Ухвала суду № 46803285, 08.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Київ К/800/31310/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.10.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012

у справі № 2а-1353/09/1470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алевайнсе - Україна" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.10.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012, позов задоволено; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2008 № 0000022200/0, № 0000012200/0, від 02.07.2008 № 0000032200/2 та від 31.03.2008 № 0000652300/0.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2007, оформлену актом від 20.03.2008 № 477-23-31946476.

Перевіркою встановлено, зокрема, включення до складу валових витрат підприємства витрат у сумі 2745,45 грн. на оплату проживання у готелі директора Товариства ОСОБА_1 під час його відрядження до Німеччини, які не підтверджені необхідними розрахунковими, платіжними або іншими документами. Наведене, за висновком Інспекції, призвело до виникнення у позивача недоплати з податку на прибуток у сумі 686 грн.

Також у розділі 3.1.5 акта перевірки викладено висновок Інспекції про невключення платником до об'єкта оподаткування ПДВ операцій з надання нерезидентові (компанії Алевайнсе Норд Б.В., Королівство Нідерланди) інжинірингових послуг з місцем їх поставки на митній території України, що призвело до заниження Товариством ПДВ на 160 388 грн.

Крім того, під час перевірки Інспекцією виявлено здійснення позивачем виплат доходу на користь нерезидента (компанії Алевайнсе Норд Б.В., Королівство Нідерланди) з джерелом походження з України у вигляді відсотків за користування валютним кредитом, плати за користування торговельною маркою за ліцензійними договорами (роялті) та дивідендів, із застосуванням правил щодо оподаткування цих виплат, передбачених положеннями Конвенції між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (дата підписання: 24.10.1995; дата ратифікації Україною: 12.07.1996; дата набрання чинності для України: 02.11.1996, далі - Конвенція) за відсутності довідки про підтвердження статусу резидента країни, з якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування.

Наведені обставини (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) слугували підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень:

від 31.08.2008 № 0000022200/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 62280 грн. (у тому числі 20760 грн. за основним платежем та 41520 грн. за штрафними санкціями);

від 31.08.2008 № 0000012200/0 про нарахування платникові податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 856 грн. (у тому числі 686 грн. за основним платежем та 170 грн. за штрафними санкціями);

від 02.07.2008 № 0000032200/2, відповідно до якого позивача зобов'язано сплатити штрафні санкції з податку на прибуток у сумі 35,80 грн.;

від 31.03.2008 № 0000652300/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 240 499 грн. (у тому числі 160 305 грн. за основним платежем та 80194 грн. за штрафними санкціями).

По епізоду, пов'язаному з включенням позивачем до валових витрат Товариства вартості послуг з проживання у готелі ОСОБА_1, суди встановили, що за наказом від 22.06.2007 № 19/2007 директора Товариства ОСОБА_1 було відряджено до Німеччини для налагодження ділових стосунків з групою компаній Акер Ярдс з оформленням посвідчення про відрядження від 28.06.2007 № 3; на витрати на проживання ОСОБА_1 у готелі під час цього відрядження засвідчені рахунком з готелю.

За змістом підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, зокрема, на оплату вартості проживання у готелях (мотелях).

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді, зокрема, рахунків з готелів (мотелів).

Таким чином, наведеною нормою Закону підтверджувальним документом витрат на оплату проживання відрядженого працівника у готелі визначено рахунок з готелю, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для висновку про невідповідність розглядуваних витрат Товариства критерію документальної підтвердженості.

Посилання Інспекції на невідповідність представленого Товариством рахунку з готелю вимогам, установленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», також правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій. Адже чинне законодавство України не містить уніфікованої форми готельного рахунку для надання йому сили підтверджувального документа; зворотне з урахуванням того, що такий рахунок складається у країні перебування, призвело б до протиправного обмеження прав платника на врахування у податковому обліку понесених ним витрат.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи по епізоду, пов'язаному з оподаткуванням позивачем виплаченого нерезидентові доходу у вигляді процентів за кредитом, роялті та дивідендів.

Так, заперечуючи проти правомірності застосування платником правил оподаткування, передбачених Конвенцією, податковий орган зазначає про неподання Товариством довідки на підтвердження країни резидентства компанії Алевайнсе Норд Б.В.

На час здійснення позивачем відповідних виплат процедура звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, визначалася Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 470.

Пунктом 4 цього Порядку встановлено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни.

Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

На підтвердження факту дотримання наведених вимог Товариством подано посвідку про країну припису, видану податково-митною службою Нідерландів, витяг з торговельного реєстру Торгівельно-промислової палати центральної частини провінції Гелдерланд, якими засвідчено факт реєстрації компанії Алевайнсе Норд Б.В. у Нідерландах на час проведення позивачем розглядуваних виплат на користь цієї компанії.

Таким чином, позивач підтвердив правомірність застосування положень Конвенції при визначенні ставки податку на прибуток за операціями з виплати процентів, дивідендів та роялті на цьому нерезидентові.

По епізоду щодо оподаткування позивачем поставлених ним на користь нерезидента інжинірингових послуг, суди встановили, що на виконання зовнішньоекономічних контрактів, укладених Товариством з компанією Алевайнсе Норд Б.В. протягом 2005-2007 років, позивачем надавалися названому нерезидентові послуги з конструкторського опрацювання проекту судна.

Взаємодія замовника (нерезидента) та виконавця (позивача у справі) у процесі надання цих послуг здійснювалася через електронні засоби зв'язку. Позивач одержував на поштову електронну адресу в електронному вигляді документацію технічного проекту та після його опрацювання надсилав рекомендації у формі малюнків, креслень, діаграм з текстовими поясненнями на електронну поштову скриньку замовника.

Відповідно до пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виконання розглядуваних операцій) місцем поставки послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України (підпункт «д»).

З огляду на наведену норму Закону суди цілком правомірно визначили місцем поставки розглядуваних інжинірингових послуг Королівство Нідерланди як місце реєстрації замовника (покупця) цих послуг, що виключає можливість включення операції з поставки цих послуг до об'єкта оподаткування ПДВ в порядку підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому спосіб та місце передачі матеріалізованого результату цих послуг позивачем замовникові не має правового значення для визначення місця їх поставки, а тому доводи податкового органу про відсутність належного документального підтвердження факту передачі позивачем результатів цих послуг нерезидентові електронними засобами зв'язку не заслуговують на увагу.

За таких обставин суди з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування та правомірно скасували оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено. У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 у справі № 2а-1353/09/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько