Постанова № 46792111, 08.07.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року 810/2509/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден Груп" до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарден Груп" з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2015 року №0000272201.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Переяслав-Хмельницькою об'єднаною Державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Київській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарден Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-гоподарських взаємовідносин з ГОВ «Глобал Люкс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 року, про що було складено Акт від 13 січня 2015 року № 4/10-17-22-01/37387978 про результати виїзної документальної перевірки позивача.

На підставі Акту перевірки від 13 січня 2015 року № 4/10-17-22- 01/37387978 , Переяслав-Хмельницька ОДПІ Київської області 22 січня 2015 року винесла податкове повідомлення - рішення № 0000272201 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в 8544 грн. за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями 2136грн.

Позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини иіж позивачем та ТОВ «Глобал Люкс» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, не є реальними і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача Куценко Н.В. 08.07.2015 року надала суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представники відповідача у судові засідання не з'являлись. Від відповідача 08.07.2015року до суду надійшли письмові заперечення на позов, в яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів заперечень на позов податковий орган зазначив, що в ході проведення перевірки позивача податковим органом було виявлено ряд порушень податкового законодавства, що відображено в Акті перевірки, у зв'язку з чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Крім того, в запереченнях відповідач просить суд розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

На підставі ст. 122, ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

30.12.2014 року Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гарден Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Глобал Люкс» за період з 01.07.3014 по 31.07.2014 року.

За результатами перевірки складено Акт від 13.01.2015 року №4/10-17-22-01/37387978 «Про результати проведення документально позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гарден Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Глобал Люкс» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року».

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Гарден Груп»: п. 185.1 ст. 185, п. п. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 , п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 cт. 198, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ «Гарден Груп» занижено податок на додану вартість за липень 2014 року на загальну суму 8544 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі Акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.08.2014 року №2280/26-55-22-07/38966174 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Глобал Люкс» (код ЄДРПОУ 38966174) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р.

На підставі аналізу зазначеного Акту перевірки відповідач прийшов до висновку, що договір укладений позивачем з ТОВ «Глобал Люкс» не є реальним та є нікчемним, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі Акту перевірки від 13 січня 2015 року № 4/10-17-22-01/37387978, Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ ДФС у Київській області 22 січня 2015 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0000272201 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в 8544 грн. за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями 2136грн.

Позивач, не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, подав до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області скаргу вх. №459/10/10-36 від 30.01.2015 року , на зазначене податкове повідомлення-рішення.

За результатами розгляду скарги, Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області прийняло Рішення №977/10/10-36-10-01 від 31.03.2015 року , яким залишила без змін податкове повідомлення-рішення відповідача, а скаргу позивача - без задоволення.

Крім того, за результатами розгляду скарги позивача Державна фіскальна служба України 03.06.2015 року за №11544/6/99-99-10-01-01-25 прийняла рішення про результат розгляду скарги, яким залишила без змін податкове повідомлення-рішення відповідача, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення 22 січня 2015 року № № 0000272201 такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарден Груп» зареєстровано як юридичну особу 09.11.2010 року, основний вид діяльності: Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АД №575118.

Під час перевірки та у судовому засіданні встановлено , що у період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року позивач здійснював фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ «Глобал Люкс» .

ТОВ «Глобал Люкс» було зареєстровано як юридичну особу 05.11.2013 року, основний вид діяльності: Організація будівництва будівель, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АД №470884.

Так , судом встановлено, що між підприємством ТОВ «Гарден Груп» та ТОВ «Глобал Люкс» було укладено договір поставки товару № 090714 від 09.07.2014 року на суму 51264,00 грн.

У відповідності до предмету Договору, ТОВ «Глобал Люкс» на умовах зазначених в договорі зобов'язалось поставити, а ТОВ «Гарден Груп» прийняти та оплатити продукцію.

У відповідності до зазначеного договору як ТОВ «Глобал Люкс» так і ТОВ «Гарден Груп» виконало всі умови зазначені в Договорі.

Так, ТОВ «Глобал Люкс» було виписано та надано на адресу ТОВ «Гарден Груп» податкову накладну № 231 від 09.07.2014 року на суму 51246,00 грн. в т.ч. ПДВ 8 544,00 грн.

ТОВ «Гарден Груп» відповідно до виписок банку які надавались для перевірки у безготівковій формі перерахувало ТОВ «Глобал Люкс» кошти в розмірі 51 264, 00 грн., що також підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справ.

Після чого ТОВ «Гарден Груп» відповідно до видаткової накладної № 2483 від 09.07.2014 року отримало дошку суху необрізну, в кількості 35,6 куб.м. Дана дошка суха необрізна була вивезена з м. Києва транспортом ДАФ AI 9678 ВИ водієм ОСОБА_3, що підтверджується поясненнями водія та договором перевезення вантажу укладеного між ТОВ «Гарден Груп» (замовник) та ПП ОСОБА_3 (перевізник) від 20 лютого 2014 року згідно якого Перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому відправником вантаж з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

За надані послуги, а саме перевезення дошки необрізної ТОВ «Гарден Груп» згідно платіжного доручення №960 сплатило кошти ПП ОСОБА_3

Дана дошка сосна суха необрізна була використана в господарській діяльності ТОВ «Гарден Груп», а саме ТОВ «Гарден Груп» в липні місяці 2014 року з придбаної дошки виготовило та поставило до ТОВ «Епіцентр К» столярні вироби - пісочниці дитячі, столи, лавки, стільці, паркани, що підтверджується договором поставки укладеним між ТОВ «Епіцентр К» та ТОВ "Гарден Груп", податковими та видатковими накладними з липень 2014 року.

Столярні вироби були поставлені до ТОВ «Епіцентр К» ФОП ОСОБА_4 та ПП. ОСОБА_3, що підтверджується товарно-транспортними накладними за липень 2014 року які надавались для перевірки.

Суми податку на додану вартість за зазначеній вище податковій накладній включено до податкового кредиту за липень 2014 року відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та декларації з ПДВ за липень 2014 року.

Отже, на підтвердження реальності виконання зазначених договірних відносин з ТОВ «Глобал Люкс» позивачем надано суду: Договір поставки №090714 від 9 липня 2014 року, Податкову накладну №231 від 09.07.2014 року на загальну суму 51264грн. в тому числі ПДВ- 8544 грн, Видаткову накладну №2483 від 9 липня 2014 року, Договір постави №29210 від 11 лютого 2011року, Товарно-транспортну накладну від 09.07.2014 року №67, від 18.07.2014 року №66, від 18.07.2014 року №65, від 11.07.2014 року №64, платіжне доручення №963 від 09.07.2014 року, №95769 від 24.07.2014 року, №3724 від 21.07.2014 року, №53912 від 14.07.2014 року, товарно-транспортну накладну №63-Л від 9 липня 2014 року, Довіреність від 23 липня 2014 року, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні виписані за результатами співпраці з ТОВ «Епіцентр К», Довіреність від 7 липня 2014 року,

Тобто, позивачем під час перевірки та суду надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у ТОВ «Глобал Люкс» .

Таким чином, здійснення господарських операцій позивачем із контрагентом ТОВ "Глобал Люкс ", підтверджується наданими ним документами.

Виконання сторонами договірних зобов'язань та наявність документів первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення господарських операцій за Договором, у тому числі, податкових накладних ТОВ "Глобал Люкс", є підставою для включення до податкового кредиту позивача сум ПДВ за липень 2014 року.

Таким чином, оскільки господарські операції із контрагентом ТОВ "Глобал Люкс", виконувались згідно з належним чином укладеним Договором, що підтверджується вказаними вище документами, висновок про фактичне невиконання Договору між позивачем та ТОВ "Глобал Люкс", є безпідставним.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість позивача та ТОВ "Глобал Люкс", були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договору укладеного позивачем з ТОВ "Глобал Люкс",

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

В свою чергу, згідно частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, що встановлена саме законом, а не актом перевірки податкового органу, адже лише нормою закону має бути встановлено, що правочин є нікчемним.

Зокрема частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 224 Цивільного кодексу України, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною першою зазначеної правової норми визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Також, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Жодних вироків чи рішень судів відповідач суду не надав.

Тобто, підстави нікчемності правочину встановлюються саме законом, а недійсність правочину виключно рішенням суду, а не актами податкових перевірок на власний розсуд.

Судом встановлено, що Договір, укладений позивачем ТОВ "Глобал Люкс " є правочином, спрямованим на реальне настання правових наслідків та досягнення реальних цілей, обумовлених ними, укладений з дотриманням всіх інших вимог, необхідних для чинності правочину згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

На день розгляду справи жодних рішень щодо визнання судом договору недійсними, фіктивними - не існує. Позивач уклав договір для отримання реального результату, такий результат був досягнутий, усі первинні документи є в наявності, отже оспорюваний правочини не можуть бути визнані фіктивними.

Таким чином, у зв'язку з викладеним вище висновок про нікчемність Договору укладеного позивачем з ТОВ "Глобал Люкс " є безпідставним.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд звертає увагу, що факт вчинення позивачем певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи договір, видаткові та податкові накладні, платіжні документи, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товару позивачу.

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Глобал Люкс" підтверджується податковою накладною, копія якої знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

З метою встановлення фактів здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом.

Також суд враховує положення статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Крім того, судом не береться до уваги твердження відповідача, що однією з підстав винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення були недоліки в товарно-транспортній накладній та відсутність подорожнього листа , у зв'язку з наступним.

На виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 р. № 7, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі-Наказ №363).

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно пункту 1 Наказу №363, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Також, вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно- транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відсутність документів які засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача або неналежне їх заповнення, дає підстави лише вважати про порушення законодавства України про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства, а відтак відсутність у документообігу позивача подорожнього листа та недоліки у товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання товару та реальності вчинення господарської операції.

Отже, оскільки позивачем спірні суми ПДВ сформовані на підставі дійсних податкових накладних контрагента позивача, висновок відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. п. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 , п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 cт. 198, п. 201.10. ст. 201Податкового кодексу України Податкового кодексу України та про заниження податку на додану вартість на загальну суму 8544 грн. є безпідставним.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду заперечень на позов та доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на Акті перевірки іншого полаткового органу, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Позивачем надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області від 22.01.2015 року №0000272201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден Груп" сплачений ним судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят дві) 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.