Постанова № 46764876, 08.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2015 р. Справа № 917/322/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Ветчинкіна Т.В., довіреність від 16 березня 2015 року;

відповідача - Демиденко В.А., довіреність від 02 березня 2015 року;

3-ої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3103 П/1-42 ) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.04.15 у справі № 917/322/15

за позовом - ТОВ "Енергоінвестпроект";

до - ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр";

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Полтаваобленерго";

про стягнення грошових коштів в сумі 847 051,62 грн. та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 854164,96 грн. основної заборгованості, 81200,19 грн. - суми пені, 45185,16 грн. інфляційних втрат, 52363,00 грн. 3% річних, 588344,28 грн. суму платежу за перевищення договірної велечини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року, 32425,15 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції, в частині стягнення 588344,28 грн. суми платежу за перевищення договірної велечини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в цій частині, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

10 червня 2015 року від позивача надійшов відзив (вх.№9152).

15 червня 2015 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17 червня 2015 року, з огляду на неявку у судове засідання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, було відкладено розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулось 08 липня 2015 року з'явились позивач та відповідач, які підтримали свої правові вимоги по справі. Представник третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка третьої особи не була визнана обов'язковою, а також те, що її неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за її відсутності за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

10.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект" (позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством "Рижівський гранітний кар'єр" був укладений договір купівлі-продажу електроенергії №35-ЭЭ-09 (Том 1 а. с. 16-18), відповідно до якого продавець (позивач) зобов'язався продавати погодинно електричну енергію, а покупець (відповідач) зобов'язався погодинно приймати та оплачувати електричну енергію на умовах та в строки, передбачені даним договором, додатками до нього та чинними законодавчими і нормативними актами (п.1.1. договору).

Позивач звертаючись до суду першої інстанції, наголошуючи на неналежному виконанні ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр" своїх зобов'язань за договором, просить стягнути з останнього суму кошті: 854164,96 грн. - сума основного боргу, 81200,19 грн. - сума пені, 45185,16 грн. - інфляційні, 57517,20 грн. - 3% річних, 588344,28 грн. - загальна сума платежу за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року. Одночасно позивач просить суд зобов'язати Публічне Акціонерне Товариство "Рижівський гранітний кар'єр" виконати обов'язок в натурі, а саме відключити від електричної мережі електроустановки: комірки №2, №3 (ТВП) на підстанції "Рижі" 35/6 кВ за адресою 39800, Полтавська обл., м.Комсомольськ, вул. Горького, 151, та допустити представників електропередавальної організації - ПАТ "Полтаваобленерго" для контролю за відключенням електроустановок та пломбування місць відключення (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог, прийнятої судом до розгляду, про що зазначено в ухвалі суду від 14.04.2015 року).

Судом першої інстанції з огляду на доведеність та правомірність позовних вимог було стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Рижівський гранітний кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект" 854164,96 грн. - суму основного боргу, 81200,19 грн. - суму пені, 45185,16 грн. - інфляційні, 52363,00 грн. - 3% річних, 588344,28 грн. суму платежу за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року. В іншій частині позовних вимог з огляду на той факт, що позивачем не було надано доказів повідомлення Держенергонагляду про відключення відповідача від електроспоживання, а також, що договір, укладений між позивачем та відповідачем №35-ЭЭ-09 від 10.03.2009 року, призупинив свою дію і фактичним енергопостачальником для відповідача на даний час є ПАТ "Полтаваобленерго", було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідач звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, заперечує правомірність рішення суду в частині стягнення 588344,28 грн. - платежу за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року. Свою позицію відповідач обґрунтовує:

1)відсутністю в актах прийому-передачі електричної енергії за грудень 2014 року, січень 2015 року фіксації факту перевищення об'єму споживання електричної енергії;

2)споживанням електричної енергії у розмірах визначених у Плані-графіку на 2014 рік, а отже і відсутністю факту перевищення споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період у гудні 2014 року та січні 2015 року;

3)відсутністю доказів перевищення Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект", як споживача електричної енергії відносно Оптового ринку електроенергії України, прогнозованої величини споживання електричної енергії.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 10.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект" та Публічним акціонерним товариством "Рижівський гранітний кар'єр" був укладений договір купівлі-продажу електроенергії №35-ЭЭ-09, відповідно до якого продавець (позивач) зобов'язався продавати погодинно електричну енергію, а покупець (відповідач) зобов'язався погодинно приймати та оплачувати електричну енергію на умовах та в строки, передбачені даним договором, додатками до нього та чинними законодавчими і нормативними актами (п.1.1. договору).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

09.09.2011 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду №08/2011-ДЗ до договору купівлі-продажу електроенергії №35-ЭЭ-09 (Том 1 а. с. 19), якою сторони виклали в новій редакції пункти 3.4.3.,4.1, 6.8. договору купівлі-продажу електроенергії.

16.04.2012 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу електроенергії №35-ЭЭ-09 (арк. с. 20, том 1), в якій сторонами була погоджена ціна 1 кВт*год електроенергії:

-ціна 1 кВт*год електроенергії по 1-му класу (напруга вище 35 кВ) складає 100% від роздрібного тарифу за один кВт*год електричної енергії ЕК (без врахування ПДВ) та за наслідками розрахункового місяця може бути скорегована;

-ціна 1 кВт*год електроенергії по 2-му класу (напруга до 35 кВ) складає 100% від роздрібного тарифу за один кВт*год електричної енергії ЕК (без врахування ПДВ) та за наслідками розрахункового місяця може бути скорегована.

Крім того, зазначеною додатковою угодою був встановлений порядок оплати за обсяг електричної енергії, що купується у розрахунковому періоді:

-до 29 числа місяця, що передує розрахунковому - 35% від загальної вартості заявленого до поставки у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії;

-до 5 числа розрахункового місяця - 10% від загальної вартості заявленого до поставки у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії;

-до 14 числа розрахункового місяця - 25% від загальної вартості заявленого до поставки у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії;

-до 20 числа розрахункового місяця - 30% від загальної вартості заявленою до поставки у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно до Акту звірки взаєморозрахунків від 31 жовтня 2014 року №16/10 (Том 1 а.с.233) станом на 31.10.2014 року заборгованість відповідача за спожиту у жовтні 2014 року електроенергію склала 323453,77 грн.

З Акту звірки взаєморозрахунків №16/11 (Том 1 а.с.235) вбачається, що відповідачем з метою погашення вказаної заборгованості було внесено оплату 04 листопада 2014 року у сумі 30000,00 грн. платіжним дорученням №1733, 10 листопада 2014 року в сумі 50000,00 грн. платіжним дорученням №1765.

Позивач листом від 20 листопада 2014 року №589 (Том 1 а.с.34) звернувся з вимогою щодо погашення на 26 листопада залишеної суми заборгованості за жовтень місяць у сумі 243453,77 грн. та оплати отриманої за листопад 2014 року електроенергії у сумі 213059,74 грн.

Втім, Актом звірки взаєморозрахунків №16/11 (Том 1 а.с.235) підтверджується оплата позивачем до 26 листопада суми заборгованості лише у сумі 120000,00 грн. за платіжним дорученням №1870. А відтак, станом до 26 листопада 2014 року залишалась непогашеною заборгованість у сумі 123463,77 грн за спожиту електроенергію у жовтні 2014 року та у сумі 213059,74 грн. за спожиту у листопаді 2014 року.

Згідно пункту 6.5. договору у випадку невиконання покупцем порядку та строків оплати, встановлених в додатковій угоді по формі №2, зобов'язання продавця перед покупцем припиняються на наступний розрахунковий період, а зобов'язання покупця по оплаті за куплений обсяг електричної енергії при цьому не припиняються.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з непогашенням заборгованості та невиконанням вимоги постачальника електричної енергії (третьої особи) про припинення електроспоживання позивач листом від 26.11.2014 року вих. №600 (Том 1 а. с. 33 ) довів до відповідача договірну величину споживання електричної енергії на грудень 2014 року на рівні 0 кВт*год. з попередженням про передбачені (у разі перевищення дозволеного рівня споживання електроенергії у грудні 2014 року) частиною 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" наслідки, а саме: сплати двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії.

В той же час, відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків №16/12 (Том 1 а.с.237) станом на 03.12.2014 року борг позивача за спожиту у листопаді 2014 року електроенергію склав 250110,07 грн.

З причини наявного боргу у відповідача за спожиту електроенергію у листопаді 2014 року договірну величину споживання електричної енергії відповідачем у січні 2015 року було скориговано до рівня 0 кВт*год (лист №628 від 15.12.2014 року).

Відтак, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за спожиту електроенергію, позивачем листами від 26.11.2014 року та від 15.12.2014 року було доведено до відповідача договірну величину споживання електричної енергії на грудень 2014 року та на січень 2015 року на рівні 0 кВт*год.

Між тим, згідно акту приймання-передачі електричної енергії №16/12 від 31.12.2014 року, відповідачем в грудні 2014 року було отримано та спожито 300 100 кВт*год електричної енергії 1 класу напруги на суму 392 122,25 гри, в т.ч. ПДВ 20% 65 353,71 грн. (Том 1 а. с. 24 ), відповідно до Акту №16/01 прийому-передачі електроенергії від 31.01.2015 року відповідачем у січні 2015 року було отримано 217 453 кВт* год електричної енергії 1 класу на суму 313 890,89 грн. (Том 1 а. с. 119).

Отже, як вбачається з актів прийому передачі електроенергії (акту приймання-передачі електричної енергії №16/12 від 31.12.2014 року, Акту №16/01 від 31.01.2015 року ), відповідачем не було дотримано споживання електроенергії на визначеному рівні (0 кВт*год), що свідчить про споживання останнім електричної енергії понад договірну величину.

Згідно до ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику" у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період споживачі сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

За таких обставин позивачем було правомірно нараховано відповідачу на підставі ч. 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" суму платежу за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року на суму 588 344,28 грн.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи відповідача не спростовують правомірність такого нарахування, враховуючи, що акти прийому-передачі електричної енергії за грудень 2014 року, січень 2015 року фіксують лише об'єм споживання електричної енергії. При цьому, не закріплення в змісту останніх факту перевищення споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року не виключає саме існування понаднормованого споживання відповідачем електричної енергії. Оскільки в даному випадку підтвердженням споживання електричної енергії понад договірну величину, є докази споживання відповідачем електричної енергії понад 0 кВт*год, що безпосередньо визнається самим відповідачем в акті приймання-передачі електричної енергії №16/12 від 31.12.2014 року, Акті №16/01 від 31.01.2015 року.

Доводи відповідача, як підстави відмови в задоволенні позовних вимог, про споживання електричної енергії у розмірах визначених у Плані-графіку на 2014 рік, а отже і відсутності факту перевищення споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період є неправомірними враховуючи наступне.

Колегія суддів зауважує, що приписи ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику" передбачають понесення споживачем відповідальності у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період.

Між тим, згідно пункту 6.5. договору у випадку невиконання покупцем порядку та строків оплати, встановлених в додатковій угоді по формі №2, зобов'язання продавця перед покупцем припиняються на наступний розрахунковий період, а зобов'язання покупця по оплаті за куплений обсяг електричної енергії при цьому не припиняються.

Таким чином, договірна величина споживання електричної енергії, як визначена сторонами норма споживання, не дорівнює в обов'язковому випадку визначеним величинам споживання електричної енергії у Плані-графіку на 2014 рік, оскільки в силу пункту 6.5 договору, продавцю була надана можливість припинення постачання електроенергії в наступному розрахунковому періоді, як санкція за невиконання покупцем порядку та строків оплати. А отже, сторонами спору було погоджено можливість корегування величини споживання електричної енергії в розрахунковому періоді у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної оплати спожитої електроенергії.

Відтак, несвоєчасне погашення відповідачем заборгованості зважаючи на приписи пункту 6.5 договору є підставою для зміни визначеної договірної величини споживання електричної енергії у Плані-графіку на 2014 рік за грудень 2014 року та січень 2015 року та корегування її до рівня 0 кВт*год.

Твердження відповідача про неможливість застосування положень ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику" з огляду на відсутність доказів перевищення Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект", як споживача електричної енергії відносно Оптового ринку електроенергії України, прогнозованої величини споживання електричної енергії, є безпідставними.

Колегія суддів зауважує, що приписи ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику" передбачають понесення споживачем відповідальності у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період .

У відповідності до статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю. Таким чином, відповідач підпадає під визначення "споживача" наведеному в положеннях Закону України "Про електроенергетику".

В той час, як енергопостачальниками є учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту.

Беручи до уваги, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект", здійснює купівлю електричної енергії на Оптовому ринку електроенергії України, з метою її продажу споживачам, останній в контексті Закону України "Про електроенергетику" є енергопостачальною організацією.

Таким чином, для застосування відповідальності передбаченої ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику", достатнім є встановлення лише факту споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період споживачем, в даному випадку ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр", без доведення перевищення споживання Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект" електричної енергії відносно Оптового ринку.

У зв'язку з чим, доводи ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр" про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

В іншій частині рішення суду першої інстанції, що не скаржується ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр" колегія суддів також не вбачає підстав для скасування або зміни рішення.

Так згідно Акту №16/01 звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2015 року поточна заборгованість відповідача за спожиту електричну енергію становила 854 164,96 грн. (Том 2 а. с. 149). У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості є обгрунтовними та підлягають задоволенню.

В той же час, колегія суддів зазначає, що позивачем заявлено до стягнення також пеню в сумі 81 200,19 грн. за період з 01.09.2014 року по 28.02.2015 року; інфляційні в сумі 45 185,16 грн. за період з 01.09.2014 року по 28.02.2015 року; 3% річних в сумі 57 517,20 грн. за період з 01.03.2012 року по 28.02.2015 року (арк. с. 124-147, том 1).

З приводу наведеного, судом апеляційної інстанції вказується наступне.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до п. 6.3. договору, при порушенні покупцем строків оплати, встановлених сторонами в додатковій угоді по формі 2, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої оплати за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Як вбачається з наданого розрахунку, позивач починає нарахування відповідачу пеню з 01.09.2014 року на заборгованість, яка існувала на той період, та інфляційні з вересня 2014 року на заборгованість, яка існувала на той період. В підтвердження існування даної заборгованості позивачем надано суду підписані сторонами та скріплені їх печатками актами приймання-передачі електричної енергії за період з січня 2014 року по січень 2015 року включно та акти звірки взаємних розрахунків з січня 2014 року по січень 2015 року включно.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги про стягнення пені та інфляційних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявленої суми, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Судом першої інстанції було вірно зауважено, що нарахування 3% річних позивач починає з 01.03.2012 року на заборгованість, яка існувала на той період. Проте в підтвердження існування боргу позивач надав акти приймання-передачі електричної енергії та акти звірки взаємних розрахунків лише з серпня 2012 року по січень 2015 року включно.

В зв'язку з чим судом першої інстанції було правомірно здійснено перерахунок 3% річних на заборгованість починаючи з серпня 2012 року по 28.02.2015 року та за результатами перерахунку задоволено позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 52 363,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення 854 164,96 грн. основного боргу, 81200,19 грн. пені, 52363,00 грн. 3% річних, 45185,16 грн. інфляційних, 588 344,28 грн. суми платежу за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у грудні 2014 року та січні 2015 року обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами і підлягають задоволенню.

Одночасно колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду, що в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати обов'язок в натурі, а саме відключити від електричної мережі електроустановки: комірки №2, №3 (ТВП) на підстанції "Рижі" 35/6 кВ за адресою 39800, Полтавська обл., м. Комсомольськ, вул. Горького, 151, та допустити представників електропередавальної організації - ПАТ "Полтаваобленерго" для контролю за відключенням електроустановок та пломбування місць відключення слід відмовити виходячи з наступного.

Питання про відключення споживачів від електроспоживання врегульовано Порядком обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їх електропостачання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 року за №93 (далі - Порядок) та Правилами користування електричною енергією затверджених постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996 року (далі - Правила).

Так, згідно п. 4 Порядку проведення обмеження або припинення електропостачання від електричних мереж енергопостачальників, електропередавальних організацій забезпечується таким чином:

-у разі коли обмеження або припинення електропостачання здійснюється Держенергонаглядом, ним надається припис відповідним енергопостачальникам, електропередавальним організаціям та споживачам і надсилається письмове повідомлення відповідному енергопостачальнику;

-у разі коли обмеження або припинення електропостачання здійснюється енергопостачальниками, вони надсилають відповідним електропередавальним організаціям і споживачам письмову вимогу та повідомляють про це Держенергонагляд;

-у разі коли обмеження або припинення електропостачання здійснюється електропередавальними організаціями, вони надсилають споживачам письмову вимогу та повідомляють про це відповідного енергопостачальника і Держенергонагляд.

Однак, позивачем -доказів повідомлення Держенергонагляду про відключення відповідача від електроспоживання суду не надано.

Крім того, аналіз вимог п. 7.5. Правил користування електричною енергією та п. п. 1, 4 Порядку обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їм електропостачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004р. № 93, вказує, що вимога про припинення або обмеження постачання електричної енергії споживачеві може бути направлена електропередавальній організації тим незалежним постачальником електроенергії, з яким на момент направлення такої вимоги діють договори на постачання електроенергії. Припинення (обмеження) постачання електроенергії споживачеві по своїй правовій природі є оперативно-господарською санкцією, а тому необхідною умовою для її застосування є дія в повному обсязі договору на постачання електричної енергії.

Договір, укладений між позивачем та відповідачем №35-ЭЭ-09 від 10.03.2009 року, призупинив свою дію і фактичним енергопостачальником для відповідача на даний час є ПАТ "Полтаваобленерго" (третя особа) на підставі договору №1/16 від 30.10.2008 року укладеного між відповідачем та ПАТ "Полтаваобленерго", який на даний момент є чинним (Том 1 а. с. 83-87).

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позивачем не обґрунтовано, яке його право порушене та яким чином буде відновлено з огляду на те, що договір укладений між ним та відповідачем №35-ЭЭ-09 від 10.03.2009 року призупинений.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення рішення господарського суду Полтавської області від 28.04.15 у справі № 917/322/15 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.04.15 у справі № 917/322/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України

Повний текст постанови складено 13.07.2015 р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.