Ухвала суду № 46803171, 01.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/800/11362/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

у справі № 804/1915/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод №3" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Інспекції від 01.10.2012 № 0001040220 та № 0001050220.,

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014, позов задоволено з посиланням на дотримання позивачем законодавчо встановлених умов формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання маркетингових послуг у задекларованих контрагентів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність сформованих Товариством даних податкового обліку за розглядуваними операціями критерію документальної підтвердженості.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом від 14.09.2012 № 2971/19/22-206.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 01.10.2012 № 0001040220, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 482 730 грн. (у тому числі 432 406 грн. за основним платежем та 50324 грн. за штрафними санкціями);

від 01.10.2012 № 00041050220, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 441 251 грн. (у тому числі 360990 грн. за основним платежем та 80261 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок відповідача про те, що позивач незаконно відобразив у податковому обліку операції з придбання маркетингових послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Омега», приватним підприємством «Агенство маркетингових досліджень» та приватним підприємцем ОСОБА_1. На обґрунтування цього висновку відповідач послався на відсутність зв'язку спірних послуг з господарською діяльністю позивача, а також на неподання платником під час перевірки належних підтверджувальних документів поставки цих послуг (як-от - актів виконаних робіт із зазначенням деталізованого виду послуг, звітів щодо обсягу наданих послуг тощо).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Для цілей оподаткування витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів належать до витрат на збут (підпункту «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України).

З огляду на положення пунктів 138.2, 138.5 цієї ж статті Кодексу ці витрати визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу, та належать до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є належне документальне оформлення господарської операції та реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за розглядуваними операціями наведеним вимогам, суди встановили, що у перевіреному періоді позивач реалізовував хлібобулочні вироби через мережі супермаркетів, належні названим контрагентам.

З метою збільшення обсягів продажів, підвищення конкурентоспроможності власної продукції позивачем було укладено з названими контрагентами договори, в рамках виконання яких передбачалося здійснення комплексу заходів з просування продукції Товариства, стимулювання їх подальшого збуту, більш вигідного розміщення цих товарів на полицях в об'єктах торгівлі тощо.

Як встановили суди, виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість. При цьому з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають господарській діяльності платника. Товариством подано податкові накладні, а також звіти проведених маркетингових досліджень.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, у даному разі акт приймання-передачі наданих послуг з найменуванням фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Слід зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Суди об'єктивно не взяли до уваги доводи податкового органу про відсутність зв'язку розглядуваних послуг з господарською діяльністю платника.

Адже судами попередніх інстанцій встановлено, що зміст придбаних Товариством маркетингових послуг відповідає основній діяльності платника з виробництва та продажу хлібобулочних виробів; місце надання цих послуг збігається з розташуванням точок продажу платником своєї продукції.

Слід зазначити, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять визнання витрат та податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку платника в залежність від факту та часу досягнення платником кінцевого результату у вигляді одержаного доходу. Інспекцією помилково ототожнено господарський характер витрат платника на оплату маркетингових послуг з економічною ефективністю таких витрат. Адже витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Економічна ж ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником; оцінка витрат з точки зору їх ефективності, раціональності не охоплюється сферою податкового контролю.

А відтак суди цілком обґрунтовано визнали незаконним виключення податковим органом з податкового обліку Товариства витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) на оплату спірних маркетингових послуг та правомірно задовольнили даний позов, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію Інспекції по справі, ці доводи отримали належну правову оцінку під час вирішення даного спору по суті.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі № 804/1915/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько