Рішення № 46837375, 10.11.2014, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/6446/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2014 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі :

головуючого судді- Александрової Н.В.,

при секретері- ОСОБА_1,

за участю позивача- ОСОБА_2,

представника позивача- ОСОБА_3,

відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна, посилаючись на те, що він в травні 2011 року, знявши зі свого банківського рахунку особисті кошти, які накопичував упродовж тривалого часу, купив пасажирський автобус марки «SCANIA», модель «К 113 TLA». У червні 2011 року він зареєстрував спірний автобус за місцем свого мешкання у ВРЕР м. Стаханов УДАІ УМВСУ в Луганській області, про що йому 07.06.2011 року видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії CAE 701497, а також державний номерний знак НОМЕР_1. Даний автобус він придбав з метою зайняття підприємницькою діяльністю з надання послуг по перевезенню пасажирів, однак, оскільки організація господарсько-підприємницької діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів потребувала від нього витрачення більшого часу та більших зусиль, ніж це йому здавалось спочатку, крім того, йому було необхідно не тільки зареєструватися у якості приватного підприємця, отримати ліцензію та приступити до роботи, як він вважав раніше, але й вирішити ще багато інших організаційних питань, зокрема, вирішити питання щодо регулярного проходження обовязкового технічного огляду автобусу, прийняти на роботу водіїв, вирішити питання щодо обовязкового медичного огляду водіїв перед виходом в рейс, розробити маршрути перевезення, вирішити організаційні питання щодо пошуку клієнтів, реклами послуг, тощо. Тому, будучи знайомим приблизно з 2005 року з ОСОБА_5, знаходячись з нею в нормальних, довірчих стосунках, знаючи, що ОСОБА_5 зареєстрована в якості приватного підприємця та зареєструвала на своє імя туристичне агентство, і тому більш-менш обізнана з туристичним бізнесом, ОСОБА_5 запропонувала йому обєднати їх зусилля та спільно діяти в галузі ведення туристичного бізнесу, а саме надавати громадянам послуги з нерегулярних перевезень - влітку перевозити всіх бажаючих на відпочинок в АР Крим, в інший період часу перевозити приватних підприємців для закупівлі товару в м. Харків, Одесу, тощо. З цією пропозицією він погодився, оскільки за їх усною домовленістю його вкладом в спільну діяльність був вже придбаний ним автобус і більш нічого від нього додатково не вимагалося, а вкладом ОСОБА_5 вирішення всіх без винятку організаційних питань, повязаних з отриманням всіх дозвільних документів та, власне, організація перевезень.

Для вирішення організаційних питань, згідно пояснень ОСОБА_5, повязаних із користуванням, експлуатацією, проходженням технічного огляду автобуса, організацією надання послуг з перевезення пасажирів, необхідно було саме від імені власника транспортного засобу подавати відповідні заяви та укладати відповідні правочини (договір щодо проходження технічного огляду, договір щодо проходження водіями медичного огляду, отримання ліцензії, тощо), тому він за пропозицією ОСОБА_5 7.06.2011 року видав на її імя довіреність, якою уповноважив її бути його представником з питань, повязаних з вчиненням правочинів щодо експлуатації та продажу належного йому спірного автобусу.

Після досягнення домовленостей щодо спільної діяльності ОСОБА_5 організувала діяльність щодо надання послуг з перевезення пасажирів, яку повністю й контролювала.

Влітку 2012 року, незважаючи на те, що були постійні замовлення від населення на перевезення та спірний автобус постійно перебував у рейсах, ОСОБА_5 звітувала перед ним, що прибутку від їх діяльності немає, так як кошти витрачаються на пальне, технічне обслуговування та ремонт спірного автобусу, заробітну плату водіїв, сплату штрафів ДАІ, тощо, у звязку з чим у нього виникли сумніви щодо чесного розподілу ОСОБА_5 між ними доходу. На цьому ґрунті між ним та ОСОБА_5 виник конфлікт та сварка, з огляду на що він заявив, що вона його обманює у питаннях розподілу виручених коштів, а тому він відмовляється від подальшої співпраці з нею та скасовує довіреність.

20.08.2012 року він подав приватному нотаріусу, який видав зазначену вище довіреність, заяву про скасування виданої ним ОСОБА_5 довіреності, але, як виявилося згодом, він спізнився зі скасуванням довіреності, оскільки ОСОБА_5 до скасування ним довіреності успіла зняти спірний автобус з реєстрації та продати його своїй шістдесятивосьмирічній матері ОСОБА_4, у якої відсутній дозвіл на керування транспортними засобами.

ОСОБА_5 зняла 18.07.2012 року спірний автобус з реєстраційного обліку для реалізації за довідкою-рахунком від 18.07.2012 року ДПІ 412733, виданою TOB «Східукрторг» м. Сєвєродонецька, та продала своїй матері ОСОБА_4, автобус було зареєстровано в ВРЕР м. Сєвєродонецька за ОСОБА_4 на підставі зазначеної вище довідки-рахунку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити визнавши недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу - автобусу «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_2, оформлений довідкою-рахунком № ДПІ 412733 від 18.07.2012 року, та зобовязавши ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 транспортний засіб автобус «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1. Крім того позивач ОСОБА_2 пояснив, що спільно мешкав з ОСОБА_5, але у кожного був свій бюджет. Він за свої кошти придбав автобус, а ОСОБА_5 без його відома перереєструвала його на свою матір. Він працював раніше в міжнародному бюро «Супутник», бізнес ОСОБА_5 організовував він. Вони вирішили, що вона оформить приватного підприємця та буде займатись перевезенням, а він займався торгівлею на ринку. В нього були свої збереження, банкам не довіряв. Вважає, що це випадковість, що ОСОБА_5 зняла кошти і він таку ж саму суму поклав на свій рахунок. Коли ОСОБА_5 брала кредит в банку, то зазначила його адресу, йому продовжують дзвонити за її борги. ОСОБА_5 брала у борг, так як не хватало на оформлення автобусу. 32000 доларів США він витратив на придбання автобусу, не враховуючи інших витрат.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги позивача не визнали, просили суд у їх задоволенні відмовити. Крім того відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що договір-купівлі продажу було здійснено законно, так як в неї на руках була генеральна довіреність на розпорядження транспортним засобом автобусом «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_2. У її присутності нотаріус говорив, що вона має право за цією довіреністю продати транспортний засіб, ОСОБА_2 погодився. ОСОБА_2 говорив, що транспортний засіб буде їх спільним та зареєстрованим за обома, але коли вийшов від нотаріуса, повідомив, що так зробити не можна, тому у день придбання автобусу було одразу ж надано від його імені їй довіреність, щоб вона мала право розпоряджатись ним, так як даний автобус було придбано за її кошти. Нотаріус говорив, що довіреність могла бути анульована у будь-який момент.

Вона займається туристичною діяльністю, а саме перевезенням відпочиваючих до АРК. Її було вписано у технічний паспорт транспортного засобу з правом водіння. Автобус вона з того року не використовувала, але до цього здійснювала таку діяльність. Вона мешкала з ОСОБА_2 у цивільному шлюбі 9 років. Але після конфлікту, який між ними виник, вона від нього пішла, залишивши все майно та гроші, тобто усі гроші від бізнесу. Їй були потрібні кошти, тому вона вирішила продати автобус. Її мама, відповідач ОСОБА_4, дала їй кошти, і тому вона їй його продала. Гроші були передані ще раніше на розвиток підприємства. Мама давала гроші не в момент правочину. Автобус було придбано за її гроші. Мешкали з ОСОБА_2 спільно, вона була приватним підприємцем, в неї був хороший заробіток, ОСОБА_2 офіційно не працював, торгував на ринку, вона поклала гроші на депозит на своє імя 140000 грн. Коли депозит закінчився, ОСОБА_2 почав переоформляти депозит на своє імя. За депозитні гроші, до яких добавили, придбали автобус. Повна вартість автобусу становила 30000 доларів США у 2011 році. Вона навіть брала кредит, так як грошей не вистачало. На момент укладення договору з ОСОБА_4 вони вже розірвали стосунки з ОСОБА_2, так як від ОСОБА_2 вона пішла 14.07.2012 року. Правочин було вчинено через 4 дні. Про продаж автобусу ОСОБА_2 не повідомляла, гроші від продажу автобусу йому не передавала. Її мати не займалась підприємницькою діяльністю, була оформлена в неї менеджером по туризму. Ліцензію здала у тому році, так як автобус не використовувався.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та пояснила, що відповідач ОСОБА_5 її донька, яка мешкала у цивільному шлюбі з позивачем ОСОБА_2. Всі їх гроші були у ОСОБА_2. Вона дала доньці 30000 доларів США, а донька сказала, що з часом переоформить автобус на її імя. Автобус придбався на гроші доньки, чи були гроші у ОСОБА_2 вона не знає. Вона не давала гроші ОСОБА_2 на автобус. Усе оформлювала донька, вона лише підписала. У доньки були борги перед людьми, які її виручали. Займалась перевезенням донька.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що він знає ОСОБА_2 як співмешканця ОСОБА_5. ОСОБА_2 займався продажем трав, медициною. Обставини придбання автобусу йому не відомі. Про те, які в них були доходи, йому не відомо.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що він знає ОСОБА_5 з 1998 року, займався перевезенням. ОСОБА_5 займалась також туризмом, перевозили з чоловіком людей до Криму та в Харків. Потім вони з ОСОБА_7 стали працювати в них водіями. ОСОБА_5 мешкала з ОСОБА_2. Вони пропрацювали з ним рік, а потім відмовились, так як ОСОБА_2 пиячив. Коли вони розійшлись, вони знов почали працювати з нею. Цим бізнесом займалась ОСОБА_5 та її матір. За яких обставин було придбано автобус, йому не відомо. ОСОБА_2 привозив з Криму трави та займався їх продажем та лікуванням.

Вислухавши позивача, його представника, відповідачів, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що згідно копії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 07.06.2011 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1484, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 бути його представником в органах ДАІ, МРЕВ та всіх інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань, повязаних з вчиненням правочинів щодо експлуатації та продажу (за ціну та на інших умовах за його розсудом) належного йому на праві власності автомобіля, зареєстрованого ВРЕР м. Стаханова УДАІ УМВСУ в Луганській області 07 червня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САЕ 701497, виданим тим самим ДАІ тоді ж: марки SCANIA K 113 TLA, модель К 113 ТLA, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САК 911608, з 18.07.2012 року власником транспортного засобу марки «SCANIA K 113 TLA», реєстраційний номер НОМЕР_1, є відповідач ОСОБА_4

Як свідчать пояснення позивача, що не оспорювалось також і відповідачем, належний йому на праві приватної власності транспортний засіб марки «SCANIA K 113 TLA», реєстраційний номер НОМЕР_1, було знято з обліку для реалізації за довіреністю від 07.06.2011 року довіреною особою відповідачем ОСОБА_5 18.07.2012 року, та зареєстрований за відповідачем ОСОБА_4, яка є матірю відповідача ОСОБА_5, тому вважає такі дії довіреної особи незаконними і просить скасувати даний договір купівлі-продажу та повернути належний йому на праві приватної власності транспортний засіб.

Відповідач ОСОБА_5, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що транспортний засіб «SCANIA K 113 TLA», реєстраційний номер НОМЕР_1, був зареєстрований за позивачем ОСОБА_2, але фактично належав їй, так як був придбаний за її власні кошти, тому вона мала право його продати своїй матері, яка сплатила їй за нього завчасно кошти, але ОСОБА_5 також пояснювала, що гроші на придбання автобусу давала їй мати, ОСОБА_4, тобто в судовому засіданні вона змінювала свої пояснення, що свідчить про те, що вони є непослідовними та суперечливими, а тому оцінюються судом критично. Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснювала, що кошти на придбання транспортного засобу відповідачу ОСОБА_5 надала вона, тобто автобус придбаний за її кошти, і тому він був перереєстрований на неї, але дані пояснення відповідача суд також не бере до уваги, з урахуванням суперечливих пояснень відповідача ОСОБА_5

Згідно ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину однією стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Невідповідність між дійсним бажанням (волею) та його зовнішнім проявом (волевиявленням) є підставою для визнання судом такого правочину недійсним. Така невідповідність може бути результатом помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

Так, представник, вчиняючи правочин, не виражає власної волі, а реалізує волю особи, яку він представляє. Зокрема, ч. 3 ст. 238 ЦК України закріплює, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як вже було встановлено у судовому засіданні, транспортний засіб «SCANIA K 113 TLA», реєстраційний номер НОМЕР_1, був зареєстрований у встановленому законом порядку за позивачем ОСОБА_2, який був його єдиним власником.

Позивач ОСОБА_2, видавши довіреність на імя ОСОБА_5, здійснив односторонній правочин, а тому його правомірна дія (вольовий акт), яка заснована на юридичній рівності, майновій самостійності та вільному волевиявленню, була спеціально направлена на досягнення певного правового результату набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, тобто уповноваження відповідача ОСОБА_5 бути його представником в органах ДАІ, МРЕВ та всіх інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань, повязаних з вчиненням правочинів щодо експлуатації та продажу (за ціну та на інших умовах за його розсудом) належного йому на праві власності автомобіля.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САК 911608, 18.07.2012 року транспортний засіб автобус SCANIA K 113 TLA, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_4 з правом керування ОСОБА_5.

Згідно копії тимчасового реєстраційного талону серії ДАР № 232076, автобус SCANIA K 113 TLA, державний номер НОМЕР_1, 01.10.2012 року ОСОБА_4 передала право користування транспортним засобом ОСОБА_10.

Згідно копії заяви ОСОБА_2 від 20.08.2012 року, поданої приватному нотаріусу Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9, зареєстрованої в реєстрі за № 1980, він просив скасувати довіреність від 07.06.2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9, зареєстровану в реєстрі за № 1484, якою він уповноважив ОСОБА_5 бути його представником в органах ДАІ, МРЕВ та всіх інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань, повязаних з вчиненням правочинів щодо експлуатації та продажу (за ціну та на інших умовах за його розсудом) належного йому на праві власності автомобіля, зареєстрованого ВРЕР м. Стаханова УДАІ УМВСУ в Луганській області 07 червня 2011 року.

Суд вважає, що оформленням довіреності на ОСОБА_5 ОСОБА_2 на час здійснення від його імені ОСОБА_5 правочину щодо відчуження належного йому майна не мав бажання або наміру на перереєстрацію спірного автобусу на відповідача ОСОБА_4, як і не мав наміру оформляти його на ОСОБА_5, так як згідно наданих відповідачем ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснень, вона не повідомляла ОСОБА_2 про даний правочин, про його умови та особливості, за якими він буде вчинений, тобто позивач ОСОБА_2, не зважаючи на те, що уповноважив ОСОБА_5 на здійснення від його імені правочинів та договорів щодо експлуатації та продажу спірного автобусу, не допускав з боку ОСОБА_5 дій з приводу перереєстрації автобусу на імя її матері ОСОБА_4, адже й сам не мав такого наміру згідно його пояснень, які у судовому засіданні відповідачами не оспорено, а тому суд вважає, що волевиявлення ОСОБА_2, яке було закріплено у формі довіреності, не відповідало його волі, тобто внутрішньому бажанню особи вчинити правочин щодо перереєстрації автобусу на іншу особу, а саме відповідача ОСОБА_4 Л.М., яка є матірю ОСОБА_5

Крім того, договір купівлі-продажу за своєю природою є відплатним правочином, але, як видно з пояснень позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_5 грошові кошти за проданий автобус позивачу не передавались, що сторони підтвердили в судовому засіданні, що суперечить суті наданих довіреністю від 7.06.2011 року повноважень діяти саме в інтересах позивача, так як відповідач ОСОБА_5 в момент оформлення правочину , на думку суду, діяла у своїх інтересах та в інтересах іншої особи.

Пояснення відповідача ОСОБА_5 щодо придбання транспортного засобу «SCANIA K 113 TLA», реєстраційний номер НОМЕР_1, нею за власні кошти суд не бере до уваги також з тієї підстави, що такий спосіб правового регулювання відсутній у діючому законодавстві, а доказом права власності та права розпорядження майном є саме його реєстрація у встановленому законом порядку, яку було здійснено позивачем ОСОБА_2, при цьому доказів щодо оскарження ОСОБА_5 реєстрації права власності за ОСОБА_2 з моменту реєстрації за ним права власності на транспортний засіб «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1, суду не надано, а отже і підстав ставити під сумнів пояснення позивача у суду немає.

Не бере до уваги суд і пояснення щодо знаходження сторін у цивільному шлюбі, так як дані відносини між сторонами у встановленому законом порядку не реєструвались, судом такий факт не встановлювався, вимоги такі не заявлялись, як і не визнавалось будь-яке належне їм майно спільною сумісною власністю подружжя.

Критично оцінює суд також пояснення відповідача ОСОБА_5 щодо відсутності у позивача ОСОБА_2 коштів на придбання транспортного засобу «SCANIA K 113 TLA», реєстраційний номер НОМЕР_1, так як надані нею пояснення жодними доказами чи поясненнями свідків не підтверджуються. Крім того, дані пояснення можуть бути предметом доказування лише у випадку звернення ОСОБА_5 до ОСОБА_2 з відповідним позовом про визнання права власності на транспортний засіб «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1, скасування реєстрації тощо, а факт власності та придбання ОСОБА_11 транспортного засобу «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1, встановлений законом шляхом його реєстрації за останнім відповідно до діючого законодавства.

У даному випадку при реєстрації автобусу на імя ОСОБА_12 на підставі довіреності від 07.06.2011 року ОСОБА_5 повинна була виражати волю позивача ОСОБА_2, а як було встановлено раніше, він не мав наміру перереєстровувати автобус на іншу особу, таким чином процес формування волі ОСОБА_2 був деформований внаслідок наявності зловмисної домовленості ОСОБА_5 та ОСОБА_12, а отже, правочин, вчинений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 слід кваліфікувати як вчинений внаслідок зловмисної домовленості.

Так, при вчинені правочину щодо зняття з реєстрації транспортного засобу, автобусу «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1, та реєстрації його за ОСОБА_4, з однієї сторони виступав представник позивача ОСОБА_5, а з іншої відповідач ОСОБА_4. Зловмисна домовленість і вчинення правочину ОСОБА_5 з іншою стороною, ОСОБА_4, відбулася на підставі наявних повноважень представника, а саме: довіреності від 07.06.2011 року. В діях представника позивача ОСОБА_5 існував умисел щодо зловмисної домовленості. Після вчинення правочину настали несприятливі наслідки для особи, яку вона за цією довіреністю представляла, тобто для ОСОБА_2, він позбавився права власності на транспортний засіб, продавати який він не мав наміру, але його згоди на зняття з реєстрації транспортного засобу ОСОБА_5 не отримувала. В даному випадку наявний причинний звязок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для ОСОБА_2.

Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. В основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони з представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють.

Тобто, даний вид правочину є оспорюваним, оскільки процес формування волі однієї із сторін є деформованим внаслідок наявності зловмисної домовленості її представника з другою стороною, тобто волевиявлення не відображає справжню волю як мінімум однієї сторони.

Згідно Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 року №1200, довідка-рахунок - це документ, який виконує функції договору купівлі-продажу транспортного засобу (пункти 12, 13 та інші зазначеного Порядку). Згідно з довідкою-рахунком власник автомобіля зобовязується передати права на володіння транспортним засобом покупцеві, а той, у свою чергу, повинен сплатити власнику заздалегідь узгоджену суму і вступити в права власності, тобто довідка-рахунок виконує функції договору купівлі-продажу, а тому відчуження спірного автобусу відбулося за договором купівлі-продажу шляхом оформлення довідки-рахунку від 18.07.2012 року ДПІ 412733.

За таких обставин суд вважає, що позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.07.2012 року автобусу SCANIA K 113 TLA, державний номер НОМЕР_1, між ОСОБА_5 та ОСОБА_12, підлягає задоволенню.

Щодо повернення ОСОБА_4 транспортного засобу - автобусу SCANIA K 113 TLA, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2, суд вважає, що в цій частині позов також підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Загальним правовим наслідком вчинення правочину в результаті зловмисної домовленості є реституція.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача про повернення належного йому майна транспортного засобу автобусу «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1, підлягають також задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 82, 88, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу - автобусу «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_2, оформлений довідкою-рахунком № ДПІ 412733 від 18.07.2012 року.

Зобовязати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 транспортний засіб автобус «SCANIA K 113 TLA», державний номер НОМЕР_1.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Харківської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. В. Александрова