Рішення № 46760214, 07.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015Справа №910/10918/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»ДоДочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»Простягнення 8 372, 12 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача: Решитова Е.В. - за дов.;

Від відповідача: Ковригін О.В. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про стягнення з останнього на свою користь заборгованість за надані послуги згідно із Договором купівлі-продажу №258-К/97-234-У від 13.10.2010р. в розмірі 8 372, 12 грн., що включає в себе суму основного боргу в розмірі 5 885, 83 грн., пеню в розмірі 1 059, 45 грн., штраф в розмірі 412, 01 грн., 3% річних в розмірі 530, 21 грн., індекс інфляції в розмірі 484, 62 грн.

17.07. 2015р. позивач через відділ загального діловодства господарського суду подав письмові пояснення по справі.

18.06.2015р. відповідач в судовому засіданні надав суду відзив на позов та заяву про застосування строку позовної давності.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» був укладений Договір купівлі-продажу (поставки) продукції №258-к/97-234-У (надалі - Договір).

На виконання розпорядження КМУ «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012р. №360-р. та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012р. №530 було припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз».

Відповідно до п. 1.2. Статуту ПАТ «Укртрансгаз» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».

У відповідності до п. 1.1. Договору, Позивач зобов'язався продати (поставити), а Відповідач прийняти та оплатити продукцію, відповідно до специфікацій.

Згідно п. 3.4 Договору Позивач після поставки Продукції та підписання Сторонами відповідної видаткової накладної виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої Продукції згідно зі специфікацією до цього Договору.

Пункт 3.5 Договору встановлює, що Відповідач здійснює 100 % оплату вартості Продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця, зазначеного в розділі 10 Договору.

На виконання наведених умов Договору Позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання належним чином та в повному обсязі, здійснивши поставку Продукції, визначеної в специфікації Договору на загальну суму 5 885,83 грн., яку Відповідач прийняв, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 04/10-2006 від 13.10.2010 p.;

- № 06/10-2015 від 13.10.2010 p.;

- № 08/10-2011 від 13.10.2010 p.;

- № 10/10-2007 від 13.10.2010 p.;

- № 11/10-2018 від 13.10.2010 р.;

- № 12/10-2002 від 13.10.2010 p.;

- № 14/10-2009 від 13.10.2010 p.;

- № 16/10-2025 від 13.10.2010 p.;

- № 18/10-2008 від 13.10.2010 p.;

- № 23/10-2023 від 13.10.2010 p.;

- № 24/10-2004 від 13.10.2010 p., які містять ціну та вартість поставленої Продукції, а також необхідні реквізити для здійснення оплати.

При цьому, Позивач не надавав Відповідачу окремо рахунок-фактуру, оскільки вся інформація, яка підлягала відображенню в такому рахунку-фактурі, була вказана у самих видаткових накладних.

Таким чином, обов'язок Відповідача здійснити оплату товару виник саме з моменту прийняття товару та підписання Позивачем і Відповідачем видаткових накладних.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє Відповідача від обов'язку оплати товару.

Викладена правова позиція підтверджується судовою практикою, зокрема: постановою Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2010 у справі № 18/321, постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2013 у справі № 5009/1053/12.

Таким чином, відповідно до умов Договору № 258-к/97-234-у від 13.10.2010 р. та положень законодавства Відповідач повинен був виконати своє зобов'язання по оплаті Позивачу поставленої Продукції на загальну суму 5 885,83 грн., вказану у видаткових накладних, у встановлений для цього строк.

Однак, Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати за поставлену Позивачем продукцію, чим порушив умови Договору.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав:

Договір №258-к/97-234-У від 13.10.2010р., укладений між Позивачем та Відповідачем за своєю правовою природою є договором про поставку продукції та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Судом встановлено, що за видатковими накладними № 04/10-2006 від 13.10.2010 p.; № 06/10-2015 від 13.10.2010 p.; № 08/10-2011 від 13.10.2010 p.; № 10/10-2007 від 13.10.2010 p.; № 11/10-2018 від 13.10.2010 р.; № 12/10-2002 від 13.10.2010 p.; № 14/10-2009 від 13.10.2010 p.; № 16/10-2025 від 13.10.2010 p.; № 18/10-2008 від 13.10.2010 p.; № 23/10-2023 від 13.10.2010 p.; № 24/10-2004 від 13.10.2010 p. Позивач поставив Відповідачу Товар, визначений договором, на суму 5 885, 83 грн.

Таким чином, факт передачі товару Позивачем та його прийняття Відповідачем суду належним чином доведений.

Однак, Відповідач не сплатив зазначену суму за поставлений Товар на користь Позивача, в зв'язку з чим заборгованість за Відповідачем існує в розмірі 5 885, 83 грн.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися - належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Матеріали справи свідчать, що Відповідачем не сплачено грошову суму в розмірі 5 885, 83 грн. за поставлений Товар.

Факт наявності боргу у Відповідача за Договором купівлі-продажу (поставки) продукції №258-к/97-234-У від 13.10.2010р. у сумі 5 885, 83 грн. Позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований, і тому ця сума має бути стягнута з Відповідача.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, Позивач правомірно нарахував Відповідачу борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Згідно здійсненого Позивачем розрахунку, з яким погоджується суд та вважає його обґрунтованим, з Відповідача підлягає стягненню 530, 21 грн. 3% річних та 484, 62 грн. індексу інфляції.

Позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача пені в розмірі 1 059, 45 грн. та 7 відсотків штрафу з простроченої суми в розмірі 412, 01 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

За приписами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування таких видів відповідальності, як пеня та штраф, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за порушення строків виконання, відповідно до ст.231 ГК України сторони не досягли, а тому, вимога позивача стягнути з відповідача пеню в сумі 1 059, 45 грн. та штрафу в розмірі 412, 01 грн. за порушення строків виконання зобов'язання визнається судом необґрунтованою.

При цьому, посилання позивача на норми ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він вимагає стягнути з відповідача пеню та штраф, суд визнає помилковими з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Зазначеною статтею врегульований лише розмір неустойки, проте вона не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов'язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).

Розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов'язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ст. 231 ГК України, за наявності обставин, якими в цій статті обумовлено їх застосування.

Враховуючи, що у тексті Договору сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки (штрафу та пені) за порушення зобов'язання, позивачем не вказаний, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 059, 45 грн. та штрафу в розмірі 412, 01 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та договору. Щодо застосування строку позовної давності суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно пп. 4.4.1. п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Згідно Актів звірки взаємних розрахунків, підписаних між сторонами спору станом на 30.06.2012p., станом на 31.12.2012 p., станом на 30.09.2013 р., належні копії яких знаходяться в матеріалах справи, Відповідач визнав загальну суму боргу перед Позивачем, зокрема, в розмірі 5 885,83 грн.

Таким чином, підписання представником Відповідача Актів звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2012 p., станом на 31.12.2012 p., станом на 30.09.2013 р. свідчить про вчинення Відповідачем дій по визнанню суми боргу, вказаної в актах, а отже і є дією, яка перериває строк позовної давності.

При цьому, зі сторони Відповідача Акти звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2012 p., станом на 31.12.2012 p., станом на 30.09.2013 р. підписані головним бухгалтером Відповідача Погребною М.А., а зі сторони Позивача - Вовк Ж.М. - заступником головного бухгалтера ПАТ «УКРТРАНСГАЗ».

Згідно положень ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (ч. ч. 4, 7) для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

- користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Ведення бухгалтерського обліку підприємства покладається на головного бухгалтера або іншої відповідальної особи на підприємстві.

Згідно Довідки станом на 02.03.2015 р. на балансі Позивача обліковується дебіторська заборгованість по Відповідачу у сумі 1 091 291,87 грн. При цьому, Договір № 258-к/97-234-у від 13.10.2010 р. та спірна сума у розмірі 5 885,83 грн. також зазначені в даній Довідці.

Отже, положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» свідчать про наявність достатніх правових підстав у заступника головного бухгалтера Позивача на підписання акту звірки взаємних розрахунків з Відповідачем в силу покладених функціональних обов'язків. Тому, Акти звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2012 p., станом на 31.12.2012 p., станом на 30.09.2013 p., підписані повноважними посадовими особами сторін, свідчать про визнання Відповідачем основної суми боргу, в тому числі за Договором № 258-к/97-234-у від 13.10.2010 р. в розмірі 5 885,83 грн. та свідчать про вчинення Відповідачем дії, яка перериває строк позовної давності, та підтверджує відсутність факту в даному випадку пропуску строку позовної давності.

Викладена правова позиція також підтверджується судовою практикою, зокрема, постановою Вищого Господарського Суду України від 16.01.2014р. у справі № 901/1682/13, постановою Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271, постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2012 у справі № 5010/81/2012-28/5, постановою Вищого господарського суду України від 05.06.2014 у справі № 913/2988/13.

Таким чином, підписання Відповідачем Актів звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2012р., станом на 31.12.2012р., станом на 30.09.2013р. свідчить про вчинення Відповідачем дій по визнанню суми боргу вказаної в актах, а отже і є дією, яка перериває строк позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до наявних матеріалів справи судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, в частині вимог про стягнення пені та штрафу слід відмовити з підстав вище зазначених.

Витрати по оплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2; Код: 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; Код: 30019801) основну заборгованість в розмірі 5 885 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 83 коп., 3% річних в розмірі 530 (п'ятсот тридцять) грн. 21 коп., індекс інфляції в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 62 коп. та судовий збір в розмірі 1 506 (одну тисячу п'ятсот шість) грн. 18 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.07.2015р.

Суддя І.І.Борисенко