Ухвала суду № 46799124, 15.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/9539/2015 Головуючий у 1-й інстанції Клочко І.В.

Доповідач Кравець В.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Кравець В.А.,

суддів Шиманського В.Й., Борисової О.В.

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про встановлення факту можливості визнання особи інвалідом з дитинства до вісімнадцятирічного віку,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт того, що він міг би бути визнаний інвалідом з дитинства при зверненні до МСЕК й до виповнення 18-ти річного віку.

В мотивування вимог посилався на те, що на 1956 рік було передбачено видачу та, відповідно, йому було видано лише довідку ЛTEK серії 056 Ж №417096 від 20.12.1956 року про визнання його інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку без уточнюючої довідки щодо можливості визнання його інвалідом з дитинства до 18 років, необхідність складання якої виникла значно пізніше, що перешкоджає доведенню факту того, що він міг би бути визнаний інвалідом з дитинства ще до досягнення 18 років.

Вирішити це питання в іншому, окрім судовому порядку, заявник можливості не має.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року - відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі ч.4 ст. 256 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування скарги посилається на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що УПФ України в Деснянському районі м. Києва відмовив йому не у переведенні його з одного виду пенсії на інший, а у наданні первинної довідки МСЕК.

Крім того, спір про його право на оформлення пенсії на час відкриття провадження у цивільній справі у порядку окремого провадження за вищезазначеною заявою відсутній. Вважає, що встановлення даного юридичного факту засвідчує можливість визнання інвалідності з дитинства до досягнення ним 18-ти років.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи убачається, що підставою для звернення заявника до суду є те, що в 1956 році, в день визнання заявника інвалідом з дитинства, форма № 157-2/0 «Висновок про час настання інвалідності» не існувала, а тому немає необхідності проходження медико-соціальної експертизи виключно до 18 років та є можливість підтвердження інвалідності з дитинства виключно проходженням МСЕК до 18 років.

Відповідно до 4 ст. 256 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Виходячи із специфіки цієї категорії справ, змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК та правової природи окремого провадження, питання юрисдикційних повноважень суду про встановлення в порядку окремого провадження фактів, що мають юридичне значення, вирішується за наявності таких умов.

По-перше, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

По-друге, це можливо, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

По-третє, встановлення факту, що має юридичне значення, не повинно бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право.

Інший порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення, може встановлюватися спеціальними законами, що регулюють певні правові відносини, із зазначенням відповідних органів, які повноважні це здійснювати. Під відсутністю іншого передбаченого чинним законодавством порядку щодо встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, розуміють також випадки, коли заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який підтверджує такий факт. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага на те, що при вирішенні питання про віднесення розгляду справи до судової юрисдикції суди мають обов'язково враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, що в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 Постанови не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних трудових відносин;

Умовами ст. 17 КАСУ визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у судах у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, оскільки суди загальної юрисдикції в порядку окремого провадження, керуючись цивільно-процесуальним законом, не мають права встановлювати факт, про який просить заявник.

В даному випадку якщо навіть ОСОБА_1 не вважає, що між ним та заінтересованою особою у справі відсутній спір про право, його питання може бути вирішено лише зверненням до адміністративного суду.

Таким чином, посилання апелянта на порушення норм процесуального права при розгляді заяви - є безпідставні.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218,312-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді