Рішення № 46760231, 09.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2015Справа №910/14692/15За позовом фізичної особи - підприємця Іванчука Сергія Васильовича

до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі відділення № 97 ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит"

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Туровський А.С.(дов. від 11.09.2012)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про зобов"язання виконати платіжне доручення на суму 89 890,00 грн. на виконання умов договору про розрахунково-касове обслуговування № 34510 від 03.03.2014.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.06.2015 порушено провадження у справі №910/14692/15 та призначено до розгляду на 25.06.2015.

Представник відповідача в судове засідання 25.06.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 25.06.2015 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 09.07.2015.

09.07.2015 в судове засідання прибув представник позивача і дав додаткові пояснення по справі, свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач зазначив, що оскільки відповідач не виконує своїх зобов'язань за договором на розрахунково-касове обслуговування, та незаконно обмежує право позивача на розпорядження належними йому грошовими коштами, вказане, як зазначає суд, є підставою для покладення на відповідача зобов'язання виконати платіжне доручення позивача в межах залишків коштів на рахунку.

В судове засідання 09.07.2015 представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2014 між фізичною особою - підприємцем Іванчуком Сергієм Васильовичем (далі позивач, клієнт) і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"(в подальшому банк, відповідач) було укладено договір № 34510 на розрахунково-касове обслуговування (далі договір), на підставі якого банком відкрито позивачу поточний рахунок в тому числі в гривнях № 26004018734901.

Відповідно до розділу 2 договору Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування Рахунку в операційний день Банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами. Списання банком грошових коштів з рахунку здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Згідно п. 4.1. договору за розрахунково-касове обслуговування рахунку клієнт сплачує банку винагороду у розмірах та строки, визначені діючими тарифами банку.

Відповідно до п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

За положеннями п. 7.1.2. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з п. 1.37 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до п.8.1. ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Згідно із п.1.12. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22, банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний:

взяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком;

надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку»;

вжити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, 05.05.2015 товариством було подано, а банком зареєстровано платіжне доручення № 826 (копія в матеріалах справи) на перерахування коштів на інший поточний рахунок в розмірі 89 890,00 гривень.

Проте, відділенням банку, з яким від імені останнього і був укладений договір, не було здійснено перерахування коштів у встановлений законом строк.

До того ж, всупереч вимог п. 1.12. Інструкції НБУ №22, Банк не повідомив позивача про причини невиконання платіжного доручення.

Відповідно до п. 1.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

Станом на дату подання платіжного доручення № 826 на рахунку позивача знаходилося достатньо коштів для виконання вказаного платіжного доручення, однак в порушення вимог закону та умов договору відповідач не здійснював розрахунково-касове обслуговування рахунку позивача та обмежив право позивача на розпорядження належними йому грошовими коштами.

Відповідно до п. 3.3.1. та п. 3.3.2. договору банк зобов'язується відкрити клієнту рахунок на підставі документів, поданих ним згідно з чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України та вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами.

Згідно з ч. 1ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 625 ЦКУ боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання взятого на себе зобов'язання.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Як встановлено ч. 2 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Враховуючи, що станом на день розгляду справи відповідач не виконує своїх зобов'язань за договором на розрахунково-касове обслуговування, не здійснює його розрахунково-касове обслуговування, та незаконно обмежує право позивача на розпорядження належними йому грошовими коштами, вказане є підставою для покладення на відповідача зобов'язання виконати платіжне доручення позивача в межах залишків коштів на рахунку.

Всього сума позовних вимог позивача за невиконаним відповідачем договору на розрахунково-касове обслуговування складає 89 890,00 грн.

Таким чином, суд зазначає наступне:

Грошові кошти в сумі 89 890,00 грн. є власністю позивача, а не банку.

Позивач є саме Клієнтом банку, а не його вкладником чи іншим вигодонабувачем.

Правовий режим коштів на поточному рахунку має особливий статус на відміну від інших видів договорів та рахунків.

Клієнт не обмежений у праві розпоряджатись своїми коштами, крім випадків передбачених законодавством. Постанови державного виконавця чи рішення суду про арешт або про заборону користуватись позивачу коштами на своєму рахунку не існує, а тому Банк грубо порушує права свого Клієнта.

Грошові кошти на поточних рахунках банків не мають ознак строковості.

Знаючи про законність вимог позивача, відповідач неправомірно утримує ці кошти і повертати їх законному власнику не збирається.

Також суд наголошує, що аналіз ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказує на те, що цей Закон покликаний врегулювати відносини між вкладниками банку - виключно фізичними особами і органів, що представляють Державу, яка гарантує саме населенню повернення вкладів. З метою повернення вкладів людям був створений Фонд гарантування вкладів, який існує завдяки внескам банків. Адже найбільшим кредитором економіки є населення, яке за сприятливих умов "кредитує" банки. Разом з тим, визначення термінів у ст.2 Закону містить поняття, що за своїм змістом розраховані тільки на фізичних осіб.

Суд зазначає, що позивач ніякого вкладу у відповідача не мав.

Таким чином, Закон виключає з-під своєї дії тих клієнтів, яким банк надавав розрахунково-касове обслуговування.

Щодо природи договору на розрахунково-касове обслуговування.

Сам поточний (банківський) рахунок є законодавчо встановленим способом зберігання коштів клієнтів, а можливості такого рахунку є засобом розрахунків з підприємствами, бюджетом тощо.

Гроші, що знаходяться на поточному рахунку, відкритому на підставі Договору № 34510 від 03.03.2014 належать позивачу.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу, то Основний Закон Держави має пріоритет у застосуванні перед ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ніхто і ніяким чином не має права позбавляти особу користуватись, розпоряджатись і володіти своєю власністю. Відтак, дії відповідача суперечать Конституції і є протиправними.

В ч.1 ст.321 ЦК України сказано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

Крім того, за ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - ЗУ "Про банки і банківську діяльність"), клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Тобто, власники поточних (не депозитних, кредитних або інших) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового становища банку", адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Зі змісту Глави 72 ЦК України, зокрема ст. 1066-1068 ЦК України, випливає, що за своєю суттю Договір банківського рахунку № 34510 від 03.03.2014 є договором про надання послуг. Відтак, зобов'язання Банку виконувати доручення Клієнта, включаючи розпорядження на переказ коштів, не є грошовим чи майновим зобов'язанням, бо клієнт доручає банку виконати операцію своїми коштами, а не коштами банку.

Тобто, предметом позову є зобов'язання відповідача надати послугу, а не сплатити гроші.

Таким чином, відповідач, як Банк, не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, а його зобов'язанням є лише послуга, надання якої відповідач взяв на себе.

За надання послуг відповідач отримував з позивача передбачену договором комісійну винагороду.

Також суд зазначає, що час розгляду справи в суді не впливає на обов'язок особи дотримуватись взятих на себе зобов'язань, які не були виконані вчасно, що підтверджується наступним.

Правовідносини, що виникли з договору, зобов'язують Банк здійснювати обслуговування Клієнта, а не передавати свої кошти чи майно. Встановлені ч. 5 ст. 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження не поширюються щодо обслуговування поточних операцій. Ці обмеження стосуються виключно кредиторів банку, вкладників (депозити тощо), примусового стягнення майна і коштів, що належить банку, грошових зобов'язань, штрафних санкцій тощо.

В той же час ч.6 цієї статті, навпаки, вказує про відсутність будь-яких обтяжень щодо договорів банківського рахунку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання узв'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, вимога позивача про зобов'язання публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" перерахувати на поточний рахунок позивача відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» кошти в сумі 89 890,00 грн. підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України підлягає сплаті судовий збір.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи - підприємця Іванчука Сергія Васильовича задовольнити повністю.

2. Зобов'язати публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60, код ЄДРПОУ 09807856) перерахувати на поточний рахунок фізичної особи - підприємця Іванчука Сергія Васильовича (11742, Житомирська обл., Новоград-Волинський район, с. Наталівка, вул. Промислова, буд. 13, ідентифікаційний номер 2499019174) № 26006500885151 відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» (МФО 311647) грошову суму в розмірі 89 890(вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 00 коп. з п/р 26004018734901 в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"(МФО 300937) по платіжному доручення № 826 від 05.05.2015.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60, код ЄДРПОУ 09807856) на користь фізичної особи - підприємця Іванчука Сергія Васильовича (11742, Житомирська обл., Новоград-Волинський район, с. Наталівка, вул. Промислова, буд. 13, ідентифікаційний номер 2499019174) 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 14.07.2015