Постанова № 46797889, 13.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17799/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» до Державної архітектурно - будівельної інспекції України про визнання протиправними та скасування припису від 11.10.2013 року, постанов від 24.10.2013 року №483/13, №484/13,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві про визнання протиправними та скасування припису від 11.10.2013 року, постанов від 24.10.2013 року №483/13, №484/13.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Під час апеляційного розгляду справи 06 липня 2015 року відповідача - Інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві, замінено правонаступником - Державною архітектурно - будівельною інспекцією України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, посадовою особою відповідача проведено перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил експлуатації АЗС 11-24, що знаходиться за адресою м. Київ, проспект Московський, 15; за наслідками чого складено акт від 11.10.2013 року.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що на автозаправній станції «Лукойл» №11-24 виконані будівельні роботи із технічного переоснащення автозаправної станції в частині заміни застарілих паливо-роздавальних колонок новими, більш продуктивними (на час прийняття автозаправної станції в експлуатацію у 2001 році були встановлені паливо - роздавальні колонки марки EX-MPD-SK виробництва Tankanlagen Salzkotten Gmbh, які мали максимальну продуктивність 40x40 літрів за хвилину; замінені на нові паливо-роздавальні колонки QUANTIUM 510 (дата виготовлення 2011 рік) виробництва «Фірма TOKHEIM UK Ltd Великобританія», зареєстрованими у Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки у 2009 році за №У1414-09 з продуктивністю 80x80 літрів за хвилину та максимальною продуктивністю 120x120 літрів за хвилину, що підтверджено фотофіксацією виконаної на фотоапарат - Sony модель DSC-W510, серійний номер 3044425, без документів що надають право на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також в акті зазначено, що автозаправна станція «Лукойл» №11-24 по просп. Московському, 15 в Оболонському районі міста Києва експлуатується без прийняття її в експлуатацію, у встановленому законодавством порядку після виконання будівельних робіт із технічного переоснащення автозаправної станції в частині заміни застарілих паливо - роздавальних колонок новими, більш продуктивними, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

З метою усунення виявлених порушень, відповідачем 11.10.2013 року прийнято припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким заборонено з 11.10.2013 року експлуатацію зазначеного об'єкту; також вимагалося усунути в термін до 11.11.2013 року порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку.

З цих підстав на підставі акту перевірки у присутності представника позивача були складені протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11.10.2013 року.

24.10.2013 року керівником Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві на підставі акту перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення, припису, винесені постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності:

- №484/13, яким за порушення частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (виконання будівельних робіт із технічного переоснащення автозаправної станції без документів, що надають право на їй виконання) позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 3 п. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та вирішено накласти штраф у сумі 1032300,00 грн.;

- №483/13, яким за порушення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (експлуатація автозаправної станції «Лукойл» №11-24 без прийняття її в експлуатацію після виконання будівельних робіт із технічного переоснащення) позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та вирішено накласти штраф у сумі 1032300,00 грн.

Вважаючи неправомірними припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані припис та постанови винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками акту перевірки з наступних підстав.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 24.10.2013 року №483/13, №484/13, колегією суддів встановлено наступне.

Згідно матеріалів справи, 18.11.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ТК «Ювента» (постачальник) укладений договір №76-ЮЦ/11/1563, відповідно до якого останній зобов'язується поставити та передати у власність покупця паливо - роздавальні колонки для автозаправних станцій (обладнання) та провести пуско - налагоджувальні роботи, в тому числі монтаж; найменування, вартість, кількість, комплектування та технічні умови устаткування, що поставляється по даному договору, зазначені в додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною.

Додатком №1 до вказаного договору визначено специфікацію обладнання, що постачається, зокрема, паливо - роздавальні колонки Tokheim Quantium 510 T1 3*6 (всмоктуючи) ECVR 2 у кількості 4 шт, а також визначені роботи, що будуть виконуватися на автозаправних станціях, у кількості 12 штук (відповідно до кількості паливо - роздавальних колонок).

Під час апеляційного розгляду справи з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи, колегією суддів було витребувано у позивача акти введення в експлуатацію (акт виконаних робіт) паливо - роздавальних колонок Tokheim Quantium 510, які передбачені договором від 18.11.2011 року 76-ЮЦ/11/1563, та були встановлені на автозаправній станції «Лукойл» №11-24, або інші докази, які підтверджують початок використання вказаних паливо - роздавальних колонок.

На вимогу колегії суддів позивачем були надані видаткова накладна від 26 грудня 2011 року №612, відповідно до якої позивач на підставі договору від 18.11.2011 року №76-ЮЦ/11/1563 отримав паливо - роздавальні колонки, зокрема, Tokheim Quantium 510 T1 3*6 VR 4 всмоктуюча ECVR 2 у кількості 2 шт, акт надання послуг від 30.12.2011 року №633, відповідно до якого позивач на підставі договору від 18.11.2011 року №76-ЮЦ/11/1563 отримав монтажні пусконалагоджувальні роботи по двом паливо - роздавальним колонках Tokheim Quantium 510 T1 3*6 ECVR 2 на АЗС 11-24 за адресою: м. Київ, пр. Московський, 15. Також, позивачем наданий інвентаризаційний опис від 07 липня 2015 року за підписом заступника головного бухгалтера ПІІ «Амік Україна», згідно якого 2 паливо - роздавальні колонки Quantium 510 T1 3*6 VR 4 введені в експлуатацію 31.12.2011 року.

Таким чином, будівельні роботи із технічного переоснащення автозаправної станції в частині заміни застарілих паливо-роздавальних колонок новими були виконані 31.12.2011 року.

Частиною третьою статті 41 Закону № 3038-VI та частиною другою статті 3 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачено, що до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування штрафу (санкцій) за ці правопорушення.

Стаття 238 ГК України встановлює, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно частини першої статті 239 вказаного Кодексу органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно - господарський штраф.

Відповідно до частини першої статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно - господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, орган державного архітектурно-будівельного контролю, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з постановами про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 24.10.2013 року №483/13, №484/13 штрафи є адміністративно-господарськими санкціями, такі повинні би були застосовуватись у межах строків, визначених статтею 250 ГК України.

Як встановлено колегією суддів, будівельні роботи із технічного переоснащення автозаправної станції в частині заміни застарілих паливо-роздавальних колонок новими були виконані 31.12.2011 року, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з цієї дати, а отже річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення в сфері містобудування закінчився 31.12.2012 року, проте, оскаржувані постанови винесені 24.10.2013 року, тобто з пропущенням строку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 24.10.2013 року №483/13, №484/13 є протиправними, тому підлягають скасуванню, відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, від 11 жовтня 2013 року, колегією суддів встановлено наступне.

Згідно оскаржуваного припису у зв'язку із порушенням позивачем частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» органом державного архітектурно-будівельного контролю заборонено експлуатацію об'єкту - автозаправна станція «Лукойл» №11-24, з 11.10.2013 року, зобов'язано позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку, в строк до 11.11.2013 року.

Разом з тим, 12 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі Закон №3038-VІ), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Стаття 39 Закону №3038-VI в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності» від 20.11.2012 року №5496-VI, який був чинний на час винесення припису, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті), за час його дії.

При цьому, цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року №449, однак ця постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 року №208/94-ВР (далі Закон №208/), стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію.

Вперше положення щодо відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21 вересня 2000 року № 1988-III).

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI Закон №208/94-ВР викладено у новій редакції, абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, об'єктів V категорії складності - у розмірі дев'ятисот мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон №208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема, не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

При цьому, колегія суддів вважає, що в контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок щодо введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Як було встановлено колегією суддів, будівельні роботи із технічного переоснащення автозаправної станції в частині заміни застарілих паливо-роздавальних колонок новими були виконані 31.12.2011 року, тобто у період, коли таки дії не були порушенням, тому припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11 жовтня 2013 року є неправомірним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11.10.2013 року, що виданий Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві.

Визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 24.10.2013 року №483/13, №484/13, що винесені Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 15.07.2015 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.