Рішення № 46750718, 09.07.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого-судді Кулянди М. І.

суддів: Винту Ю.М., Половінкіної Н.Ю.

секретар: Паучек І.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів без надання іншого житла, зі зняттям з реєстраційного обліку за зустрічним позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», публічного-акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги, визнання частково недійсним договору про передачу прав за договором забезпечення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі по тексту ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 05 березня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі по тексту ПАТ «АКПІБ») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 484 (з подальшим внесенням змін і доповнень до останнього) відповідно до умов якого банк зобовязувався надати ОСОБА_4 кредит у сумі 13600 євро, а вона його повернути і сплатити проценти за користування ним, у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

№ 22ц-596/15 Головуючий по 1 інстанції Чебан В.М.

Категорія: 19/27 доповідач Кулянда М.І.

Зазначало, що з метою забезпечення належного виконання зобовязання за кредитним договором між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_3, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 травня 2007 року, відповідно до умов якого останні передали банку в іпотеку квартиру під № 2 по вул. Героїв-Панфіловців в будинку під № 1 у м. Чернівці, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 66,80 кв.м., житловою 40,60 кв.м.

Банк свої зобовязання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак внаслідок невиконання кредитних зобовязань ОСОБА_4 станом на 31 травня 2013 року за нею утворилася заборгованість у розмірі 13021,0 євро, з них по відсотках 8592, 75 євро та по комісії 135,44 євро.

ТзОВ «Кредитні ініціативи» вказувало, що 17 грудня 2012 року між ним та ПАТ «АКПІБ» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «АКПІБ» відступило ТзОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів, укладених між ПАТ «АКПІБ» та фізичними особами.

ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. За таких обставин, відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 484 від 05 травня 2007 року, що був укладений між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_4 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи».

У звязку з наведеним, ТзОВ «Кредитні ініціативи» просило суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру під № 2 у будинку під № 1 по вул. Героїв-Панфіловців у м. Чернівці в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 484 від 05 березня 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною субєктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

- виселити без надання іншого житла відповідачів зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення по вул. Героїв-Панфіловців, будинку під №1 квартири під №2 у м. Чернівці.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТзОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «АКПІБ» про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № 484 від 05 березня 2007 року та договору про передачу прав за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року, укладений між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «АКПІБ» в частині передачі прав за Договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 березня 2007 року, укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_3, ОСОБА_5

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилалася на те, що 17 грудня 2012 року між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, який за своєю природою є договором факторингу, а операції з факторингу належать до фінансових послуг. Оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року вчинений ТОВ «Кредитні ініціативи» без відповідної ліцензії.

У звязку з наведеним, просила суд:

- визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № 484 від 05 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «АКПІБ»;

- визнати частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року в частині передачі прав за договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 березня 2007 року, укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_3, ОСОБА_5

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2015 року у задоволенні позову ТзОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ТОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «АКПІБ» про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги, визнання частково недійсним договору про передачу прав за договором забезпечення задоволено.

Визнано недійсним договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № 484 від 05 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «АКПІБ».

Визнано частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року в частині передачі прав за договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 березня 2007 року, укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_3, ОСОБА_5

На дане рішення ТзОВ «Кредитні ініціативи» подало апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, а у задоволенні зустрічного позову просять відмовити.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення районного суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не отримував ліцензію на здійснення валютних операцій, у нього відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, а отже відсутні правові підстави для набуття прав кредитора.

Проте, з такими висновком суду повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно з пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

У справі встановлено, що 05 березня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі по тексту ПАТ «АКПІБ») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 484 (з подальшим внесенням змін і доповнень до останнього), відповідно до умов якого банк зобовязувався надати ОСОБА_4 кредит у розмірі 13600 євро, а вона його повернути і сплатити проценти за користування ним, у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

В забезпечення належного виконання кредитного договору 05 березня 2007 року між ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру під № 2, що знаходиться по вул. Героїв-Панфіловців в будинку під № 1 у м. Чернівці, і складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 66,80 кв.м., житловою 40,60 кв.м.(а.с. 32-34).

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ТзОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів, укладених між ПАТ «АКПІБ» та фізичними особами.

Відповідно до договору покупець набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. За таких обставин, відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 484 від 05 березня 2007 року, що був укладений між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_4 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи».

Цього ж дня, 17 грудня 2012 року, між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір про передачу прав за договором забезпечення , згідно якого ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло всіх прав за договорами забезпечення, в тому числі і за Договорм іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 березня 2007 року укладеного між ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_5

Внаслідок укладення цих договорів відбулась заміна кредитора, ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу кредитора-стягувача за кредитним договором та договором іпотеки.

Пред'являючи позов, ТзОВ «Кредитні ініціативи» посилалось на те, що у результаті порушення умов кредитного договору станом на 31 березня 2013 року за курсом, установленим НБУ, утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 222603 гривень 76 коп. та складається із заборгованості: за кредитом - 133270 гривень 42 коп., за відсотками - 87947 гривень 11 коп., комісії 1386 гривень 23 коп.

Заперечуючи проти позову представник відповідача, посилаючись на норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, п. п. 1.2 розпорядження № 231 від 03 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», стверджували про відсутність у ТзОВ «Кредитні ініціативи» права на набуття права грошової вимоги до ОСОБА_4, як фізичної особи не субєкта господарювання.

Проте з такими доводами як і відповідними висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність у ТзОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352, пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389, яким передбачалося, що до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому до боржників субєктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, виключено.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Вказані норми матеріального права є спеціальними нормами, які регулюють спірні правові відносини і саме вони підлягають застосуванню.

Укладені з участю ТзОВ «Кредитні ініціативи» договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на час розгляду справи є чинними.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Частиною 5 ст. 5 Закону визначено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених вище норм права колегія суддів приходить до висновку, що нормами чинного законодавства не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права грошової вимоги при укладенні договорів факторингу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, у порушення умов кредитного договору заборгованість не погашена ні перед банком, ні перед позивачем, якому перейшло право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 3.1.9. договору іпотеки іпотекодержатель має право в разі порушення позичальником та/або іпотекодавцем умов зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, у справі встановлено, що ОСОБА_4 взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконує, станом на 31 березня 2013 року кредитна заборгованість складає 222607 гривень 76 коп., а тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, відмовивши позивачу в задоволенні позову про виселення відповідачів без надання іншого житла зі зняттям з реєстраційного обліку, виходячи з наступного.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Вказане обґрунтування наводиться в Постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року, якою вирішено питання неоднакового застосування Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ України одних і тих самих норм законодавства при вирішенні спорів про виселення.

Отже, враховуючи те, що спірна квартира, передана в іпотеку, була придбана не за рахунок кредитних коштів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Всупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України позивач не надав суду належні та допустимі докази про наявність законних підстав для виселення відповідачів без надання іншого житла, а тому колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Cуд першої інстанції прийшов також до помилкового висновку, задовольнивши зустрічний позов про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги, визнання частково недійсним договору про передачу прав за договором забезпечення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Частиною 5 ст. 5 Закону визначено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Згідно зі свідоцтвом від 22 вересня 2008 року, виданим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, ТзОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовою установою.

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначено види діяльності, на які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії, а саме:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

У відповідності дост. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Враховуючи наведене, позивач, отримавши право грошової вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_4 придбав фінансовий актив у юридичної особи.

Відповідно, законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 17 грудня 2012 року - ТзОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення та задовольняючи зустрічний позов на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що для здійснення факторингових операцій необхідна наявність відповідної ліцензії, а тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

07 червня 2014 року набув чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Відповідно пункту 1 статті 1 вищевказаного Закону протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно статті 4 Закону він набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Із свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 червня 1995 року Представництвом Фонду державного майна в м. Чернівці, згідно з розпорядженням від 05 червня 1995 року за № 14841, зареєстрованого Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 14 квітня 1997 року в реєстрову книгу №59, за реєстровим № 8341 вбачається, що ОСОБА_3 є власником квартири, що знаходиться по вул. Героїв-Понфіловців у м. Чернівці у будинку під № 1.

З пункту 7 договору іпотеки від 05 березня 2007 року вбачається, що площа квартири переданої в іпотеку становить 66,80 кв.м. (а.с.32).

Таким чином, вищевказане майно виступає як забезпечення зобовязань ОСОБА_4 за споживчим кредитом, наданим їй кредитною установою в іноземній валюті, вказана квартира використовується як місце постійного проживання позичальника та її загальна площа не перевищує 140 кв.м., а тому є всі підстави для застосування до вказаних правовідносин правил, визначених в пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Згідно частини 1 статті 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Враховуючи вищенаведене, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зверненню до виконання після закінчення дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII».

Керуючись положеннями ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 1113 гривень 02 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2015 року скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів без надання іншого житла, задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 484 від 05 березня 2007 року у розмірі 222603 (двісті двадцять дві тисячі шістсот три) гривні 76 коп., яка складається з непогашеної суми кредиту - 13327 гривнів 42 коп., відсотків 87 947 гривень 11 коп. комісії 1386 гривнів 23 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру під номером 2 у будинку під номером 1 по вул. Героїв-Панфіловців у м. Чернівці, загальною площею 66,80 кв. м, в тому числі житловою площею 40,60 кв. м., що належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 червня 1995 року Представництвом Фонду державного майна в м. Чернівці, згідно з розпорядженням від 05 червня 1995 року за № 14841, зареєстрованого Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 14 квітня 1997 року в реєстрову книгу №59,за реєстровим № 8341 шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житла, зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення по вул. Героїв-Панфіловців, будинку під номером 1 квартири під номером 2 у м. Чернівці, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги, визнання частково недійсним договору про передачу прав за договором забезпечення, відмовити.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зверненню до виконання після закінчення дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 1113 гривень 02 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: