Рішення № 46820156, 11.09.2012, Михайлівський районний суд Запорізької області

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 0816/1050/2012

Провадження № 2/0816/348/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2012 року смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Шамоти Л.В.

при секретарі: Рикун І.В.

за участю представників: позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в смт. Михайлівка Запорізької області, цивільну справу за позовом кредитної спілки «Мелон» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

КС «Мелон» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором.

В позові зазначено, що 18 березня 2011 року між КС «Мелон» та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту № С330. Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит в сумі 50000 гривень, з терміном погашення до 18 березня 2012 року та відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 55 % строком на 12 місяців. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитом виконує не належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредиту, яка до теперішнього часу не погашена. Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 103115 гривень 67 копійок та понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1031 гривня 15 копійок.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач, будучи членом кредитної спілки, отримала кредит в розмірі 50000 гривень з процентною ставкою 55 % строком на один рік. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором виконувала не належним чином, що призвело до виникнення заборгованості і подвоєння відсоткової ставки за кредитом. Вважають, що кредитній спілці заподіяно збитки, які повинні бути відшкодовані відповідачем шляхом сплати подвоєної відсоткової ставки за кредитом, оскільки кредитна спілка це не прибуткова організація, повинна виконувати свої зобов'язання за іншими договорами, виплачувати відсотки за депозитами, а відповідач, не повертаючи надані їй грошові кошти та користуючись нами збільшену кількість днів, своїми діями завдає кредитній спілці збитки.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов визнав частково в сумі основного боргу за кредитом в розмірі 50000 гривень і несплачених відповідачем процентів за користування кредитом в розмірі 16499 гривень 24 копійок. В іншій частині позов не визнав, посилаючись на те, що розмір заподіяних позивачу збитків не доведений, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження як розміру заподіяних збитків так і щодо їх реальності. Тому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається та сплати процентів, передбачених договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і виплати проценти.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно заяви відповідача було прийнято в члени кредитної спілки «Мелон».

18 березня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту № С330. Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит в сумі 50000 гривень, з терміном погашення до 18 березня 2012 року та відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 55 % строком на 12 місяців.

При укладенні договору відповідач прийняла на себе зобов'язання повернути кредит до 18 березня 2012 року та сплачувати відсотки за користування кредитом.

Отже, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами в строк, в розмірі та в валюті, які визначені в договорі.

На виконання кредитного договору позивач здійснив видачу кредитних коштів відповідачу в сумі, визначеній у кредитному договорі, у повному обсязі, тим самим позивач повністю виконав свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором.

В забезпечення виконання договору, було укладено договір поруки № С330п від 18 березня 2011 року з ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

В подальшому, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем було сплачено 11076 гривень 11 копійок, а саме: 29 квітня 2011 року 3164 гривні 38 копійок, 30 червня 2011 року 4771 гривня 23 копійок, 23 грудня 2011 року 1046 гривень 80 копійок, 20 січня 2011 року 1968 гривень 88 копійок, 02 лютого 2012 року 124 гривні 82 копійок. Будь-яких інших платежів на рахунок позивача від відповідача не надходило.

Дані обставини, встановлені судом, сторонами не оспорюються.

За умовами п.п. 3.2.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно вносити грошові кошти у рахунок погашення кредитного зобов'язання у строк та у розмірах, встановлених умовами договору.

Пунктом 4.2 договору передбачений щомісячний графік погашення кредитних зобов'язань.

Однак, в порушення умов кредитного договору відповідач систематично не виконувала належним чином зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним, а саме сплачуючи відсотки за користування кредитом з порушенням терміну та розміру їх сплати, що згідно вимог ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язань.

Таким чином, з урахуванням сум, які були сплачені відповідачем в рахунок погашення кредиту та сплати відсотків, вбачається, що відповідачем не сплачено відсотки за користування кредитом в розмірі 16499 гривень 24 копійок та основна сума кредиту в розмірі 50000 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення збитків, заподіяних позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, шляхом сплати подвоєного розміру відсотків за користування кредитом, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заявлених вимог в цій частині.

Так, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому, відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора в місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тобто, з аналізу наведених положень закону випливає, що відшкодування збитків є видом відповідальності за порушення зобов'язання, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки складаються з реальних збитків та упущеної вигоди (позитивна та негативна шкода). У реальні збитки включається фактична оцінка тих матеріальних витрат, які зазнала особа, а також ті додаткові витрати, яких зазнала особа чи повинна (може) зазнати особа для поновлення цивільного права для повернення до первісного стану, що передував порушенню. Упущеною вигодою є ті втрати, яких зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у разі відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання. При цьому при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту.

Посилання представників позивача на те, що діями відповідача кредитній спілці були заподіяні збитки, які повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача в сумі подвоєної відсоткової ставки за кредитом, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в ході судового розгляду представниками позивача не було надано жодних належних та допустимих доказів ані того, що кредитна спілка дійсно понесла реальні збитки, ані щодо їх заявленого розміру. Відсутні такі докази й в матеріалах справи. Самі по собі посилання представників позивача про необхідність стягнення завданих збитків без доведення їх реальності та розміру, зробленого згідно вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, тому дана вимога не підлягає задоволенню.

Отже, аналізуючи забрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором споживчого кредиту в розмірі в розмірі 66499 гривень 24 копійок, що складається з основної суми кредиту в розмірі 50000 гривень та несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 16499 гривень 24 копійок, а в іншій частині позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦК України, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 664 гривні 99 копійок.

Керуючись ст.ст. 22, 509, 525, 526, 536, 610, 61, 623, 629, 1046, 1047, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 88, 107, 208, 212 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов кредитної спілки «Мелон» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь кредитної спілки «Мелон» (р/р № 2650510352101 у АТ «МетаБанк» в м. Запоріжжя, МФО 313582, код за ЄДРПОУ 36015210) заборгованість за договором споживчого кредиту № С330 від 18 березня 2011 року в розмірі 66499 (шістдесят шість тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 24 копійки, а також судовий збір в розмірі 664 (шістсот шістдесят чотири) гривні 99 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Михайлівський районний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:

11.09.2012