Рішення № 46852643, 07.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015Справа №910/10335/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ, ЄДРПОУ 00131305

до відповідача: Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 08805536

про стягнення 32 517,81 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Марковська В.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 20.05.2015р. та 03.06.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Київенерго», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві, м.Київ (з урахуванням заяв №93/12/3296 від 20.05.2015р. та б/н від 07.07.2015р.) про стягнення основного боргу в сумі 20 092,51 грн., пені в розмірі 764,16 грн., 3% річних в сумі 1011,92 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10649,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади м.Києва в частині внесення орендної плати в обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 15.05.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що строк дії договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. закінчився, а отже, на думку Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві, у позивача відсутні підстави для нарахування орендної плати за користування приміщенням після припинення вказаного правочину.

У заяві №47/12345 від 15.06.2015р. відповідач просив здійснювати розгляд справи без участі представника Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві.

У судовому засіданні 07.07.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 03.06.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача у судове засідання 07.07.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що відповідачем вже неодноразово було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/10335/15 здійснюється з 21.04.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи 07.07.2015р. так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 30.10.2009р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (найменування якої змінено на Публічне акціонерне товариство «Київенерго») (орендодавець) та Дарницьким районним управлінням головного управління МВС України в місті Києві (орендар) було укладено договір №1003/ТРМ-09-09 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення №516/516 від 16.10.2008р. Київської міської ради передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва, розташоване за адресою: м.Київ, вул.Вербицького, 14-Б, для розміщення дільничного пункту міліції.

За умовами п.2.1 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 35,75 кв.м згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід'ємну частину правочину, та устаткування, інвентар і інше майно (за наявності) згідно з переліком.

За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Києва, затвердженої рішенням №34/91 від 28.09.2006р. Київської міської ради, та яка на дату підписання договору складала 13,48 грн. за один квадратний метр, що становило 482 грн. (без урахування податку на додану вартість) (п.3.2 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р.).

Пунктом 9.1 спірного правочину передбачено, що останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 30.10.2009р. до 30.10.2010р.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором оренди.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди майна.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як зазначалось вище, об'єктом оренди за договором №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. є нежиле приміщення загальною площею 35,75 кв.м, розташоване за адресою: м.Київ, вул.Вербицького, 14-Б, згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід'ємну частину правочину, та устаткування, інвентар і інше майно (за наявності) згідно з переліком.

Наразі, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» було передано у користування Дарницькому районному управлінню головного управління МВС України в місті Києві об'єкт оренди.

Факт передачі майна підтверджується наявним в матеріалах справи актом б/н від 30.10.2009р. приймання-передачі приміщень, що надаються в оренду.

Отже, з наведеного вбачається, що позивачем було виконано свої обов'язки за договором №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. в частині передання відповідачу нежитлового приміщення.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом зазначалось, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Києва, затвердженої рішенням №34/91 від 28.09.2006р. Київської міської ради, та яка на дату підписання договору складала 13,48 грн. за один квадратний метр та в цілому становила 482 грн. (без урахування податку на додану вартість) (п.3.2 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р.).

У додатку №3 до договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. сторонами погоджено розрахунок орендної плати.

За умовами п.3.2 спірного правочину розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірі та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендодавцем разом з орендною платою (п.3.4 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р.).

Орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акту приймання передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання контрагентами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта орендодавцеві (п.3.5 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р.).

У п.3.6 укладеного між сторонами правочину зазначено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків діяльності орендаря щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця, на рахунок орендодавця.

Наразі, за користування об'єктом оренди у період з липня 2012р. по 14.11.2014р. позивачем нараховано орендну плату на загальну суму 20 092,51 грн.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Дарницьким районним управлінням головного управління МВС України в місті Києві орендні платежі за користування об'єктом оренди у період з липня 2012р. по 14.11.2014р. не вносились, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість у визначеному вище розмірі.

Після проведення господарським судом перевірки наведеного заявником розрахунку, з урахуванням умов договору щодо розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, судом встановлено, що наведений позивачем розрахунок містить помилки у визначенні сукупного індексу інфляції, саме з урахуванням якого підлягає зміні розмір плати за користування об'єктом оренди.

Після проведення власного розрахунку, господарським судом встановлено, що обґрунтованим є нарахування за період з липня 2012р. по 14.11.2014р. орендної плати на загальну суму 19 870,76 грн.

Приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину щодо строків внесення орендних платежів, а саме визначення у п.3.5 спірного правочину, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання контрагентами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта орендодавцеві, судом встановлено, що строк сплати оренди за користування об'єктом у період з липня 2012р. по 14.11.2014р. настав.

Одночасно, щодо строку дії спірного правочину та тверджень відповідача стосовно відсутності у орендаря обов'язку з внесення орендних платежів після 30.10.2010р. суд зазначає наступне.

Частиною ст.631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як зазначалось, п.9.1 спірного правочину передбачено, що останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 30.10.2009р. до 30.10.2010р.

За умовами п.9.3 укладеного між сторонами правочину після закінчення дії договору останній може бути продовжений на підставі рішення Київської міської ради за попереднім погодженням з орендодавцем.

Наразі, господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською міською радою рішення про продовження договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р., а отже, у суду відсутні підстави вважати вказаний правочин продовженим після 30.10.2010р.

Одночасно, як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, господарським судом м.Києва розглядалась справа №5011-20/18803-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві про стягнення грошових коштів та виселення з орендованого нежитлового приміщення.

У рішенні від 09.12.2013р. господарського суду м.Києва, яке в цій частині залишено без змін постановою від 28.05.2014р. Київського апеляційного господарського суду, встановлено, що строк дії договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. закінчився, з огляду на що судом було задоволено вимоги заявника про виселення орендаря з приміщення. У відповідності до приписів ч.5 ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення від 09.12.2013р. господарського суду м.Києва по справі №5011-20/18803-2012 набрало законної сили 28.05.2014р., тобто після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 09.12.2013р. господарського суду Київської області по справі №5011-20/18803-2012 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Тобто, враховуючи наведене, суд зазначає, що строк дії договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. закінчився у відповідності до умов п.9.3 правочину, чим спростовуються доводи позивача про автоматичну пролонгацію правочину.

Одночасно, наведені вище висновки суду стосовно закінчення строку дії договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. не нівелюють обов'язку відповідача вносити орендні платежі за весь період користування об'єктом оренди, оскільки таке зобов'язання останній прийняв на себе у відповідності до п.3.5 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що об'єкт оренди було повернуто Дарницьким районним управлінням головного управління МВС України в місті Києві 14.11.2014р., що підтверджується актом приймання-передачі приміщень, що надаються в оренду.

Тобто, у даному випадку закінчення строку дії договору не свідчить про припинення правовідносин сторін та нівелювання грошових зобов'язань орендаря зі сплати платежів за користування майном до дати повернення об'єкту.

Таким чином, з огляду на умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку щодо наявності у Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві обов'язку з внесення орендних платежів за користування об'єктом саме до моменту його фактичного повернення орендодавцю.

Правову позицію стосовно правомірності стягнення орендних платежів у разі користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору наведено у постановах від 20.11.2012р. Верховного Суду України по справі №3-54гс12, від 10.06.2014р. та від 03.06.2014р. Вищого господарського суду України по справах №910/24330/13 та №914/3891/13.

За таких обставин, з огляду на все вищенаведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, з огляду на помилки, що були допущені заявником при розрахунку суми орендних платежів, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві про стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню на суму 19 870,76 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 764,16 грн., 3% річних в сумі 1011,92 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10649,22 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Наразі, судом встановлено, що при зверненні до суду з вимогами про стягнення пені, позивач посилався на п.6.2 договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р., відповідно до якого за несвоєчасне внесення орендних платежів орендар повинен сплатити орендодавцеві пеню в розмірі 0,5% від суми несплачених платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого законодавсвом.

Однак, як вказувалось вище, строк дії договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р. закінчився 30.10.2010р., доказів пролонгації вказаного правочину, як зазначалось, матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи закінчення терміну дії договору №1003/ТРМ-09-09 від 30.10.2009р., у позивача відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин умов п.6.2 договору в частині стягнення неустойки за порушення, яке фактично виникло після закінчення строку дії укладеного між сторонами правочину. Аналогічну позицію наведено у постанові від 02.07.2014р. Вищого господарського суду по справі №57/128.

При цьому, суд також зазначає, що інших доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати оренди пенею у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не представлено.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення з відповідача пені підлягають залишенню без задоволення.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань з внесення орендних платежів за користування об'єктом оренди у період з липня 2012р. по 14.11.2014р. позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1011,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10649,22 грн.

Однак, враховуючи висновки суду щодо необґрунтованості заявленої позивачем до стягнення суми основної заборгованості, після проведення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 980,07 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10609,22 грн.

При цьому, при розрахунку інфляційних втрат судом враховано, що відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.12р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За таких обставин, з огляду на все вищенаведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві про стягнення основного боргу в сумі 20 092,51 грн., пені в розмірі 764,16 грн., 3% річних в сумі 1011,92 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10649,22 грн. підлягають задоволенню частково на визначені вище суми.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ до Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 20 092,51 грн., пені в розмірі 764,16 грн., 3% річних в сумі 1011,92 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10649,22 грн.

Стягнути з Дарницького районного управління головного управління МВС України в місті Києві (02068, м.Київ, Дарницьий район, вул.Кошиця, буд.3-А, ЄДРПОУ 08805536) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м.Київ, Печерський район, площа Івана Франка, буд.5, ЄДРПОУ 0013105) основний борг в сумі 19870,76 грн., 3% річних в розмірі 980,07 грн., інфляційні втрати в сумі 10 609, 22 грн. та судовий збір в сумі 1767,57 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 07.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 13.07.2015р.

Суддя М.О. Любченко