Ухвала суду № 46738557, 01.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/4810/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Федусик А.Г.,

суддів Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі Пальоній І.М.,

за участю: представника апелянта ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Диадема-Консалтинг" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Диадема-Консалтинг" (далі ПП) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі ДПІ) та з урахуванням зміни позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 01 грудня 2014 року за №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 01 грудня 2014 року за №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 повністю та податкові повідомлення-рішення ДПІ №0001042203 на суму 11671,25 грн. та за №0001032203 на суму 680,00 грн.. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20 жовтня 2014 року по 07 листопада 2014 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 14 листопада 2014 року №390/21-03-22-01/21278751, у висновках якого зазначено про порушення (з урахуванням тих, що оскаржуються позивачем): пп.14.1.71 п.14.1 ст.14, п.39.1 ст.39, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.1 ст.141 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року у сумі 258581,00 грн., у т.ч. по періодах: 2-4 квартал 2011 року 39378,00 грн., 1 квартал 2012 року 9474,00 грн., півріччя 2012 року 79484,00 грн., 3 квартали 2012 року 99444,00 грн., 2012 рік 143705,00 грн., 2013 рік 75498,00 грн.; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1107703,21 грн.; п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що виразилося у не роздрукуванні фіскальних звітних чеків у кількості 2 шт.; п.11 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що виразилося у проведенні розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; п.2.6 ст.2 Постанови НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", що виразилося у несвоєчасному оприбуткуванні готівкових коштів у сумі 13356,65 грн.

На підставі акту перевірки та в звязку з виявленими порушеннями ДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року №0003712200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 1384625,00 грн., з яких за основним платежем на 1107703,00 грн., за штрафними санкціями на 276926,00 грн., №0003702200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 323226,25 грн., з яких за основним платежем на 256581,00 грн., за штрафними санкціями на 64645,25 грн., №0001042203, яким позивачу нараховано штрафні санкції за порушення п.2.5 гл.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні у розмірі 66783,25 грн., №0001032203, яким позивачу нараховано штрафні санкції за порушення п.п.9, 11 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у розмірі 765,00 грн..

Винесення вказаних податкових повідомлень-рішень і стало підставою для звернення ПП з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи частково вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та витрат по операціях з придбання товарів у ПП "Армавір", ТОВ "Компанія "Укрхімекспорт". Крім того, судом було встановлено, що кошти, які надійшли на рахунок позивача від ПП "БФ "Таврія" у сумі 6077443,04 грн. - це повернення помилково перерахованих ПП коштів, у розрахункових документах щодо яких ПП "БФ "Таврія" допущено помилку у графі "призначення платежу", а не передоплата за поставку товарів, тому відповідач дійшов до протиправних висновків щодо виникнення у позивача податкових зобов'язань та неправомірно нарахував ПП грошові зобов'язання з податку на додану вартість. Також, судом першої інстанції було зазначено, що позивачем правомірно, з дотриманням вимог пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.141.1 ст.141 ПК України (в редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) віднесено до фінансових витрат сплачені відсотки за договорами кредитів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи, а саме прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що постанова суду першої інстанції оскаржується ДПІ лише в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням наведеного колегія суддів переглядає постанову суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог.

Так, згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальними умовами формування платником своїх валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів та зв'язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2011 року між позивачем та ПП "Армавір" укладено договір купівлі-продажу продовольчих товарів № О-22. Крім того, 16 грудня 2011 року, 08 лютого 2012 року, 28 березня 2012 року між ПП та ТОВ "Компанія "Укрхімекспорт" укладено договори на поставку товарів №№ СА-02/11, АС-04/12, КМ-04/12, на виконання умов цих договорів ТОВ "Компанія "Укрхімекспорт" протягом липня-грудня 2013 року поставило позивачу мінеральні добрива (сульфат амонію, аміачну селітру та карбамід).

Фактична поставка вказаних товарів підтверджується накладними від 06 жовтня 2011 року № 25773, від 13 жовтня 2011 року № 26538, від 20 жовтня 2011 року № 27378, від 25 жовтня 2011 року №№ 27850, 27846, від 28 жовтня 2011 року № 28336, від 04 листопада 2011 року №№ 29113, 29114, від 08 листопада 2011 року №№ 29430, 29431, від 15 листопада 2011 року № 30211, податковими накладними від 06 жовтня 2011 року № 5006/001, від 13 жовтня 2011 року № 5154/001, від 20 жовтня 2011 року № 5325/001, від 25 жовтня 2011 року №№ 5437/001, 5436/001, від 28 жовтня 2011 року № 6531/001, від 04 листопада 2011 року №№ 5659/001, 5660/001, від 08 листопада 2011 року №№ 5742/001, 5743/001, від 15 листопада 2011 року № 5926/001, від 22 листопада 2011 року № 6125/001, від 29 листопада 2011 року № 6329/001, від 06 грудня 2011 року № 6467/001, від 13 грудня 2011 року № 6569/001, від 20 грудня 2011 року № 6718/0001, від 27 грудня 2011 року № 6848.

Оплата отриманого товару підтверджується платіжними дорученнями від 17 жовтня 2011 року № 2486, від 25 жовтня 2011 року № 2570, від 03 листопада 2011 року № 2653, від 08 листопада 2011 року № 2708, від 14 листопада 2011 року № 2764, від 21 листопада 2011 року № 2857, від 28 листопада 2011 року № 2919, від 30 листопада 2011 року № 2953, від 05 грудня 2011 року № 3020, від 13 грудня 2011 року № 3115, від 26 грудня 2011 року № 3250.

Крім того, про реальність господарських відносин свідчать рахунки-фактури від 16 грудня 2011 року № СФ-0000026, від 28 березня 2012 року № СФ-0000042, видаткові накладні від 19 грудня 2011 року № РН-0000046, від 01 березня 2012 року № РН-0000016, від 18 березня 2012 року № РН-0000038, від 01 квітня 2012 року № РН-0000029, податкові накладні від 16 грудня 2011 року № 1, від 08 лютого 2012 року № 1, від 29 березня 2012 року № 20, сертифікат якості № 104509.

Також, матеріали справи свідчать, що отримані від ТОВ "Компанія "Укрхімекспорт" мінеральні добрива було реалізовано ПП "БФ "Таврія", що підтверджується видатковими накладними від 27 грудня 2011 року № 41, від 30 березня 2012 року № сх 1, від 10 квітня 2012 року № сх 4, від 11 квітня 2012 року № сх 5, від 12 квітня 2012 року № сх 6, від 09 квітня 2012 року № сх 3, податковими накладними від 27 грудня 2011 року № 342, від 30 березня 2012 року № 405, від 10 квітня 2012 року № 111, від 11 квітня 2012 року № 122, від 12 квітня 2012 року № 134, від 09 квітня 2012 року № 89, довіреністю на отримання товарів від 09 квітня 2012 року № 140.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності, та оскільки договори позивача з контрагентами в контексті вищеописаних правовідносин в судовому порядку недійсним не визнавалися, підстав для визнання їх нечинними із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат по взаємовідносинам з вказаними субєктами господарської діяльності.

Стосовно заниження ПП суми податкових зобов'язань у розмірі 1012907,16 грн. внаслідок не включення отриманих від ПП "БФ "Таврія" коштів колегія суддів зазначає наступне.

За змістом, п.187.1 ст.187 ПК України вбачається, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПП у квітні, травні 2012 року було перераховано на адресу ПП "БФ "Таврія" грошові кошти з призначенням платежу "передоплата за зернові" згідно платіжних доручень від 26 квітня 2012 року № 1361 на суму 1400000,00 грн., від 26 квітня 2012 року № 1362 на суму 11103000,00 грн., від 27 квітня 2012 року № 1364 на суму 1060000,00 грн., від 28 квітня 2012 року № 1373 на суму 468300,00 грн., від 03 травня 2012 року № 1372 на суму 198000,00 грн., від 08 травня 2012 року № 1456 на суму 162813,60 грн., від 10 травня 2012 року № 1467 на суму 382000,00 грн., від 11 травня 2012 року № 1495 на суму 400000,00 грн., від 11 травня 2012 року № 1510 на суму 393400,00 грн., від 16 травня 2012 року № 1586 на суму 373000,00 грн.

ПП "БФ "Таврія" у день отримання помилково перерахованих коштів у повній сумі повернуло їх на розрахунковий рахунок ПП "ВКФ "Диадема-Консалтинг" згідно платіжних доручень від 26 квітня 2012 року № 373 на суму 50000,00 грн., від 26 квітня 2012 року № 374 на суму 1240000,00 грн., від 26 квітня 2012 року № 376 на суму 1400000,00 грн., від 27 квітня 2012 року № 381 на суму 1060000,00 грн., від 28 квітня 2012 року № 390 на суму 70,56 грн., від 28 квітня 2012 року № 389 на суму 468229,44 грн., від 03 травня 2012 року № 412 на суму 198000,00 грн., від 08 травня 2012 року № 450 на суму 162813,60 грн., від 10 травня 2012 року № 458 на суму 383000,00 грн., від 10 травня 2012 року № 465 на суму 400000,00 грн., від 11 травня 2012 року № 469 на суму 393400 грн., від 16 травня 2012 року № 487 на суму 373000,00 грн., проте, з помилковим вказанням призначенням платежу в платіжних дорученнях (крім платіжного доручення від 26 квітня 2012 року №373) ПП "БФ "Таврія" замість "повернення передоплати за зернові" зазначило "оплата за карбамід", "оплата за амофос", "оплата за аміачну селітру".

ПП "БФ "Таврія" листами від 28 квітня 2012 року № 28/04-2, від 16 травня 2012 року № 16/05-4 повідомило позивача про необхідність вважати вірним призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях "повернення передплати за зернові".

Між ПП та ПП "БФ "Таврія" було проведено звірки взаємних розрахунків за квітень, травень 2012 року, якими підтверджено відсутність заборгованості та повернення у повному розмірі помилково перерахованих коштів.

Тому, враховуючи наведене та з огляду на ту обставину, що кошти, які надійшли на рахунок позивача від ПП "БФ "Таврія", є поверненням помилково перерахованих ПП коштів, а не передплатою за поставку товарів, та оскільки ці кошти не пов'язані з постачанням товарів (послуг), колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 1012907,16 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року № НОМЕР_1.

Стосовно висновків відповідача про проведення ПП господарських операцій з реалізації послуг пов'язаним особам за цінами, нижче їх собівартості, що вплинуло на нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 213330,00 грн. та податку на додану вартість у сумі 19653,00 грн., колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.153.2.1 п. 153.2. ст.153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Положеннями ст.39 ПК України передбачено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків операцій, зокрема, з пов'язаними особами.

Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); ціни перепродажу; "витрати плюс"; розподілення прибутку; чистого прибутку.

За методом "витрати плюс" застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставних умов. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

Так, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач, визначаючи звичайну ціну орендної плати 1 кв.м приміщення, яке здавалося в суборенду приватним підприємцям, виходив з розрахунку витрат на утримання приміщень, тобто, метод "витрати плюс". При цьому ДПІ не врахувало того, що приватні підприємці-суборендарі брали в суборенду не все приміщення, а лише його частину.

Так, за договором оренди від 01 червня 2011 року № 6 позивач орендував у ТОВ "Росинка" частину торгівельної площі - 502 кв. м, в той же час ПП ОСОБА_4 було передано в суборенду ізольоване приміщення площею 66 кв.м; за договорами оренди від 29 серпня 2011 року № 19/11, від 29 серпня 2012 року № 14/12 та доповнень до вказаного договору від 01 жовтня 2012 року, ПП орендувало у Підприємства "Універсальна база "Херсонської ОПС" складські приміщення площею 70 кв.м, 109,8 кв.м, 152,1 кв.м. в той же час ПП ОСОБА_5 було передано в суборенду частину приміщення площею 12 кв. м.; за договором оренди від 01 червня 2013 року № 4 позивач орендував у ПП "Техпромсервіс" нежиле приміщення № 4 на першому поверсі торгового центру по вул.Миколаївське шосе, 26, площею 47 кв.м, в той же час ПП ОСОБА_6 було передано в суборенду частину приміщення площею 17 кв.м.; за договором суборенди від 01 червня 2012 року ПП здає в оренду ПП ОСОБА_7 відділ у магазині площею 20 кв. м. (загальна площа становить 241,8 кв. м).

Таким чином, визначення звичайної ціни на рівні вартості 1 кв.м. з урахуванням витрат на утримання всього приміщення, суд вважає безпідставним, оскільки приватні підприємці брали в суборенду лише частину приміщень, а тому відповідач повинен був при розрахунку враховувати ті витрати (наприклад, вартість використаної електроенергії, води тощо), які безпосередньо пов'язані з здійсненням господарської діяльності приватних підприємців.

Тому, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів ДПІ щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з підстав реалізації послуг пов'язаним особам за цінами, нижчими за звичайні.

Щодо завищення позивачем фінансових витрат на суму 776529,00 грн., що вплинуло на донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 156461,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року № НОМЕР_2, колегія суддів зазначає таке.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості) кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язання (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку (п.141.1 ст.141 ПК України).

Так, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ПП уклало з ПАТ "Банк "ОСОБА_8 кредит" договори овердрафту №14ю/2011/05-912/2-1 від 10 лютого 2011 року про надання кредитної лінії із лімітом коштів в розмірі 300000,00 грн. строком до 09 лютого 2012 року та відсотковою ставкою у розмірі 21 % у разі користування коштами до 90 днів, та 31 % у разі користування понад 90 днів з наступним внесенням змін та укладанням додаткових угод; №55ю/2012/05-459/2-1 від 22 березня 2012 року про надання кредитної лінії із лімітом коштів у розмірі 1600000,00 грн. зі строком повернення до 20 березня 2013 року та відсотковою ставкою у розмірі 23 % річних з наступним внесенням змін та укладанням додаткових угод.

Приймаючи спірне повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року №0003702200 ДПІ вважала, що ПП неправомірно віднесло до фінансових витрат відсотки за користування кредитами, оскільки видані кредитні кошти частково використовувалися в операціях, не пов'язаних із здійсненням господарської діяльності підприємства.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що всі отримані кредитні кошти використано позивачем для ведення господарської діяльності (придбання товарів), що підтверджується відповідними заявами про надання кредитних коштів з вказівкою на мету їх використання: від 25 жовтня 2011 року у сумі 670000 грн. на оплату пшениці ПП "БФ "Таврія" згідно рахунку № 126 від 25 жовтня 2011 р.; від 08 лютого 2012 р. у сумі 670000 грн. на часткову оплату за селітру аміачну ТОВ "Компанія "Укрхімекспорт" згідно рахунку № СФ-000007 від 08 лютого 2012 р.; для оплати платіжних доручень №№ 237, 238; від 01 лютого 2013 р. у сумі 160924,09 грн. для оплати платіжного доручення № 242; від 14 лютого 2013 р. у сумі 105000 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 330; від 25 лютого 2013 р. у сумі 161409 грн. для оплати платіжного доручення № 436; від 04 квітня 2013 р. у сумі 30000 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 768; від 05 квітня 2013 р. у сумі 266218,76 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 779; від 08 квітня 2013 р. у сумі 84937,50 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 783; від 08 квітня 2013 р. у сумі 140000 грн. для часткової оплати платіжного доручення; від 10 квітня 2013 р. у сумі 70000 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 819, від 15 травня 2013 р. у сумі 500000 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 1120; від 20 травня 2013 р. у сумі 256000 грн. для часткової оплати платіжного доручення № 1149 та інше.

Таким чином, враховуючи, що всі кредитні кошти, отримані ПП від ПАТ "ОСОБА_8 кредит" використано позивачем для ведення власної господарської діяльності, колегія суддів приходить до висновку про безпідставності твердження ДПІ про порушення ПП чинного податкового законодавства за вищевказаними обставинами.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року №0001042203 на суму 11671,25 грн. (різниця між обґрунтованою штрафною санкцією та сумою спірного повідомлення-рішення), оскільки, позивачем дійсно було допущено порушення (дану обставину ПП фактично було підтверджено в суді першої інстанції та в апеляційному порядку не оскаржено) порядку оприбуткування готівки загальною сумою у розмірі - 11022,40 грн. (2461,80 грн. + 2292,95 грн. + 561,25 грн. + 541,30 грн. + 5165,10 грн.), що підтверджено матеріалами справи, зокрема, фіскальними Z-звітами, прибутковими ордерами, КОРО (т.2 а.с.178-200) та відповідає дійсності.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року № НОМЕР_4 (в межах оскарження), колегія суддів зазначає, що згідно ст.5 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (7 робочих днів), відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій.

Під час проведення перевірки ДПІ було виявлено два факти неповного роздрукування ПП фіскальних Z-звітів від 09 серпня 2011 року № 1032 та від 06 вересня 2012 року №1828.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 06 вересня 2012 року по 07 вересня 2012 року реєстратор розрахункових операцій МІNІ 500.02-МЕ, зав. № ПБ57134260, який належить ПП знаходився на ремонті в Центрі сервісного обслуговування електронних контрольно-касових апаратів ПП "Центр Плюс" з несправністю - відмова термопринтера, про що свідчить відповідна довідка та запис у розділі 4 "Облік ремонтів з технічного обслуговування і перевірок конструкцій та програмного забезпечення РРО".

Отже, оскільки неповне роздрукування Z-звіту від 06 вересня 2012 року № 1828 пов'язане саме з поломкою РРО, колегія суддів, з урахуванням дотримання ПП вимог ст.5 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" щодо використання інших засобів під час поломки РРО, приходить до висновку про безпідставність застосування до ПП штрафних санкцій у сумі 340,00 грн. за неповне роздрукування Z-звіту від 06 вересня 2012 року № 1828.

Окрім іншого, відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, враховуючи, що неповне роздрукування Z-звіту від 09 серпня 2011 року № 1032 відбулось в серпні 2011 року, а штрафні санкції застосовані 01 грудня 2014 року, тобто поза межами 1095-денного строку, колегія суддів приходить до висновку, що застосування до ПП штрафних санкцій у розмірі 340,00 грн. за неповне роздрукування Z-звіту від 09 серпня 2011 року № 1032 є необґрунтованим та таким, що не узгоджується з діючим податковим законодавством.

Отже, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: ОСОБА_9 Суддя: Суддя: ОСОБА_10 ОСОБА_3