Ухвала суду № 46738509, 09.07.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року Справа № 876/5793/13 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Ніколіна В.В., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Електромеханіка» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ПП «Електромеханіка» 29.12.2012 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ У Франківському районі м. Львова ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2012 року №0000792340, яким визначено грошове зобов'язання на суму 306 грн. 51 коп. з податку на додану вартість, в тому числі 245 грн. 21 коп. за основним платежем та 61 грн. 30 коп. за штрафними санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Державної податкової служби від 07 грудня 2012 року №0000792340.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ У Франківському районі м. Львова ДПС оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що позивачем неправомірно відображено у податковому обліку господарські операції з ПП «Західелектрогруп», оскільки такі фактично не відбувалися, тому перевіряючими зроблено висновок про відсутність господарських операцій з контрагентом-покупцем ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед». Також позивачем не надано документів, які б свідчили про транспортування (перевезення) товарів та підтверджували факт виконання цивільно-правових зобовязань. Водночас, у позивача на момент укладення договору з ПП ВКФ «Західелектрогруп», вже існували налагоджені, стабільні господарські відносини із реальними постачальниками електротоварів, що є додатковим підтвердженням необґрунтованості права на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями в силу відсутності у діях позивача господарської мети, як обовязкової ознаки для реалізації права на зменшення бази оподаткування з податку на додану вартість на суму понесених витрат.

Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Електромеханіка» зареєстроване як суб'єкт господарювання виконавчим комітетом Львівської міської ради 14.06.2001 року та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 05.07.2001 року за №314432813053. На дату складання акту підприємство перебувало на обліку в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань господарських відносин з ПП «ВКФ «Західелектрогруп» за вересень 2011 року, за результатами якої складено ОСОБА_2 №2057/22-4/31443282 від 03.12.2012 року.

За результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки Підприємством визначені порушення п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755 з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України), безпідставно віднесено до складу валових витрат в ІІІ кварталі 2011року - 103557,65 грн. - придбання послуг у ПП «ВКФ «Західелектрогруп», а також завищено валові доходи в ІІІ кварталі 2011 року - 107009,16 грн., по операціях з ТзОВ«Агро ЛВ Лімітед» та порушено ст. 185, п. 187.1 ст. 187, ст. 188, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України Підприємством завищено суму податкових зобов'язань за вересень 2011 року на 20466,32 грн., за жовтень 2011 року на 935,51 грн. по операціях з ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед», а також встановлено завищення Підприємством суми податкового кредиту за вересень 2011 року на 20711,53 грн. за рахунок проведення взаєморозрахунків з ПП «ВКФ «Західелектрогруп», що призвело до заниження ПДВ за вересень 2011 року на 245,21 грн.

Висновки ДПІ ґрунтується на тому, що не встановлено місцезнаходження платника податків ПП ВКФ «Західелектрогруп», не проведено планової перевірки про що складено відповідний акт від 06.09.2012 року № 317/22-4,а відтак відповідач вважає, що ПП ВКФ «Західелектрогруп» було задіяне в ланцюгу безтоварних операцій.

Також відповідно до акта від 16.10.2012 № 299/22-40/35943620 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП ВКФ «Західелектрогруп» з питань взаємовідносин з ТзОВ «Лідерком» за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року та наданих первинних документів підприємства встановлено, що підприємство провело документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались.

На підставі ОСОБА_2 перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2012 року №0000792340, яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з ПДВ за основним платежем - на суму 245 грн. 21 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на суму 61 грн. 30 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. п. 4.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення товариством до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Позивачем до суду було подано: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, які підтверджують факт поставки товару ПП ВКФ «Західелектрогруп» на користь позивача та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Всі зазначені документи підписані, скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до вимог чинного законодавства.

В матеріалах справи наявні договір поставки товару № 124 від 28 серпня 2011 року, укладеного ПП ВКФ «Західелектрогруп» з ПП «Електромеханіка» та договір на поставку продукції № 00002 від 03 січня 2011 року, укладеного ПП «Електромеханіка» з ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед».

В свою чергу, товар (електрообладнання) отриманий за договором поставки № 124 від ПП ВКФ «Західелектрогруп», позивач - ПП «Електромеханіка» поставило ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед», тобто позивач продав те, що придбав.

Колегія суддів вважає, що угоди постачання товару позивачем укладались з метою отримання доходу (прибутку), які на момент розгляду справи є чинними та недійсними не визнавались.

Заперечення відповідача, щодо економічної доцільності поставок в з»язку з невеликим збільшенням ціни, позивач пояснив високою конкуренцією на ринку електрообладнання тим, що означений товар поставлявся разом з іншим товаром і що він намагається всіма способами утримати постійного покупця -ТзОВ «Арго ЛВ Лімітед». Крім того позивач не поніс витрат по доставці продукції, оскільки ПП виробничо-комерційна фірма «Західелектрогруп» - та ПП «Електромеханіка» знаходяться у м. Львові на невеликій відстані один від одного. Враховуючи обсяги поставки, об»єми товару та швидкість його реалізації то позивач фактично не поніс витрат на його складування та зберігання.

Таким чином, суд переконаний, що за оспорюваними правочинами позивач отримав прибуток і тим самим довів економічну доцільність проведених операцій.

Щодо посилань відповідача про відсутность в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає зазначити, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року товаро - транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товаро - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно - транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно -транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Відповідачем не надано доказів, а також не було встановлено судом фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Актом перевірки підтверджено, що на момент здійснення господарських операцій сторони знаходились в Єдиному державному реєстрі, а також мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що товар, який був предметом Ддговорів купівлі-продажу, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України, тому господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави і відповідають його статутній діяльності..

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що ДПІ не надано суду доказів для встановлення мети вищезгаданих підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених господарських договорів. Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки та не спростовано докази реальності господарських операцій , наданих позивачем .

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі №2а-10864/12/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.В. Ніколін

ОСОБА_2

Ухвала у повному обсязі складена 14.07.2015 року.