на суму 18 399, 00 грн., № ИТ-1246 від 19.05.2014 р. на суму 11 039, 40 грн., № ИТ-1460 від 05.06.2014 р. на суму 15 225, 36 грн., № ИТ-1537 від 16.06.2014 р. на суму 7 359, 60 грн., № ИТ-1578 від 18.06.2014 р. на суму 3 679, 80 грн., № ИТ-1685 від 01.07.2014 р. на суму 13 571, 38 грн., № ИТ-1762 від 08.07.2014 р. на суму 14 356, 50 грн., № ИТ-1777 від 10.07.2014 р. на суму 32 092, 07 грн., № ИТ-1813 від 14.07.2014 р. на суму 8 391, 36 грн., № ИТ-1873 від 18.07.2014 р. на суму 24 376, 08 грн., № ИТ-2322 від 01.09.2014 р. на суму 20 742, 00 грн., № ИТ-2561 від 23.09.2014 р. на суму 33 697, 80 грн., № ИТ-2824 від 14.10.2014 р. на суму 59 998, 81 грн., № ИТ-2863 від 17.10.2014 р. на суму 103 757, 16 грн., № ИТ-0382 від 20.02.2015 р. на суму 74 127, 12 грн., а також виконав роботи по виготовленню фотополімерного кліше на суму 2 866, 02 грн., що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ИТ-0131 від 18.03.2013 р. та № ИТ-0197 від 11.04.2013 р., а всього на суму 1 149 344, 21 грн.

Також, факт поставки продукції відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи Довіреностями відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей № 169 від 22.02.2013 р., № 180 від 28.02.2013 р., № 226 від 18.03.2013 р., № 298 від 10.04.2013 р., № 330 від 24.04.2013 р., № 406 від 05.06.2013 р., № 427 від 13.06.2013 р., № 452 від 01.07.2013 р., № 504 від 02.08.2013 р., № 575 від 09.09.2013 р., № 619 від 04.10.2013 р., № 675 від 12.11.2013 р., № 694 від 28.11.2013 р., № 751 від 30.12.2013 р., № 43 від 28.01.2014 р., № 76 від 25.02.2014 р., № 82 від 03.03.2014 р., № 82 від 03.03.2014 р., № 92 від 12.03.2014 р., № 108 від 25.03.2014 р., № 114 від 28.03.2014 р., № 139 від 24.04.2014 р., № 163 від 19.05.2014 р., № 185 від 05.06.2014 р., № 192 від 16.06.2014 р., № 197 від 18.06.2014 р., б/н від 27.06.2014 р., № 215 від 08.07.2014 р., № 216 від 10.07.2014 р., № 217 від 14.07.2014 р., № 221 від 18.07.2014 р., № 252 від 01.09.2014 р., № 271 від 23.09.2014 р., № 284 від 14.10.2014 р., № 293 від 17.10.2014 р., № 29 від 20.02.2015 р.,

З метою оплати поставленого товару та виконаних робіт позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № ИТ-0499 від 22.02.2013 р., № ИТ-0542 від 26.02.2013 р., № ИТ-0590 від 01.03.2013 р., № ИТ-0611 від 04.03.2013 р., № ИТ-0754 від 18.03.2013 р., № ИТ-1049 від 10.04.2013 р., № ИТ-1241 від 24.04.2013 р., № ИТ-1687 від 05.06.2013 р., № ИТ-1721 від 07.06.2013 р., № ИТ-1795 від 14.06.2013 р., № ИТ-1984 від 02.07.2013 р., № ИТ-2320 від 02.08.2013 р., № ИТ-2343 від 05.08.2013 р., № ИТ-2357 від 06.08.2013 р., № ИТ-2738 від 09.09.2013 р., № ИТ-3036 від 04.10.2013 р., № ИТ-3519 від 13.11.2013 р., № ИТ-3722 від 29.11.2013 р., № ИТ-4104 від 30.12.2013 р., № ИТ-0001 від 02.01.2014 р., № ИТ-0263 від 29.01.2014 р., № ИТ-0643 від 27.02.2014 р., № ИТ-0668 від 04.03.2014 р., № ИТ-0702 від 06.03.2014 р., № ИТ-0745 від 12.03.2014 р., № ИТ-0910 від 25.03.2014 р., № ИТ-1000 від 01.04.2014 р., № ИТ-1318 від 24.04.2014 р., № ИТ-1595 від 19.05.2014 р., № ИТ-1827 від 05.06.2014 р., № ИТ-1936 від 16.06.2014 р., № ИТ-1974 від 18.06.2014 р., № ИТ-2096 від 27.06.2014 р., № ИТ-2207 від 08.07.2014 р., № ИТ-2234 від 10.07.2014 р., № ИТ-2265 від 14.07.2014 р., № ИТ-2334 від 18.07.2014 р., № ИТ-2885 від 01.09.2014 р., № ИТ-3199 від 23.09.2014 р., № ИТ-3526 від 14.10.2014 р., № ИТ-3570 від 17.10.2014 р., № ИТ-0363 від 09.02.2015 р.

У свою чергу, відповідач взяті на себе зобов'язання в частині оплати товару виконав лише частково, що підтверджується наявними в матеріалами справи банківськими виписками, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 99 935, 71 грн.

Під час розгляду справи відповідач вказану заборгованість визнав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Водночас, згідно з п. 2.2. Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 до нього, сторони передбачили, що оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином: 100% вартість продукції протягом 60 календарних днів після отримання продукції покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в сумі 99 935, 71 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 70 703, 85 грн. пені, 7 726, 74 грн. 3 % річних, 168 693, 56 грн. інфляційних втрат та 181 336, 33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит), суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, частина 1 вказаної правової норми зазначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Норми статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є імперативними та такими, що кореспондуються з нормами статей 231-232 ГК України, а оскільки в силу статті 175 ГК України вищевказані норми є спеціальними відносно диспозитивних норм статей 549-550 ЦК України, то суд вважає, що умови пункту 4.3 Договору можуть бути застосовані лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що за порушення покупцем п. 2.2. або п. 4.2. Договору останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожний день прострочення, а також суму відсотків за користування грошовими коштами за кожний день прострочення оплати.

Позивач нарахував відповідачу 70 703, 85 грн. пені і її розрахунок є вірним.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Позивач нарахував відповідачу 7 726, 74 грн. 3 % річних, розрахунок яких є арифметично вірним.

Водночас, інфляційні втрати в сумі 168 693, 56 грн. розраховані невірно, оскільки позивач не враховує при їх обрахунку індекси інфляції в період дефляції (меші від одиниці), інфляційні втрати рахує помісячно, а не за періоди існування відповідної суми боргу шляхом перемноження місячних індексів інфляції.

Разом з тим, оскільки згідно з вірним розрахунком суду інфляційні втрати мали б складати більшу суму, ніж заявив позивач, та з огляду на відсутність клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в цій частині в сумі, заявленій позивачем.

У свою чергу, що стосується вимог про стягнення 181 336, 33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд відзначає про безпідставність заявлення вказаних вимог.

Так, як на тому наголосив Верховний Суд України в постанові № 3-34гс14 від 01.07.2014 р., частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами укладеного між сторонами Договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована позивачем в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої відповідачем суми за кожен день прострочення, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі наведеного суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення 181 336, 33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Договором обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині основного боргу, на суму якого позивач зменшив позовні вимоги, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу після порушення провадження у справі, покладаються на відповідача, у зв'язку з тим, що спір в цій частині виник з вини останнього.

Крім того, позивачу має бути повернуто з Державного бюджету України судовий збір, надміру сплачений ним при подачі позову, оскільки с заявлених ним позовних вимог на суму 658 716, 01 грн. позивач сплатив 13 335, 00 грн., проте як мало бути сплачено 13 174,32 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «КРУЇЗ» (03164, місто Київ, вулиця Академіка Булаховського, будинок 5-Б; код ЄДРПОУ 21600075) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАК» (02068, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 5; код ЄДРПОУ 16476839) 99 935 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 71 коп. основного боргу, 70 703 (сімдесят тисяч сімсот три) грн. 85 коп. пені, 7 726 (сім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 74 коп. 3 % річних, 168 693 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 56 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 941 (шість тисяч дев'ятсот сорок одну) грн. 20 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ІТАК» (02068, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 5; код ЄДРПОУ 16476839) зі спеціального фонду Державного бюджету України 160 (сто шістдесят) грн. 68 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 1010 від 10.04.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.07.2015 р.

Суддя В.С. Ломака