Постанова № 46796765, 09.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09 червня 2015 року 16 год. 45 хв. № 826/2251/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової Владислави Вячеславівни та Державної реєстраційної служби України, третя особа: реєстраційна служба Саратського районного управління юстиції в Одеській області, про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - позивач) до Державної реєстраційної служби України (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нежитлові будівлі та споруди, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, смт Сарата, вулиця Промзона, 3 (далі - нерухоме майно), скасування рішення відповідача від 05 січня 2015 року № 18521978 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (далі - оскаржуване рішення), а також зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до судового розгляду колегією суддів, а також, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено реєстраційну службу Саратського районного управління юстиції в Одеській області (далі - третя особа).

У подальшому, до суду через канцелярію від представника позивача надійшла письмова заява про уточнення позовних вимог, а саме про визнання неправомірними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової Владислави Вячеславівни (далі - відповідач-1) щодо відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування оскаржуваного рішення та зобов'язати Державної реєстраційної служби України (далі - відповідач-2) провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем.

Вказану заяву судом, згідно з ч. 1 ст. 137 КАС України, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування під час прийняття у справі судового рішення по суті.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому (з урахуванням уточнень) та доказах, наданих суду на їх обґрунтування.

Відповідач-1 (її представник) та представники відповідача-2 і третьої особи у судові засідання не прибули, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідачі 1, 2 та третя особа повідомлені своєчасно та належним чином, заяви про розгляд справи за відсутності представників відповідачів 1, 2 до суду не надійшли.

При цьому, до суду через канцелярію від представника відповідача-2 надійшли письмові заперечення проти позову разом із доказами на їх обґрунтування, а від законного представника третьої особи - письмове клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи разом із засвідченими копіями витребуваних судом документів із відповідної реєстраційної (облікової) справи, які відповідачем-1 взято до уваги при прийняті оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 08 квітня 2015 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 05 травня 2015 року від представника публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") надійшло письмове клопотання про залучення вказаного банку до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Під час розгляду та вирішення заявленого клопотання у письмовому провадженні суд прийшов до висновку про його необґрунтованість, у зв'язку з чим судом, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 КАС України, прийнято рішення про відмову у його задоволенні. Підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні заявленого клопотання стало, зокрема, те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини між позивачем та державним реєстратором, тому захистити свої порушені права та законні інтереси ПАТ "КБ "Надра" може в іншому процесі.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем-1 05 січня 2015 року прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем.

Підставою для такої відмови стало те, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо такого майна, а саме у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний активний запис про арешт усього майна попереднього власника за № 15829907.

Суд не погоджується із доводами позивача щодо протиправності відмови відповідача-1 у державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 4, п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до п. 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Проаналізувавши вище викладене, суд зазначає, що державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації права власності за наявності підстав, встановлених ст. 24 Закону.

Як з'ясовано судом у ході розгляду справи та уже зазначено вище, у державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем відмовлено у зв'язку з тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний активний запис про обтяження такого нерухомого майна.

Зокрема, у матеріалах справи міститься копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зробленого станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, зі змісту якого вбачається, що у визначеному законодавством порядку зареєстровано обтяження на нерухоме майно:

- запис № 1582903, дата державної реєстрації: 20 листопада 2008 року, підстава виникнення обтяження: іпотечний договір, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2013 року № 3802704, вид обтяження: заборона на нерухоме майно;

- запис № 1582907, дата державної реєстрації 20 травня 2011 року, підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 04 травня 2011 року ВП № 26205881, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2013 року № 3802704, опис предмета обтяження: все нерухоме майно у межах суми боргу за виконавчим документом.

Тобто, як вбачається з вище викладеного, на час прийняття оскаржуваного рішення на нерухоме майно було накладено обтяження, що, згідно з нормами Закону, є підставою для відмови у державній реєстрації права власності.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року № 21-357а14: наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку про правомірність дій відповідача-1 та, як наслідок, відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача-2 провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем не підлягає задоволенню, оскільки відповідач-2 не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

Як зазначено у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2014 року № К/800/40733/14, з аналізу норм Закону вбачається, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів та отримання відповідей на запити від інших повноважних органів.

Крім того, у постанові Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2014 року № К/800/21310/14 зазначено, що рішення про державну реєстрацію речових прав приймає не Державна реєстраційна служба України, а державний реєстратор, який розглядає подані документи та приймає відповідне рішення.

Таким чином, підсумовуючи усе вище викладене, суд прийшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Поряд з вище викладеним, суд зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту прав та законних інтересів, оскільки, враховуючи той факт, що позивач є власником нерухомого майна, доцільним є звернення до органу державної реєстрації із проханням скасувати відповідний реєстраційний запис щодо нерухомого майна (його власника, наявності обтяження тощо). Вказане у подальшому дасть змогу зареєструвати право власності на нерухоме майно за законним власником.

Відповідно до п. 1.1 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3502/5, цей Порядок визначає процедуру прийняття і розгляду заяв щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) та скасування записів (далі - заява) Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), перелік документів, необхідних для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової Владислави Вячеславівни та Державної реєстраційної служби України, третя особа: реєстраційна служба Саратського районного управління юстиції в Одеській області, про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єктів владних повноважень та відсутністю з їх сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль".

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда