Ухвала суду № 46803437, 01.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/800/38032/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Пендерецького В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного Управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року

у справі № 813/2007/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» (далі - ТОВ «Транс-Сервіс-1») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000202200 та № 0000212200 від 12 березня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року, позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 12 березня 2013 року № 0000212200 та № 0000202200.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши представник позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки ДПІ складено акт від 21 лютого 2013 року № 315/2200/32602104 «Про результати проведення невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Транс-Сервіс-1» з питань правомірності формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Мансіторг» та ТОВ «Грін Макс» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем в порушення вимог пп.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України завищено податковий кредит за жовтень 2012 року в сумі 2 728 167 грн., в тому числі по взаємовідносинах із ТОВ «Мансіторг» на суму 1 561 833 грн. 35 коп. та ТОВ «Грін Макс» на суму 1 166 333 грн. 33 коп., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за жовтень 2012 року в сумі 479 583 грн. та заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) за жовтень 2012 року на 2 248 584 грн.

В акті перевірки ДПІ, з посиланням на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, зазначила, що правочини, укладені між ТОВ «Транс-Сервіс-1» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, тому є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2013 року:

- № 0000202200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 2 810 730 грн., з яких 2 248 584 грн. - основний платіж та 562 146 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000212200, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 479 583 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт реального виконання господарських операцій з контрагентами ТОВ «Грін Макс» та ТОВ «Мансіторг» підтверджуються належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт поставки товарів, також є належно оформленими, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми податку до податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з підприємствами постачальниками, є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного Управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев