Рішення № 46840683, 25.05.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 547/310/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1391/15Головуючий у 1-й інстанції Любицький В.О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Корнієнка В.І.,

Суддів: Карпушина Г.Л., Абрамова П.С.,

При секретарі: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики удаваним правочином,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач за первісним позовом ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 46 тисяч гривень, які позивач передав відповідачу за усною домовленістю між ними. У підтвердження позовних вимог посилався на письмову боргову розписку, посвідчену секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним. Позовні вимоги вмотивовувала тим, що вона розписку не підписувала і зазначену суму грошей в розмірі 46 тисяч гривень не отримувала від останнього. В подальшому ОСОБА_2К подала уточнену зустрічну позовну заяву про визнання договору позики у формі розписки від її імені удаваним правочином, так як насправді по справі маються відносини іншого правочину на відплатній основі.

.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 - задоволено.

Визнано удаваним договір позики у розмірі 46000 гривень, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як такий, що насправді вчинений з метою приховання правочину купівлі-продажу належній останній земельної ділянки, і який вважати нікчемним правочином.

Відмовлено у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 у стягненні боргу за договором позики у розмірі 46000 гривень відповідно до розписки останньої від 20 жовтня 2009 року та у стягнення судового збору, сплаченого при подачі позову до суду в розмірі 460 гривень.

З рішенням суду не погодився представник ОСОБА_2 ОСОБА_3, подав на нього апеляційну скаргу, у якій просять рішення змінити в частині зустрічного позову, виключивши з його резолютивної та мотивувальної частини висновки про те, що насправді між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вчинено правочин купівлі-продажу земельної ділянки, який є нікчемний, доповнивши резолютивну та мотивувальну частини рішення посиланням на те, що насправді 20 жовтня 2009 року, тобто у день, який значиться у спірній розписці, на відплатній основі видано на імя ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 заповіт.

Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що станом на 20 жовтня 2009 року належна ОСОБА_2 земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Кременчуцька агропромислова компанія ім. Шевченка» на підставі договору оренди землі від 30 червня 2007 року. А виходячи з пояснень позивача ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_6 ОСОБА_2 повинна була передати в оренду земельну ділянку СФГ «С.Барвінок», керівниками та співвласниками якого є позивач та його батько.

Окрім того, з рішенням суду не погодився ОСОБА_4 та подав в собі свого представника ОСОБА_5 на нього апеляційну скаргу, у якій просить суд рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг в сумі 46000 гривень, судові витрати, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин щодо грошової позики.

Також вказує на те, що суд помилково вважає договір позики удаваним правочином, спрямованим на приховання іншого правочину, а саме: переходу права власності на належну ОСОБА_2 земельну ділянку. Вказує на відсутність належних доказів у підтвердження цього та вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог за позовом ОСОБА_2.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, а скарга ОСОБА_4 - задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно виходив з наступних обставин.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 жовтня 2009 року секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району посвідчено підпис ОСОБА_2 на письмовій розписці від її імені про отримання нею цього числа від співака М.В. позики в сумі 46000 гривень.

Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 має у власності земельну ділянку площею 3,87 га із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 418957, виданого 06 жовтня 2006 року.

Задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, місцевий суд виходив з того, що сторони при складенні розписки мали на меті перехід прав власності ОСОБА_2 на належну їй земельну ділянку.

При цьому суд вказував на існування аналогічних відносин ОСОБА_4 з іншими громадянами власниками земельних ділянок , наявність аналогічних за змістом їх розписок про отримання суми позик без обовязку їх повернення, доручень укласти договори оренди земельних ділянок та наявність заповітів.

Проте з таким висновком колегія суддів не може погодитися за наступних обставин.

Згідно ст.ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У абзаці першому п.25 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 2009 року розяснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що виникають зі змісту правочину.

Аналізуючи вказані норми та розяснення вбачається, що для того, щоб зробити висновок про укладення між сторонами договору купівлі продажу земельної ділянки, беручи до уваги також те, що обидві сторони знали про заборону відчуження землі сільськогосподарського призначення (п.15 розділу Х Перехідних положень ЗК України), суд першої інстанції мав встановити існування щонайменше двох обставин: ОСОБА_2 передала або зобовязалася передати належну їй земельну ділянку у фактичне володіння і користування ОСОБА_4, а ОСОБА_4 отримав або зобовязався отримати у володіння і користування цю земельну ділянку та сплатив або зобовязався сплатити за це певну суму (ст.655 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2007 року ОСОБА_2 9 дошлюбне прізвище Цибуля) був укладений договір оренди належної їй земельної ділянки з ТОВ «КАПК ім. Шевченка» строком на пять років.

Тобто, на момент укладення між сторонами договору позики, земельна ділянка перебувала у користуванні вищевказаного товариства.

Окрім того, 26 вересня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки остання була передана у користування орендарю ТОВ «Саундерс Агро» ( а.с. 230 -236).

Матеріали справи не містять даних про те, що земельна ділянка яка належить ОСОБА_2 якимось чином перебувала з часу складення розписки про отримання коштів - 20 жовтня 2009 року у користуванні ОСОБА_4

При цьому не знаходять свого підтвердження висновки місцевого суду щодо наявності доручення ОСОБА_2 на імя ОСОБА_4 з наділенням повноважень на укладення договорів оренди земельної ділянки, оскільки така відсутня в матеріалах справи.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 з приводу наявності в дійсності між сторонами правовідносин виключно щодо складення нею заповіту на імя ОСОБА_4, колегія суддів виходить з наступного.

За своєю природою заповіт (ст.1233 ЦК України) є одностороннім, безвідплатним, умовним (з відкладальною обставиною) правочином (ч.1 ст.212 ЦК України). Таким чином, згідно заповіту спадкоємець набуває право отримати у власність належне заповідачу майно у разі настання смерті останнього, а не у момент складання заповіту.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, що договір позики у форі розписки про позику в сумі 46000 гривень ОСОБА_4, підпис у якій ( розписці) виконано від імені ОСОБА_2, визнано удаваним правочином, встановивши, що насправді вчинено інший правочин на відплатній основі, тобто за гроші, видано на імя ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 заповіт на земельну ділянку ( пай).

Також, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд, вирішуючи питання за позовними вимогами ОСОБА_2, не взявши до уваги уточнені позовні вимоги ( а.с. - 2-5 Т-2), вийшов за межі позовних вимог, визнавши, що при укладенні договору позики, сторони в дійсності уклали договір купівлі-продажу, який є нікчемний.

Перевіряючи законність і обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Окрім того, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові ВСУ №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року сформульована правова позиція: «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей».

Таким чином, наявна у справі розписка (а.с.5 Т-1), власноручне написання якої не заперечуються, є належним і допустимим доказом тієї обставини, що ОСОБА_2К отримала від ОСОБА_4 грошові кошти, зазначені у ній.

Заперечення ОСОБА_2 та висновки суду першої інстанції про дефект договору позики відсутність у розписці умови про обовязок боржника повернути кошти, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України окремо не встановлені істотні обовязкові умови договору позики, а обовязок боржника повернути отримані у борг кошти у певний термін або ж на вимогу кредитора прямо передбачений ст.1046, ст.1049 ЦК України.

На вказане місцевий суд не звернув уваги, не взяв до уваги того факту, що проживання особи у будинку не наділяє її правом володіння ним. Внаслідок цього необґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року з ухваленням нового, про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 46000 ( сорок шість тисяч) гривень боргу за розпискою та 690 гривень сплаченого судового збору за розгляд справи у судових інстанціях, а всього 46690 ( сорок шість тисяч шістсот девяносто) гривень.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики удаваним правочином відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_7 /підпис/ ОСОБА_8

З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду

Полтавської області __ ОСОБА_1