Рішення № 46852627, 23.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015Справа №910/10501/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» КМДА

про стягнення заборгованості у розмірі 9 245 383,33 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Савенецька - Фурс Т.В. (дов.№б/н від 05.01.2015)

від третьої особи: Науменко С.В. (дов.№02-115 від 12.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва про стягнення заборгованості у розмірі 9 245 383,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати поставленої та використаної теплової енергії відповідно до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 310800 від 01.06.2003 за період з 01.06.14 по 01.04.15 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 28.05.2015 року.

28.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання №б/н від 27.05.2015 згідно якого не погоджується з вимогами позивача стосовно інфляційних втрат та 3% річних та просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

За наслідками судового засідання 28.05.2015 оголошено перерву до 02.06.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2015, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі як третю особу, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" КМДА, розгляд справи відкладено на 18.06.2015 року. Також, клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, подане до суду 28.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва залишено судом без розгляду, у задоволення вимогу відповідача, про що зазначено у протоколі судового засідання від 02.06.2015 року.

18.06.2015 у судове засідання з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.06.2015 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини аналогічні тим, що викладені у відзиві.

Представник третьої особи в судовому засіданні 18.06.2015 надав письмові пояснення згідно яких зазначає, що Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" КМДА не відомо суть господарських стосунків між позивачем та відповідачем, зміст Договорів укладеними між ними, а тому не має можливості надати відомості про договори, що були укладені між позивачем та відповідачем у спірний період та обсяг вартості послуг наданих позивачем відповідачеві по спірному договору.

У судовому засіданні оголошено перерву до 23.06.2015 року.

22.06.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів.

23.06.2015 під час судового засідання представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні 23.06.2015 надав усні пояснення щодо суті спору.

Позивач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго», який є позивачем у справі. Позивач здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та зареєстрованого Печерською РДА в м. Києві 26.01.2012 року. Основними видами діяльності позивача є виробництво електроенергії, розподілення та постачання електроенергії, постачання пари та гарячої води, що підтверджується Довідкою АБ № 152345 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (Електропостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва (Споживач), укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 310800 від 01.06.2003 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього Договору, а Споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електроенергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни зміни публікуються у пресі, виконує інші умови, визначені Договором та Додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.2.1. Договору Електропостачальна організація зобов'язується постачати електроенергію як різновид товарної продукції Споживачу: в межах дозволеної до використання потужності; згідно з величинами постачання електроенергії (Додатки 1, 3.1) за умови своєчасної оплати використаної електроенергії, виконання Споживачем ПКЕЕ, ПУЕ; згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених Договором умов та термінів оплати, а також вносити інші платежі за виконання Електропостачальною організацією робіт та надання послуг, пов'язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.

За несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію та інших платежів Споживач сплачує Елетропостачальній організації пеню в розмірі 0,75% за кожний день прострочення платежів, але не більше розміру встановленого чинним законодавством. Сума пені визначається у розрахунковому документі окремим рядком (п.5.1. Договору).

Відповідно до п.1. додатку № 2 до договору розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття «Розрахунковий період» та «календарний місяця» вважаються прирівняними.

Згідно п.2.1. додатку № 2 до договору споживач здійснює повну поточну вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної )(екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу.

Обсяг електричної енергії на покриття аварійної (екологічної ) броні визначається відповідно до Додатка «Визначення платежу за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні Споживача» до цього Договору.

Пунктом 2.2. додатку № 2 до договору оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього Договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у Постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

Споживач протягом 30 календарних днів з дати отримання рахунка Постачальника здійснює повну оплату вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення Споживачем Правил користування електричної енергією (ПКЕЕ).

При відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду.

Споживач зобов'язаний вносити плату за споживання електричної енергії виключно коштами (п.3. додатку №2 до договору).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.06.14 по 01.04.15 у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію у розмірі 6 765 880,53 грн., яка станом на день звернення із позовом до суду становить 6 765 880,53 грн., що підтверджується Розрахунком основного боргу за теплову енергію за Договором № 310800 від 01.06.2003, звітами за використану електричну енергію, актами приймання - передачі товарної продукції, рахунками, рахунками - розшифровками та довідкою про надходження коштів в погашення юоргу за спожиту електроенергію.

З огляду на зазначене вище, враховуючи умови договору щодо здійснення оплати з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця, борг Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва у період з 01.06.14 до 01.04.15 за використану теплову енергію за Договором № 310800 від 01.05.2003 документально підтверджений.

Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.06.14 по 01.04.15 року 1 689 672,41 - інфляційну складову боргу, 698 432,90 грн. - пені та 91 396,49 грн. - 3% річних.

У своєму відзиві та доповненнях до відзиву відповідач заперечує проти стягнення з нього пені, розрахованої на підставі п. 5.1. Договору. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що договір №310800 від 01.06.2003 укладений ним із ПАТ «Київенерго» із врахуванням протоколу розбіжностей, про що зазначено у постанові Київського апеляційного господарського суду у справі №42/250 від 20.11.2007 року.

Третя особа у межах розгляду справи надала пояснення по суті спору, відповідно до яких КП «ГІОЦ» повідомило про відсутність будь-яких договірних зобов'язань із відповідачем, а до того ж наголошено на тому, що третя особа володіє лише інформацією про суми коштів, які були сплачені з транзитного розподільчого рахунку на поточний рахунок позивача у спірний період часу в якості оплати послуг позивача.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Так, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання зобов'язання за Договором № 310800 від 01.06.2003 щодо оплати теплової енергії у період з 01.06.14 по 01.04.15 з боку відповідача, внаслідок чого у останнього виникла сума заборгованості перед ПАТ «Київенерго», яка станом на день розгляду справи складає 6 765 880,53 грн., а тому позовні вимоги у частині стягнення суми основного боргу з відповідача обґрунтовані, документально доведені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у період з 01.06.14 по 01.04.15, за договором на постачання теплової енергії у гарячої води №310800 від 01.06.2003, позивач у відповідності до умов п.5.1. вищевказаного договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 698 432,90 грн. і у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 91 396,49 грн. та інфляційну складову боргу у розмірі 1 689 672,41грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.4 статті 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За перерахунком суду розмір пені з вересня 2014 по лютий 2015 за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 694 281,86 грн.

Наразі, суд не приймає доводи відповідача щодо укладання договору №310800 від 01.06.2003 із протоколом розбіжностей та вважає їх хибними.

Так, із наявної у матеріалах справи копії протоколу розбіжностей до договору №310800 від 01.06.2003 вбачається, що останній підписаний лише представником споживача, тобто Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва. У матеріалах справи міститься Протокол узгодження до протоколу розбіжностей до договору №310800 від 01.06.2003 року, який у свою чергу не підписаний з боку споживавача.

За приписами статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що пункт 5.1. договору слід застосовувати до спірних правовідносин у редакції позивача, а посилання відповідача на постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №42/250 від 20.11.2007 є безпідставні, оскільки судами при розгляді спорів про стягнення заборгованості з відповідача, яка виникла на підставі договору №310800 від 01.06.2003 за попередні періоди, стягнуто пеню, як відповідальність за порушення виконання зобов'язання, із розрахунку здійсненого із дотриманням п.5.1. Договору, про що зазначено у рішенні Господарського суду міста Києва №42/88 від 25.05.2010 та рішенні Господарського суду міста Києва у справі 5011-34/271-2012 від 27.02.2012 року.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих інфляційної складової боргу, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування інфляційної складової боргу у розмірі 1689672,41 грн., що також підтверджується наданим до суду розрахунком.

Щодо розрахунку 3 % річних нарахованих позивачем з липня 2014 по березень 2015 суд не може погодитись, оскільки за перерахунком суду 3% річних складає 89093,63 грн. В іншій частині - 2302,86грн. 3% нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунки сум пені , інфляційної складової боргу та 3% річних, суд вважає їх обґрунтованими та вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 694 281,86 грн. - пені, 1 689 672,41грн. - інфляційної складової боргу та 89 093,63 грн. - 3% річних, підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованості у розмірі 6 765 880,53 грн., пені у розмірі 694 281, 86 грн., 3% річних у розмірі 89 093, 63грн. та інфляційної складової боргу у розмірі 1 689 672, 41 грн.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва (03179, місто Київ, вул. Прилужна, будинок 6; ідентифікаційний код 03366552) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 6 765 880 (шість мільйонів сімсот шістдесят п'ять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 53 копійок основного боргу, 694 281 (шістсот дев'яносто чотири тисячі двісті вісімдесят одну) гривень 86 копійок пені, 89 093 (вісімдесят дев'ять тисяч дев'яносто три) гривень 63 копійки - 3% річних, 1 689 672 (один мільйон шістсот вісімдесят дев'ять тисяч шістсот сімдесят дві) гривень 41 копійок та 73 028 (сімдесят три тисячі двадцять вісім) гривень 99 копійку судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача 23.06.15 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 30.06.15 року

Суддя К.В. Полякова