Ухвала суду № 46740919, 25.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/800/20324/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013

у справі 2а-17225/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Торггазстрим ЛТД»

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тандем ЛТД» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Тандем ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт № 250/1-22-30/21998913.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.6.1, 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 50.1 ст. 50, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004052230, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.6.1, 7.6.3 п.7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 5.1 ст. 5, п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 109000,00 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн.; № 0004062230, яким у зв'язку з порушенням п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 636334,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Приймаючи спірне рішення № 0004062230 фіскальний орган виходив з того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Торггазстрим ЛТД» не підтверджуються, враховуючи реальний час здійснення операцій, відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, а отже в порушення ст.228 ЦК України здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, укладені правочини суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже мають ознаки нікчемності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договору від 13.01.2011 року з ТОВ «Торггазстрим ЛТД» поставлено відповідний товар (поліпропілен в асортименті) на загальну суму у розмірі 3818000,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, видатковими та податковими накладними.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу. До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці.

Не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку (пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Кодексу).

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу витрат виробництва. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування податкового кредиту та витрат за операціями з вищезазначеним контрагентом, обґрунтовував свої доводи нікчемністю укладених позивачем з ТОВ «Торггазстрим ЛТД» договорів.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. В іншому разі здійснення аналізу дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції контролюючих органів. Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.

Наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не заперечується, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Крім того, судами досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваним контрагентом, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісним суб'єктом господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагентом позивача був зареєстрований в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Стосовно порушення позивачем пп. 7.6.1, 7.6.3 п.7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 50.1 ст. 50, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 109000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Підпунктом 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 вказаного Закону визначено, що під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Відповідно, якшо придбання цінних паперів відбулося до 01.04.2011 року, у тому числі при первинному розміщенні, вартість придбаних цінних паперів відображаються в окремому податковому обліку відповідно до пп.пп. 7.6.1 та 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Витрати на придбання цінних паперів до 01.04.2011 року відображаються у додатку КЗ до рядка 01.4 декларації з податку на прибуток підприємства в момент отримання доходів від подальшого продажу цінних паперів. У разі продажу цінних паперів, що придбані до 01.04.2011 року під час первинного розміщення, після цієї дати до складу доходів в окремому обліку операцій з цінними паперами включаються доходи від такого продажу та, одночасно, до складу витрат витрати на придбання таких цінних паперів. Аналогічна правова позиція викладена у листі ДПА України від 20.04.2011 року № 11287/7/15-0317.

Судами було встановлено, що позивач придбав вказані акції на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 16.01.2006 року у кількості 52000 штук загальною вартістю 5200000 грн., частину яких - 12000 штук - продав за такою же ціною на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.03.2011 року № 21-Б/Б-20.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що право на формування витрат по операціях з цінними паперами у позивача виникло тільки після формування доходу від їх продажу, а саме в І кварталі 2011 року, вказані дії є первинним декларуванням податкових показників, а не їх коригуванням, а тому податковий орган безпідставно та необґрунтовано прийшов до висновків про порушення позивачем пп. 7.6.1, 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 50.1 ст. 50, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст.138 Податкового кодексу України,

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 у справі 2а-17225/12/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 у справі 2а-17225/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко