Ухвала суду № 46741126, 09.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/9991/14976/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представника позивача та прокурора <…>,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 у справі № 2а-5154/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "3-Т"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державного податкового органу від 28.03.2011 № 0000842320/0, № 0000852320/0 та № 0000591710/33747845.

Не погодившись із судовими рішеннями Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані податкові повідомлення - рішення були прийняті на підставі акту від 10.03.2011 про результати виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010.

У ході вказаної перевірки державний податковий орган дійшов висновку, що позивач порушив вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, пп. "а" п. 17.1 ст. 17, пп. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 955 190,19 грн., податок на додану вартість (далі - ПДВ) на 22 330 807,00 грн., податок з доходів фізичних осіб у сумі 4 375,35 грн.

Порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР за висновками податкового органу полягало у безпідставному застосування податкової пільги з ПДВ відносно отриманих грошових коштів у якості авторської винагороди за використання комп'ютерних програм на підставі договорів із ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, які, на думку податкового органу, є платою за поставку послуг, а не авторською винагородою. Фактично такі висновки державного податкового органу вмотивовані тим, що до перевірки було надано лише копії договорів, інших документі, які б могли підтвердити право на застосування податкової пільги, надано не було

Розв'язуючи спір та скасовуючи податкове повідомлення - рішення від 28.03.2011 № 0000842320/0, яким позивачу було визначено грошове зобов'язання з ПДВ, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив з аналізу умов договорів та законодавства, яким врегульовані визначення та взаємовідносини у сфері авторського права, та дійшов обґрунтованого висновку, що контрагент позивача (ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) не отримував виключне право на використання комп'ютерної програми у будь - якій формі і будь - яким способом або виключне право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, а лише придбав право на використання комп'ютерних програм у спосіб, встановлений договорами, які є об'єктом інтелектуальної власності, то відповідно до пп. 3.2.7 Закону № 168/97-ВР винагорода (платежі) за таке використання не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Також суд касаційної інстанції вважає, що ненадання платником податків оборотно - сальдових відомостей, даних деталізації комп'ютерних програм, тощо не може бути підставою для беззаперечного висновку про те, що отримані кошти у межах договорів, укладених з ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, не відповідають поняттю "роялті".

Цілком обґрунтованого висновку дійшли суди попередніх інстанцій щодо донарахованої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення - рішення від 28.03.2011 № 0000852320/0.

Позиція податкового про завищення позивачем валових витрат вмотивована безпідставним віднесенням до їх складу витрат на відрядження працівників та поповнення номеру мобільного телефону, оскільки до авансових звітів не надано документів щодо зв'язку таких витрат з основною діяльністю платника податку.

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат платника податку відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Суди у ході розгляду справи дослідили надані позивачем накази про відрядження працівника з додатком до зазначених наказів, кошторис витрат на відрядження цих осіб та запрошення останніх для участі у конференції. Крім того, до матеріалів справи позивачем було надано копії авіаквитків, придбаних позивачем з метою здійснення відрядження своїх працівників, їх копії закордонних паспортів з відповідними штампами щодо перетинання кордону України, копії чеків (оплати послуг таксі та готелю) в підтвердження дійсності перебування вказаних осіб у відрядженні за кордоном, а також звіти про використання коштів, наданих на відрядження.

В підтвердження того, що зазначені особи, які були у відрядженні, є працівниками Товариства, позивачем було надано до матеріалів справи накази, якими цих осіб прийнято на роботу.

За наведених обставин та аналізу зазначених норм законодавства, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів про те, що позивачем було правомірно включено витрати на відрядження працівників за кордон до складу валових витрат, оскільки позивачем надано суду всі необхідні підтверджуючі документи цього, та чинне законодавство передбачає включення платником податку до складу валових витрат витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку.

Щодо включення позивачем до складу валових витрат компенсації витрат працівника позивача за поповнення номеру мобільного телефону на суму 1 000,00 грн. попередніми судовими інстанціями встановлене наступне.

Платіж з поповнення номеру <…> мобільного телефону, що належить позивачу, у сумі 1 000,00 грн. був пред'явлений ЗАТ "Київстар" рахунком-фактурою від 01.12.2008 № 32-9481969 згідно Договору від 12.04.2006 № 1903004, укладеного між позивачем та ЗАТ "Київстар". В матеріалах справи наявні звіти про використання зазначених коштів у сумі 1 000,00 грн. та чек № 137491099 в підтвердження поповнення номера <…> мобільного телефону у сумі 1 000, 00 грн.

Згідно п. 5.1 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, позивачем належними доказами, оцінку яким було надано судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, підтверджено правомірність віднесення суми 1 000,00 грн., сплаченої в якості компенсації витрат працівника позивача, на валові витрати.

Оскільки судами встановлено, що витрати позивача на відрядження працівників та поповнення номеру мобільного телефону, належного позивачу, здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами, доводи податкового органу про те, що суми, виплачені працівникам за авансовими звітами є додатковим благом цих працівників у розумінні Закону № 889-IV, є також безпідставними.

Також є слушною позиція судів щодо коштів у сумі 2 432,00 грн., сплачених фізичній - особі підприємцю за харчування співробітників Товариства.

Відповідно пп. 9.12.1 та пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у пп. 9.12.1 цього пункту, то такі доходи, оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що особа, якій були здійснені виплати за харчування працівників Товариства без оподаткування податком з доходів фізичних осіб, на момент проведення таких виплат була зареєстровані як фізична особа - підприємець, що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців, довідкою про перебування на обліку у Державній податковій інспекції, висновком санітарно - епідеміологічної експертизи щодо належного кафе Підприємцю, та розрахунком, поданого позивачем до органу податкової служби, за ф. 1 ДФ.

Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи, що позивачем були здійснені виплати саме фізичній особі - підприємцю, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у Товариства утримувати з такої особи податок з доходів фізичних осіб.

Враховуючи все вище наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суди повно встановили обставини у справі та правильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини. Відповідач в касаційній скарзі наводить обґрунтування та обставини, які досліджувались в судах попередніх інстанцій і правильно оцінені, а відтак доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 у справі № 2а-5154/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко