Ухвала суду № 46803184, 01.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2015 р. м. Київ К/800/53005/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.05.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014

у справі № 826/2916/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Яроцької Ю.О.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.02.2014 № 0002072201 та від 13.02.2014 № 0002082201 з посиланням на дотримання платником умов формування витрат та податкового кредиту з ПДВ при відображенні у податковому обліку господарських операцій з придбання товарів та підрядних робіт у задекларованих контрагентів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки установленим у рамках здійснення контрольно-перевірочних заходів обставинам, які свідчать про неможливість виконання розглядуваних поставок спірними контрагентами та підтверджують номінальне оформлення спірних операцій виключно з метою отримання позивачем сприятливих податкових наслідків.

Товариством у відповідності до статті 216 КАС подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства в частині дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Сіон-Пласт» за грудень 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Трейд» за березень, квітень, травень, серпень 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «СВС Груп» за березень, квітень 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Інсатбуд» за липень 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Адва Естейт» за серпень 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус ЛТД» за грудень 2011 року, січень 2012 року, приватним підприємством «Хімінвест-2012» за листопад, грудень 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Голд» за червень 2012 року, та з податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 30.06.2012. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 23.10.2013 № 1506/2201/19015984.

Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та витрат за операціями з придбання товарів та підрядних робіт у рамках правовідносин з названими контрагентами з посиланням на фіктивний характер цих операцій.

Наведений висновок слугував підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень:

від 18.11.2013 № 0006692201, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 158 431 грн. (у тому числі 1 000 203 грн. за основним платежем та 158 228 грн. за штрафними санкціями);

від 18.11.2013 № 0006682201 про зобов'язання позивача сплатити ПДВ у сумі 1 061 945 грн. (у тому числі 884 921 грн. за основним платежем та 177 024 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені правила оподаткування цілком відповідають приписам підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 01.01.2011) та свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами пункту 138.1 статті 138 ПК до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 ПК собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, умовами врахування у податковому обліку витрат платника на придбання товарів, робіт, послуг є факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а з 01.04.2011 - також і декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Отже, можливість отримання податкової вигоди передбачає наявність реального здійснення господарських операцій, у зв'язку з чим для підтвердження права на податковий кредит має бути встановлений предметний взаємозв'язок з фактами та результатами реальної економічної діяльності на підставі аналізу первинних документів.

Платник повинен надати достовірні докази на підтвердження того, що товари (роботи, послуги), на оплату яких перераховані грошові кошти, реалізовані саме тим контрагентом, на користь якого проведено оплату.

Якщо при вирішенні податкового спору контролюючим органом представлено докази того, що насправді господарські операції контрагентами платника не здійснювалися та податки до бюджету не сплачувалися, до системи взаєморозрахунків залучені юридичні особи, зареєстровані за втраченими або підробленими документами, або схема взаємодії учасників операції вказує на їх недобросовісність, суд не повинен обмежувати перевіркою формальної відповідності представлених платником первинних документів вимогам чинного законодавства (зокрема, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв'язку для виключення внутрішніх протиріч та суперечностей між ними.

Втім у справі, що перевіряється, висновок судів про підтвердженість реального характеру виконання операцій з поставки задекларованими контрагентами підрядних робіт та будівельних матеріалів позивачеві мотивований виключно посиланням на подані платником первинні документи (договори, акти приймання-передачі виконаних робіт, локальні кошториси, податкові накладні, виписки з банківського рахунку платника, видаткові накладні тощо).

Однак при цьому не отримали будь-якої правової оцінки доводи Інспекції про відсутність у цих постачальників об'єктивної можливості виконати підрядні роботи у задекларованих обсягах з огляду на наявність у них ознак фіктивних суб'єктів господарювання, а саме - неперебування за місцезнаходженням, відсутність трудових ресурсів, основних засобів, виробничих активів, необхідних для досягнення результатів відповідної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок, фіктивність реєстрації цих юридичних осіб.

Так, судами не встановлено, чиїми силами та засобами виконувалися спірні роботи, хто саме та яким чином контролював хід виконання цих робіт; не перевірили наявності у постачальників активів (товарно-матеріальних цінностей), що виступали предметом спірних поставок, не дослідили їх фактичний рух на шляху до платника податків - набувача.

Також судам слід було витребувати виписки з банківських рахунків названих постачальників з метою перевірки наявності у них витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності, у тому числі витрат на оренду приміщень, оплату комунальних платежів, витрат на електроенергію, виплату заробітної плати, а також витрат, що виникли у зв'язку з реальним виконанням спірних операцій.

Слід зазначити, що без встановлення вказаних обставин факт подальшої поставки позивачем спірних підрядних робіт третім особам також не може підтверджувати реальне виконання цих операцій, позаяк може свідчити про виконання цих робіт самим Товариством, у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат.

Ухилення судами від перевірки та надання правової оцінки обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових актів з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин, зазначених у цій ухвалі.

З урахуванням викладного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 у справі № 826/2916/14 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько