Постанова № 46796950, 07.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 липня 2015 року 12:12 № 826/10852/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В., розглянувши адміністративну справу

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна»до Держаної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

за участю представників сторін:

від позивача: Прищепа М.О., Лункевич В.В.

від відповідача: Перепелюк О.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07.07.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна» (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Держаної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2015р. № 0000152201.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно зроблено висновки, щодо завищення у перевіряємий період валових витрат, у зв'язку із формуванням таких за рахунок сплачених відсотків за користування кредитом.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки від 26.12.2014р. за № 7525/26-56-22-02-03/35704808.

В судовому засіданні представник Відповідача проти позовних вимог заперечувала в повному обсязі та просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Держаної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна» (код ЄДРПОУ 35704808) з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013р. За результатами перевірки складено акт від 26.12.2014р. за № 7525/26-56-22-02-03/35704808 (надалі - Акт перевірки).

В акті перевірки встановлені наступні порушення: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на прибуток всього у сумі 2 135 981,00 грн., в тому числі: за 4-й квартал 2011 року - 178 894,00 грн., за 1-й квартал 2012 року - 257 923,00 грн., за 1-ше півріччя 2012 р. - 508 251,00 грн., за 9-ть місяців 2012 року - 1 128 501,00 грн., за 2012 рік - 1 240 443,00 грн., за 2013 рік 716 664,00 грн.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, зокрема, із змісту акту перевірки, що підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств слугувало встановлення формування позивачем у перевіряємий період валових витрат за рахунок відсотків сплачених нерезиденту CHS Europe SA (Швейцарія), за користування кредитними коштами відповідно до умов договору від 01.12.2008р.

На підставі Акту перевірки Податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000152201 від 16.01.2015р., відповідно до змісту якого за ТОВ «СіЕйчЕс Україна» визнано зобов'язання з податку на прибуток, що підлягає сплаті в розмірі 2 625 222,75 грн., в тому числі - основний платіж в розмірі 2 135 981,00 грн. та штрафні санкції 489 271,75 грн.

Не погодившись із висновками податкового органу викладеними у акті перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивачем подано скарги до ГУ ДФС України у м. Києві та до ДФС України, за результатом розгляду скарг Рішенням ГУ ДФС України у м. Києві № 5126/10/26-15-10-05-35 від 27.03.2015р. та Рішенням ДФС України № 10736/6/99-99-10-01-01-25 від 21.05.2015р. скарги позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152201 від 16.01.2015р. залишені без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення без змін.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.12.2008р. між CHS Europe SA (Позикодавець), з однієї сторони та ТзОВ "СіЕйчЕс Україна" (Позичальник), з іншої сторони укладено договір позики, згідно п. 1.1 якого позикодавець зобов'язався надати у вигляді кредитної лінії грошові кошти в доларах США в розмірі та на умовах встановлених договором. Загальна сума позики як кредитної лінії склала 40 000 000,00 доларів США, розмір ставки відсотків за користування позикою складає 9,8 % річних від фактично отриманої частини позики, на строк до 30.11.2009р.

Відповідно до умов вищезазначеного договору, кошти надаються позивачу з метою використання таких для виробничих потреб та забезпечення господарської діяльності, при цьому кошти видаються певними траншами у розмірах заявлених позивачем, але з урахуванням встановленого ліміту.

Крім того, між позивачем та CHS Europe SA (позикодавець) до вказаного Договору займу від 01.12.2008р. укладено ряд додаткових угод, а саме:

Додаткову угоду № 1 від 04.12.2008р., відповідно до змісту якої внесено зміни у банківські реквізити позикодавця;

Додаткову угоду № 2 від 06.11.2009р., відповідно до якої термін надання позики продовжено до 30.11.2010р.

Додаткову угоду № 3 від 18.12.2009р., відповідно до змісту внесено зміни у п. 1.3 та п. 5.1 договору займу та деталізовано порядок отримання траншів та їх погашення.

Додаткову угоду № 4 від 01.11.2010р., відповідно до змісту якої термін надання позики продовжено до 30.11.2011р., а розмір ставки відсотків за користування позикою встановлено як 6,5 % річних від фактично отриманої частини позики.

Додатковою угодою № 5 від 17.11.2011р., термін надання позики продовжено до 30.11.2012р.

Відсотки за користування коштами, отриманими позивачем відповідно до умов вказаного договору, відображено ним у податковій звітності як витрати.

Порядок оподаткування позикових коштів регламентовано нормами р.ІІІ Податкового Кодексу України.

У відповідності до пп.14.1.267 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Основна сума отриманих кредитів, позик, згідно з пп.136.1.20 ПКУ не включаються до складу доходів платника податку. В п.153.4ПКУ детальніше регламентовано операції з борговими вимогами. Так, не включаються до складу доходу і не підлягають оподаткуванню кошти, залучені платником податку у зв'язку з отриманням фінансових кредитів, позик від інших осіб-кредиторів (пп.153.4.1 ПКУ). Повернення платником податку основної суми фінансового кредиту, позики не включається до складу витрат позичальника (пп.153.4.2 ПКУ).

Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями визначені п. 141.1 ст. 141 Кодексу. До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно по положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Нормами Кодексу передбачені обмеження у врахуванні у складі витрат нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями, зокрема за отриманими кредитами, позиками, у разі отримання їх: платником податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), при нарахуванні процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб (п. 141.2 ст. 141 Кодексу).

Судом встановлено, що у перевіряємий період позивачем до складу валових витрат віднесено відсотки по договору позики в межах вимог п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України, оскільки позикодавець та позичальник являються пов'язаними особами. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Разом з тим, податковим органом заперечується наявність у позивача права на включення таких сум до валових витрат, оскільки кошти по договору займу отримано позивачем без ділової мети, лише для штучного формування витрат позивача.

Суд погоджується із доводами податкового органу в частині визначення обов'язкової ознаки правомірності витрат та їх економічне обґрунтування.

Відповідно до приписів пункту 14.1.36 статті 14.1 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Аналогічного змісту застереження щодо формування валових витрат містяться у статті 139 Податкового кодексу України.

Суд приходить до висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Податкового кодексу та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи, що відображають мету діяльності такого суб'єкта господарювання.

Як встановлено судом вище, метою отримання позики, за договором від 01.12.2008р., було використання таких коштів для виробничих потреб та забезпечення господарської діяльності.

Проведеною перевіркою встановлено, що отримані позивачем кошти використовувались на придбання товарів, зокрема, зерна та оплату супутніх послуг при поставці таких товарів покупцю.

Слід зауважити, що поставка придбаних товарів здійснювалась позивачем здебільшого своєму позикодавцю CHS Europe SA (Швейцарія) на підставі інших договорів. Зазначені обставини позивачем не заперечуються та не спростовується матеріалами справи.

Крім того, проведеною перевіркою встановлено, що фактично на час укладення позивачем договору займу, CHS Europe SA (Швейцарія) не здійснено повного розрахунку за поставлений товар, при цьому надано кошти в борг із встановленим розміром ставки відсотків за користування позикою - 9,8 % річних від фактично отриманої частини позики, а в подальшому розмір відсоткової ставки за користування позикою було зміно до 6,5%.

Як вбачається із аналізу розрахунків між позивачем та CHS Europe SA (Швейцарія), позивач отримуючи черговий транш по Договору позики від 01.12.08р. здійснював закупку товарів та послуг, які в подальшому постачав компанії CHS Europe SA (Швейцарія), а останній, в свою чергу, здійснював розрахунок за поставлений раніше товар. Отримані від CHS Europe SA (Швейцарія) кошти за поставлені товари, позивач у повному обсязі перераховував в рахунок погашення зобов'язань по договору займу з урахуванням відсотків.

З аналізу фактичних обставин вбачається, що фактично позивачем отримання від CHS Europe SA (Швейцарія) коштів, як позику для забезпечення власної господарської діяльності, не збільшено отримання позивачем доходу від господарської діяльності, а вплинуло виключно на збільшення валових витрат з метою зменшення податкових зобов'язань позивача.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2015р. № 0000152201 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук