Ухвала суду № 46803201, 02.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"02" липня 2015 р. м. Київ К/800/62235/14

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Бутенка В.І., Штульман І.В.,

при секретарі: Крапивці Л.А.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Волошко Л.В., розглянувши в касаційному порядку у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі - УМВС), Чернігівського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі - Чернігівський МВ) про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою позивача на судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив:

визнати протиправними та скасувати накази УМВС від 20 березня 2014 року №330, від 21 березня 2014 року №53 о/с про звільнення його з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни;

поновити на посаді начальника відділу дільничних інспекторів міліції Чернігівського МВ у званні майора міліції;

стягнути з УМВС грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Посилався на незаконності звільнення, оскільки не допускав прогули 19 та 20 лютого 2014 року. Так як 19 займався службовими потребами, а 20 лютого з дозволу керівництва вирішував питання про переведення в інший підрозділ.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що при визначенні стягнення не враховані результати попередньої служби в органах внутрішніх справ, його пояснення щодо виконання службових обов'язків 19 та 20 лютого 2014 року, не перевірено чи приймалося рішення профспілкового комітету про згоду на звільнення.

Вислухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає дійсним обставинам справи, наказами УМВС від 20.03.2014 року № 330, від 21.03.2014 року № 53 о/с ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік).

Підставою до прийняття зазначених рішень став висновок службового розслідування від 03.03.2014 року, згідно якого позивач 19 та 20 лютого 2014 року був відсутній на робочому місці без поважних причин (прогул), що свідчить про грубе порушення службової дисципліни, неналежне виконання посадових обов'язків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив і законності звільнення, оскільки позивач допустив грубе порушення службової дисципліни, яке виразилося у невиході на службу без поважних причин 19 та 20 лютого 2014 року.

Проте з такими висновком погодитися неможливо, так як він зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Правовою основою діяльності міліції згідно статті 4 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справи України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові акти, ратифіковані в установленому порядку.

За правилами частини десятої статті 18 вище згаданого Закону (в редакції Закону України від 16.10.2012 р. N 5459-VI) працівники міліції вправі створювати професійні спілки.

Аналогічне положення щодо права кожної людини створювати професійні спілки і входити до них для захисту своїх інтересів закріплене у Загальній декларації прав людини, прийнятій і проголошеній резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом № 1045-ХІV. За приписами частини третьої статті 41 цього Закону (в редакції Закону України від 13.12.2001 р. N 2886-III) звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів) його керівників, профспілкового представника (там де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілки).

У Галузевій угоді між МВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і Професійною спілкою працівників державних установ України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу структурних і територіальних органів, установ, навчальних закладів, що перебувають у сфері діяльності сторін, його керівників, профспілкового представника (там де не обирається виборний орган профспілки) за відсутністю попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також виборного органу профспілки вищого рівня не допускається.

Виходячи з положень зазначених нормативних актів, на час виникнення спірних правовідносин, звільнення атестованих працівників органів внутрішніх справ, членів виборного профспілкового органу, його керівників, крім додержання загального порядку, допускалося відповідно до частини третьої статті 41 Закону № 1045 - ХІV (в редакції Закону України від 13.12.2001 р. N 2886-III) за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена Верховним Судом України, у постановах від 01.10.2013 року (Справа № 21-319а13), від 25.03.2014 року (Справа № 21-44а14), яка відповідно до частини другої статті 244-2 КАС України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проте судами попередніх інстанцій при розгляді справи вимоги вище згаданих законодавчих актів не враховані, що призвело до порушення норм процесуального права.

Зокрема, в порушення пункту 1 частини першої статті 161 КАС України, судом першої інстанції належним чином не з'ясовано чи був позивач членом профспілкового комітету, чи приймалися рішення виборних органів про дачу згоди на її звільнення. В цій частині не досліджувалися й докази, що згідно положень частини першої статті 220 КАС України, позбавляє суд касаційної інстанції встановити фактичні обставини в цій частині.

Крім того, судом першої інстанції належним чином не перевірялися доводи позивача про те, що він 19 лютого 2014 року виконував службові обов'язки по перевірці несення служби окремими дільничними інспекторами на дільничних пунктах. З цього приводу не допитувалися свідки, на які посилається ОСОБА_1

Не перевірені доводи останнього й щодо проведення атестації при звільненні.

Апеляційний суд зазначені порушення не виправив, доводи, викладені в апеляційний скарзі, належним чином не перевірив.

З урахуванням наведеного, попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляду необхідно з урахуванням положень законів №.1045-ХІV, № 565-ХІІ, Галузевої угоди між МВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і Професійною спілкою працівників державних установ України (в редакції прийняття рішення про звільнення) та на підставі зібраних у справі доказів, вирішити спір. При цьому, належним чином перевірити доводи позивача про виконання ним службових обов'язків 19.02.2014 року, чи був дозвіл на залишення місця роботи 20.02.2014 року, чи проводилася атестація при прийнятті рішення про звільнення, чи приймалося рішення профспілковим комітетом про дачу згоди на звільнення.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді: