Ухвала суду № 46797568, 13.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/813/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

13 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Квазар комплекс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Квазар комплекс" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.08.2014 №№ 0009742203, 0009732203, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Квазар комплекс" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.08.2014 №№ 0009742203, 0009732203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

13 липня 2015 року, через канцелярію Київського апеляційного адміністративного суду, надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Квазар комплекс" про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника позивача в іншому судовому засіданні. Проте, позивачем не було надано доказів в обґрунтування означеного клопотання, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 31.07.2014 № 1262/26-59-22-02/30219297 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 27 973 268,00 грн., та порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 37 245 080 грн.

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- № 0009742203, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6, 201.10 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" всього в сумі 45 702 083 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 30 468 056 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 15 234 027 грн.;

- № 0009732203, яким позивачу за порушення п.п. 138.1.1, 138.2, 139.1.9 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" всього в сумі 34 806 292 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 27 973 266 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 6 833 026 грн.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем і ТОВ "Леотрейдінг Плюс" укладено договори на поставку продукції (а.с. 95-98 Том І). Найменування, тип та кількість продукції визначається у специфікаціях.

Продукція являє собою зубчаті колеса, шестерні, амперметри, насоси, тощо.

На підтвердження фактичності отримання товару за договорами позивачем до матеріалів справи надано специфікації, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні (а.с. 99-102; 112-129 Том 5).

Крім того, в періоді, що перевірявся, між позивачем і ТОВ "Інвестенергія Плюс" укладено ряд договорів про надання послуг з: аналізу ринку запчастин, перевірки стану залишків товару та приведення їх до передпродажного стану, догляду за майном, діагностики товарів, тощо.

На підтвердження фактичності отримання зазначених послуг, позивачем до матеріалів справи долучено рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) і податкові накладні (а.с. 30-153, 178-197 Том 4; 130-249 Том 5; 1-190Том 6).

Аналогічні за своїм змістом послуги, а також послуги з розфасовки та переупаковки товару, консультаційні послуги та послуги зі збору документів, надавались позивачу з боку ТОВ "Дельта технолоджи", на підтвердження чого позивачем надано: договори, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки-фактури, податкові накладні (а.с. 1-3, 154-177, 198-249 Том 4; 172-249 Том 1; 227-249 Том 2; 1-38, 42-249 Том 3; 1-91 Том 5).

В рамках взаємовідносин з ТОВ "Інвестенергія Нью", позивач також отримував послуги з: діагностики товару, завантаження товару, передпродажної його підготовки, перевірки комплектності при передачі товарів, на підтвердження чого надано рахунки-фактури, акти виконаних робіт, додатки до актів виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 191-249 Том 6; 1-199, 209-249 Том 8).

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ "Союз маркет лайн", судом встановлено, що згідно наявних в матеріалах справи документів, в перевіряємому періоді зазначений контрагент здійснював на користь позивача поставку пружин, фільтруючих елементів, шатунів, амортизаторів, втулок, тощо, на підтвердження чого надано договори, специфікації, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні (а.с. 139-171 Том 1; 171-193 Том 2; 5-26 Том 4; 93 Том 5).

Відповідно до договорів № 1303.11 від 13.03.2013 та № 0204.1 від 02.04.2013 ТОВ "Вуглестіл Нью" на користь позивача здійснено поставку шестерень ЧС-7 в кількості 5 штук та ізолятору 8ТН.780.058 в кількості 78 штук, на підтвердження чого надано зазначені договори та специфікації до них (а.с. 200-208 Том 8).

Згідно договору поставки № 06/12-4 від 06.12.2012 та специфікації до нього (а.с. 194-198 Том 2), а також договору поставки № 04/10 від 04.10.2011 зі специфікацією, видаткових та податкових накладних (а.с. 216-226 Том 2; 40-41 Том 3), ТОВ "Меркурій трейд компані" здійснено на користь позивача поставку: кранів машиніста, електродатчиків, колодок, реле тиску, тощо, на підтвердження чого надано зазначені документи.

У відповідності до податкових накладних, рахунків та видаткових накладних позивачем здійснено придбання у ТОВ "Квік-2006" розрядників РВКУ, ні підтвердження чого надано до матеріалів справи зазначені документи (а.с. 162-167 Том 13).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Локомотив", з матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивачем придбано у вказаного контрагента товари, на підтвердження чого надано до матеріалів справи відповідні договори (а.с. 61-64, 70-73 Том 10).

Жодних інших належних письмових доказів на підтвердження фактичності взаємовідносин позивача з вказаними вище контрагентами, до матеріалів справи не надано.

При цьому, матеріали справи не містять в собі письмових доказів по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Аграбуд" і ТОВ "ТК Фіона".

Таким чином, колегія суддів зазначає, що документи та інші дані які спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Специфіка окремої господарської операції, за звичай, визначається за договірними зобов'язаннями.

При цьому, наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат можуть сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Отже, право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій докази (податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, банківські виписки) не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з контрагентами оформлялись лише документально.

З огляду на те, що в ході розгляду справи не підтверджено факту реальності задекларованих господарських операцій позивача та контрагентів та наявності у них ділової мети, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про допущення позивачем порушень податкової дисципліни.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Квазар комплекс" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Чаку Є.В.