Рішення № 46744233, 13.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4517/15 Справа № 196/1673/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

13 липня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Козлова С.П., Романюк М.М.,

при секретарі: Порубай М.Л.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Царичанського районного суду, Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування вимог посилався на те, що 28 жовтня 2014 року між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі Відповідач) був укладений договір фінансового лізингу № 01/14-00347 з додатками №1, №2 та № 3, за яким позивач мав придбати трактор МТЗ-892 за 300000 грн.

Після детального ознайомлення вдома з умовами договору ним було встановлено, що ціна трактора складає 300000грн., а не 180 000 грн., як було оговорено під час попередніх переговорів з представником компанії, а сума внесеного першого платежу в розмірі 30000грн. була комісійною винагородою

Вважає, що укладення такого роду договору суперечило його інтересам, консультантом відповідача його було введено в оману та укладений договір фінансового лізингу суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», вимогам Цивільного кодексу України з наступних підстав.

Умови вказаного договору порушують принцип добросовісності, який передбачає чесну і сумлінну поведінку суб'єктів зобов'язання, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману та зловживання довірою, що явно було порушено відповідачем. При цьому, навіть після підписання договору його було неодноразово введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань, що в подальшому завдало йому шкоди як споживачу.

Також, в договорі фінансового лізингу №01/14-00347 від 28 жовтня 2014 року в порушення вимог ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" не вказано в кого саме лізингодавець придбає трактор МТЗ-892, не визначено конкретний порядок та місце отримання лізингоодержувачем предмета договору, що є істотними умовами договору фінансового лізингу.

В порушення вимог ст.799 ЦК України договір не був нотаріально посвідченим.

Отже позивач вважає, що укладений між ним та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" має бути визнаний недійсним.

Неправомірними діями відповідача йому було завдано також немайнових втрат, спричинених тривалими душевними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті: переживання, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, приниження гідності, та враховуючи те, що трактор він так і не отримав, поніс матеріальні збитки, у зв'язку з чим його сім'я опинилася в скрутному матеріальному стані, а тому моральну шкоду оцінює в розмірі 5000 грн., яку слід стягнути з відповідача.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Посилаючись на вимоги ст.ст.203, 215, 216, 509 ЦК України, ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст.10, 11, 15, 57-61 Закону України "Про фінансовий лізинг", позивач просив суд визнати договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача понесені збитки в сумі 30240 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" в судове засідання не з'явився. До суду надійшла заява з проханням провести розгляд справи без участі їх представника, в своїх письмових запереченнях відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні вимог через те, що позов є безпідставним та необґрунтованим, не підкріплений жодним належним та допустимим доказом, та ґрунтується виключно на припущеннях позивача.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року вимоги ОСОБА_2 до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №01/14-00347від 28 жовтня 2014 року з додатками, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс".

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" (01601, м.Київ, вул. Шовковична, 42-44, офіс 9 СД 2, код ЄДРПОУ 38104479, р/р 26006379153 в ПАТ "ОСОБА_4 ОСОБА_5", МФО 380805 м.Київ) на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, грошові кошти за організацію та оформлення договору фінансового лізингу №01/14-00347 від 28 жовтня 2014 року з додатками, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн., 240 (двісті сорок) грн. за сплату комісії банку за проведення платежу, а також 5000 (п'ять тисяч) грн. моральної шкоди, а всього: 35240 (тридцять п'ять тисяч двісті сорок) грн.

Стягнено з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Додатковим рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2015 року, яке не оскаржується, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь держави судовий збір в сумі 243 грн.6о коп. та 121 грн.80 коп.

В скарзі апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення й постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч.1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були очевидцями укладення оспорюваного договору фінансового лізингу, в судовому засіданні пояснили, що дійсно спочатку на попередніх переговорах з представником компанії ціна трактора була оговорена 180000 грн. та про 30000 грн., які були сплачені ОСОБА_2, йшла мова як про предоплату по договору. Представник компанії обіцяв, що вони привезуть трактор, потім виявилося, що тракторів за 180000 грн. не має, а є по 470 тис.грн. Умови договору та його наслідки ОСОБА_2 роз'яснені не були.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОФ "Лізингова компанія "Автофінанс" було укладено договір фінансового лізингу №01/14-00347 з додатками №1, №2 та №3, предметом якого є трактор МТЗ-892 вартістю 300000 грн. (а.с.7-16).

Того ж дня, позивач сплатив ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 30000 грн., що за попередньою домовленістю повинно було бути як авансовий платіж, та відповідно до вказаного договору фінансового лізингу є комісією за організацію та оформлення договору (а.с.18).

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію та оформлення договору.

Частинами 1,2 ,3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

- встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

- надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

- визнання ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Згідно п.1.4 Договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Проте, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Пунктом 1.6 Договору встановлена можливість зміни лізингодавцем вартості предмета лізингу з моменту укладення договору і до повної сплати авансу лізингоодержувачем. В цьому випадку передбачений обов'язок лізингоодержувача єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплаченої суми авансових платежів.

Водночас, споживачу не надано право, в такому випадку, в односторонньому порядку розірвати договір.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що з моменту одержання письмового повідомлення від лізингодавця про розірвання цього договору у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем його умов, експлуатація предмета лізингу не допускається.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що вказані положення оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки надають право відповідачу односторонньо вирішувати питання про розірвання договору і наявність порушень споживачем його умов, обмежують право споживача на користування предметом лізингу, ставлячи його в залежність від позиції лізингодавця.

Пунктами 3.4.1, 8.16 Договору передбачено, що споживач має право достроково здійснити сплату всіх лізингових платежів лише після спливу 12 календарних місяців з моменту підписання ОСОБА_5 прийому-передачі предмета лізингу. У п. 8.16 Договору за дострокове виконання споживачем своїх договірних зобов'язань по сплаті лізингових платежів передбачений штраф в розмірі 10% від суми дострокового погашення.

Однак такі жорсткі умови є несправедливими і порушують права споживача на повне, ефективне і дострокове виконання умов договору.

Згідно з п.5.4 Договору лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та інше щодо предмета лізингу.

Проте, на підставі п. 7.3 Договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

Пунктом 8.17 Договору встановлено, що у разі зміни розміру лізингових платежів, сторони укладають відповідну додаткову угоду до основного договору та підписують акт коригування вартості предмета лізингу. При цьому, передбачено, що у разі відмови споживача від підписання такої додаткової угоди, лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Таким чином, позивачу, як споживачу, фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

Розділом 10 Договору встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем.

Так, пунктами 10.1-10.14 Договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу, а споживач позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно з п.10.11 Договору у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 30% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Отже, положення розділу 10 Договору є несправедливим, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і надають відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Відповідно до ст.18 ч.ч.5, 6 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

За ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначенні не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають за договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей встановлюються цим Законом

Частинами 1 та 2 ст.215 ЦК України регламентовано підставу недійсності правочину - недодержання в момент вчинення правочину (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3 та ч. 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Зі змісту п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно зі ст.4 ч.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівлі цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, наведене свідчить про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", не є вичерпним, визнання послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч.1 ст.1 зазначеного Закону.

Отже, діяльність відповідача пов'язана із залученням фінансових активів від фізичних осіб та фактично є фінансовим лізингом.

Водночас, відповідно до ст.34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" не є фінансовою установою та не отримувала ліцензії на надання фінансових послуг.

Відповідно до вимог ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стосовно стягнення моральної шкоди, то ст. 23 ЦК України та Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачають правові підстави для такого відшкодування.

За правилам ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

У справі не встановлено обставин, з якими Закон пов'язує право споживача на відшкодування моральної шкоди, тому висновок про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковим, судове рішення в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача підлягає скасуванню з відмовою в заявлених вимогах.

Доводи апеляційної скарги стосовно законності договору зводяться до переоцінки доказів по справі і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином спірний договір між сторонами є укладеним.

Також, оскільки договір судом визнається недійсним в повному обсязі, суд вважає безпідставними вимоги про визнання договору недійсним в його частині.

На підставі ст. 88 ЦПК України судом правильно вирішено питання стосовно судових витрат.

При розгляді спору, суд І інстанції в повному обсязі з'ясував права та обов'язки сто- рін, перевірив доводи, обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам Закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»- задовольнити частково.

Рішення Царичанського районного суду, Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів в частині стягнення моральної шкоди скасувати, в позові відмовити.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: ОСОБА_7

ОСОБА_8