Рішення № 46759141, 13.07.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.07.2015 Справа № 908/3812/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Шевчук Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна», м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут», м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення 349 902грн. 53коп.

за участю представників:

від позивача: представник не з`явився

від відповідача: представник не з`явився

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 13.07.2015р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 312) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна», м. Київ, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут», м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості за субліцензійним договором №1184/12-13 від 23.12.2013р. у сумі 180 452грн. 40коп., курсової різниці у сумі 65 341грн. 16коп., інфляційних втрат у сумі 97 722грн. 44коп. та 3% річних у сумі 6 386грн. 53коп., всього 349 902грн. 53коп.

Ухвалою суду від 25.06.2015р. господарським судом Запорізької області, згідно приписів ст.ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України справа №908/3812/15 направлена за підсудністю до господарського суду Донецької області.

01.07.2015року матеріали справи №908/3812/15 надійшли на адресу господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від 02.07.2015р. позовну заяву було прийнято судом до розгляду та порушено провадження у справі №908/3812/15, з призначенням судового засідання на 13.07.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо оплати суми роялті у порядку та строки, передбачені умовами договору. Нормативно позивні вимоги обґрунтовані ст.ст. 526, 536, 610, 625, 1109 Цивільного кодексу України.

Представники позивача та відповідача про судове засідання 13.07.2015р. були повідомлені належним чином, про що свідчить реєстр поштових відправлень рекомендованої кореспонденції від 03.07.2015р., однак у засідання суду представників не направили, вимоги ухвал суду не виконали, зокрема, відповідач відзив на позов не надав, про причини неявки сторони суд не повідомили.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, враховуючи, що неявка в судове засідання належним чином повідомлених сторін та ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву не впливає на правову оцінку спірних правовідносин та не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» (далі - ліцензіат) та Публічним акціонерним товариством «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут» (далі - субліцензіат) був укладений субліцензійний договір №1184/12-13 від 23.12.2013р. (далі - договір), за умовами якого ліцензіат в порядку та на умовах договору за винагороду (роялті) надав субліцензіату право на користування програмним забезпеченням, перелік якого погоджений сторонами в додатках до договору, що є його невід'ємними частинами.

Вид ліцензій, що надаються за договором - невиключні (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору, у відповідності з програмою ліцензування субліцензіату надаються постійні (тимчасові) ліцензії на програмні продукти Microsoft, що зазначаються у додатках до договору. Вартість постійних (тимчасових) ліцензій на програмні продукти зазначаються у додатках до договору.

Ліцензія, відповідно до п. 1.4 договору, надає субліцензіату право користування програмним продуктом, а саме - невиключне право на встановлення, запуск, відображення, використання, копіювання програмного забезпечення (комп'ютерних програм) Microsoft, здійснення доступу до програмного забезпечення (комп'ютерних програм), іншого виду взаємодії програмного забезпечення (комп'ютерних програм).

За договором субліцензіат та пов'язані з ним особи не набувають права продавати, передавати або в інший спосіб відчужувати програмне забезпечення, право використання якого (субліцензія) отримане за договором (п. 1.5 договору).

Як встановлено судом, сторонами в п. 1.6 передбачено, що строк, на який надаються права, визначений додатками до договору, які є його невід'ємними частинами. Територія, на якій надаються права - територія України.

Згідно п. 1.7 договору, повноваження ліцензіата щодо надання дозволу використовувати програмне забезпечення встановлені ліцензійною угодою №5151825 від 01 вересня 2013р., що укладена між Ліцензіатом та Microsoft Ireland Operations Limited, адреса: Atrium Building Block B, Carmenhall Road, Sandyford Industrial Estate, Dublin 18, Ireland (далі - ліцензіар).

Загальний розмір винагороди за ліцензії (роялті) та порядок її здійснення погоджується сторонами у відповідному додатку до договору. Платіж здійснюється без ПДВ відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України (п. 3.1 договору).

Пунктом 5 додатку №1 від 23.12.2013р. до субліцензійного договору №1184/12-13 від 23.12.2013р. сторони передбачили, що сума роялті за весь період є еквівалентом 157 066,87 доларів США за «курсом долара» на дату підписання, що становить 827,20 грн. за 100 доларів США.

Відповідно до п. 3.3 договору, сторони погодили, що всі розрахунки по договору здійснюються у національній грошовій одиниці України - гривні.

Порядок надання ліцензій передбачений п. 4.1 договору, згідно якого, дозвіл на використання програмного забезпечення надається субліцензіату шляхом надання доступу на сайт http://www.microsoft.com/licensing/servicecenter/, на якому субліцензіат матиме доступ до програмного забезпечення та/або матиме змогу отримати ліцензійні коди на активацію програмного забезпечення (у разі потреби), про що сторони складають акт відповідно до додатків до договору.

Договір, згідно п. 9.1, набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором підтверджується актом приймання-передачі ліцензій №1 від 08.01.2014р. згідно додатку №1 від 23.12.2013р. до договору, з якого вбачається, що ліцензіат передав, а субліцензіат прийняв постійні (тимчасові) ліцензії, загальний розмір роялті за 1-е півріччя користування з 01 січня 2014р. по 30 червня 2014р. якими складає суму у розмірі 216 542грн. 86коп. без ПДВ.

Вказаний акт підписано повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Судом встановлено, що сторони пунктом 6 Додатку №1 від 23.12.2013р. до субліцензійного договору погодили наступний порядок оплати роялті суми у розмірі 216 542грн. 86коп. без ПДВ. за 1-е півріччя з 01 січня 2014р. по 30 червня 2014р.:

15 січня 2014р. - 36 090грн. 48коп.;

15 лютого 2014р. - 36 090грн. 48коп.;

15 березня 2014р. - 36 090грн. 48коп.;

15 квітня 2014р. - 36 090грн. 48коп.;

15 травня 2014р. - 36 090грн. 48коп.;

15 червня 2014р. - 36 090грн. 48коп..

В свою чергу, у виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором відповідачем, як вбачається з позовної заяви, 03.02.2014р. було перераховано на користь позивача роялті у сумі 36 090грн. 48коп.

При цьому, доказів повного виконання відповідачем зобов'язань за договором з оплати роялті матеріали справи не містять. Таким чином, судом встановлено, що зобов'язання з оплати роялті за договором відповідачем виконані частково, решта суми роялті у розмірі 180 452грн. 40коп. станом на час розгляду справи не сплачена.

Проаналізувавши укладений сторонами субліцензійний договір №1184/12-13 від 23.12.2013р., суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є ліцензійним договором, отже, договірні відносини між сторонами законодавчо врегульовані положеннями Глави 75 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України, яка міститься у вказаній Главі Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для ухилення від виконання свого обов'язку за договором стосовно оплати суми роялті у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, остаточного перерахування суми роялті за договором відповідно до п.6 Додатку №1 до договору, тобто в строк до 15-го числа кожного місяця включно у період з лютого по червень 2014р., станом на час розгляду справи відповідачем здійснено не було, що призвело до порушення відповідачем зобов'язання як боржником, що прострочив виконання, у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми роялті за субліцензійним договором №1184/12-13 від 23.12.2013р. у розмірі 180 452грн. 40коп. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.

Крім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 6 386грн. 53коп., оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі вказаної норми закону нараховані та заявлені до стягнення 3% річних за період з 16.01.2014р. по 16.06.2015р. у сумі 6 386грн. 53коп.

Перевіривши розрахунок 3% річних за наведений період, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є методологічно невірним.

З урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового обов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора. З огляду на те, що відповідачем було перераховно на поточний рахунок позивача суму у розмірі 36 090грн. 48коп. саме 03.02.2014р., суд дійшов висновку про неправомірне включення вказаної суми до періоду нарахування 3% річних станом на 03.02.2014р. Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2014р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Фактично розмір 3% річних за період з 16.01.2015р. по 16.06.2015р. складає суму у розмірі 6 383грн. 56коп., на підставі чого суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення 3% річних у сумі 2грн. 97коп. безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати у сумі 97 722грн. 44коп. за період з березня 2014р. по травень 2015р.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення за період з березня 2014р. по травень 2015р., суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним, фактично розмір інфляційних втрат за період з березня 2014р. по травень 2015р. складає суму у розмірі 116 647грн. 94коп., однак, з огляду на менший розмір позовних вимог, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 97 722грн. 44коп. такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем на підставі п. 7 Додатку №1 до субліцензійного договору №1184/12-13 від 23.12.2013р. заявлена до стягнення курсова різниця суми роялті у розмірі 65 341грн. 16коп.

Відповідно до вказаного пункту сторони домовились, що у випадку зміни (збільшення/зменшення) «курсу долара», за наявності письмової вимоги будь-якої зі сторін, сума роялті, що підлягає сплаті, перераховується по наступній формулі:

С= В х (К2/К1)грн., де:

В - неоплачена сума роялті в національній валюті України на дату підписання договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії договору,

С - сума роялті в національній валюті України, що має бути сплачена згідно з умовами договору;

К1 - вартість 100 (ста) доларів США в національній валюті України згідно з «курсом долара» на дату підписання договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії договору;

К2 - вартість 100 (ста) доларів США в національній валюті України згідно з «курсом долара» на дату платежу.

Частина 1 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що п. 7.1 договору сторони окремо передбачили порядок надсилання повідомлень, згідно якого, будь-які повідомлення, заяви, попередження, претензії повинні бути виконані в письмовій формі і вручені під розписку, або надіслані рекомендованим або цінним листом, чи передані по факсимільному апарату або засобами електронної пошти.

Суд також звертає увагу, що господарське судочинство передусім здійснюється на засадах змагальності сторін, яка передбачає обґрунтування останніми своїх вимог та заперечень поданими суду доказами. В силу ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, поданими суду належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного, з огляду на те, що умовами договору та Додатку №1 від 23.12.2013р. до договору не встановлено конкретного строку (терміну) сплати відповідачем суми роялті у випадку збільшення «курсу долара», при цьому, в п. 7 Додатку №1 від 23.12.2013р. до договору міститься посилання саме на наявність письмової вимоги, яку не було долучено позивачем до матеріалів справи на підтвердження здійснення такого звернення, суд, оцінивши надані позивачем докази, в обґрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення курсової різниці суми роялті, дійшов висновку про недоведеність ліцензіатом моменту виникнення у субліцензіата зобов'язання з оплати курсової різниці.

Наведене вказує на відсутність порушень з боку відповідача умов п.7 Додатку №1 від 23.12.2013р. до договору як підстави для звернення позивачем до суду з відповідною вимогою про стягнення курсової різниці суми роялті у розмірі 65 341грн. 16коп.

В силу ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Визнавши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд повинен передусім з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмовити позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

З огляду на зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці суми роялті у розмірі 65 341грн. 16коп. такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю у останнього підстав для звернення до суду з наведеною вимогою.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат, суд зазначає, що згідно з вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»; ст.ст. 15, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 632, 1109 Цивільного кодексу України; ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, 1, ідентифікаційний код 13504966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» (03680, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4Б, ідентифікаційний код 36273889) заборгованість за субліцензійним договором №1184/12-13 від 23.12.2013р. у сумі 180 452грн. 40коп., інфляційні втрати у сумі 97 722грн. 44коп., 3% річних у сумі 6 383грн. 56коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 5 691грн. 17коп.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут» курсової різниці у сумі 65 341грн. 16коп. та 3% річних у сумі 2грн. 97коп., відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 13.07.2015р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2015р.

Суддя Ю.С. Мельниченко