Ухвала суду № 46803296, 08.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Київ К/800/38399/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., секретар судового засідання Корецький І.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 рокута ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду 18 червня 2014 року у справі№820/12117/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб» доЗахідної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» (далі - ТОВ «Харківагроснаб», позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000262211 від 05 квітня 2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000262211 від 05 квітня 2013 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 13 лютого 2013 року по 5 березня 2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Харківагроснаб» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 13 березня 2013року за №870/22.1-07, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а також статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року на загальну суму 388862,00 грн., в результаті неправомірного віднесення у 3 кварталі 2011року витрат по придбанню товарів у ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання» та ТОВ «Промислова група ДМФ» на суму 318750,00 грн. та 1371955,00 грн. відповідно.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно відніс до складу витрат витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання» та ТОВ «Промислова група ДМФ», оскільки господарські операції з останніми є безтоварними, а правочини - нікчемними. Відтак, позивачем у податковій звітності за 3 квартал 2011року декларувались показники не підтверджені документами первинного обліку, що має своїм наслідком неправомірне віднесення ТОВ «Харківагроснаб» до рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток «Витрати операційної діяльності», в тому числі «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат по придбанню товарів у ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання» та ТОВ «Промислова група ДМФ» у 3 кварталі 2011 року.

На підставі акта перевірки 05 квітня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 388862,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій позивача із спірними контрагентами підтверджується первинними документами, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання» за договором від 27 липня 2011 року №УЗ 2707, предметом якого є постачання гірнично-шахтного обладнання, а також з ТОВ «Промислова група ДМФ» за договором від 17 травня 2011 року №17/05, предметом якого є постачання товар а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, специфікацією, платіжними дорученнями, банківськими виписками та товарно-транспортними накладними. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

За вимогами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів з ПДВ.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведених договорів та даних про рух активу на шляху від продавця до платника, правомірно зробили аналіз даних про подальший рух товару до кінцевого вигодонабувача, внаслідок чого, на думку суду касаційної інстанції, дослідивши копії договорів, вантажно-митні декларації, специфікації, рахунки-фактури дійшли обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів позивачем.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Поруч з цим, відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки у зв'язку з ненаданням документів складського обліку, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування витрат.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на формування складу витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Окрім того, суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшли вірних юридичних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 18 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев