Рішення № 46852060, 13.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.07.15 Справа № 904/4695/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "КРИВОРІЖГАЗ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1про стягнення 8967, 58 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Кутовий Є.М. - представник за дов. № 103-Д від 18.12.14

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "КРИВОРІЖГАЗ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення основного боргу у розмірі 5848, 81 грн., пені у сумі 1109, 19 грн., трьох відсотків річних у розмірі 67, 78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1941, 80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2013/ТП-ПР-1909 від 21.12.2012 в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 22.06.2015.

Ухвалою суду від 22.06.2015 розгляд справи відкладено на 13.07.2015.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 02.06.2015 (арк. с. 28), оскільки поштовий конверт (арк. с. 35) з ухвалою суду, який направлявся на вищезазначену адресу відповідача, повернувся з поштовою відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 13.07.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Криворіжгаз" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - відповідач, споживач) був укладений договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2013/ТП-ПР-1909 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник протягом 2013 року здійснює споживачу постачання природного газу (далі - газ) в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.1 договору договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку 2 до договору.

Послуги з постачання газу документально оформлюється підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється згідно з даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору (п. 2.6 договору).

Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (п. 2.9 договору).

Згідно з п. 3.3 договору кількість реалізованого газу споживачу визначається на межі балансової належності об'єктів споживача за допомогою вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 4.5.1 договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість реалізованого газу, визначену згідно з розділом 3 договору.

Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовим та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору (п. 4.6 договору).

Згідно з п. 4.6.3 договору у випадку неоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період, споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого (5) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Цей договір набирає чинності з дати підписання та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2013 та діє до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору, позивач у грудні 2014 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на суму 8558, 14 грн., що підтверджується актом прийому-передачі природного газу від 31.12.2014 № КР000008186, підписаним обома сторонами (арк. с. 25).

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого природного газу, у зв'язку з чим несплаченою залишається вартість поставленого природного газу у розмірі 5848, 81 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання природного газу за представленим актом прийому-передачі та не надано доказів повної його оплати на суму 5848, 81 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 5848, 81 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1109, 19 грн. за період з 06.01.2015 по 26.05.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.2.2 договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, з споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 1109, 19 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 10.01.2015 по 26.05.2015 у розмірі 67, 78 грн. та інфляційні втрати за період січень 2015 - квітень 2015 у сумі 1941, 80 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 67, 78 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 1930, 49 грн. Оскільки, позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1824, 70 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Металургів, 1; ідентифікаційний код 03341397) основний боргу у сумі 5848, 81 грн., пеню у розмірі 1109, 19 грн., три відсотки річних у сумі 67, 78 грн., інфляційні втрати у сумі 1930, 49 грн. та 1824, 70 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 14.07.2015

Суддя В.І. Ярошенко