Постанова № 46738480, 07.07.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року № 876/6511/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гінди О.М.

суддів:Курильця А.Р., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань:ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій,

встановив:

31.12.2013 ФОП ОСОБА_4 поштою направив у Львівський окружний адміністративний суд позов до ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області у якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 № НОМЕР_1 та рішення застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2013 № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення, є безпідставним та необґрунтованими. Так, у акті перевірки встановлено завищення податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ПП «Трасат», ПП «Електрокабельпостач» та ТОВ «ВЗП», з огляду на те, що такі операції, на думку податкового органу, є нікчемними. Однак, позивач вважає, що такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи, так як до перевірки були надані усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій з цими контрагентами. Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, повязана з тим, що згідно умов договору поставка товару здійснювалась постачальниками на склад позивача. Крім того, відсутність ТТН не може бути підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат, оскільки такі не є первинними документами, що підтверджують купівлю-продаж товару.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 04.11.2013 по 15.11.2013 працівниками ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства, результати якої оформлені актом від 29.11.2013 № 510/17-2/НОМЕР_3 (а.с. 16-73 Т.1).

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення, зокрема, наступні, які увійшли в оскаржені податкові повідомлення-рішення:

- пп.пп. 14.1.56, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, абз. «ґ» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п.п. 177.2 177.4 ст. 177 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб, отриманого від провадження господарської діяльності за 2012 рік в сумі 660448,19 грн;

-ч. 2 ст. 7, ч.ч. 2, 3, п. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», в результаті чого на 65618,05 грн занижено суму єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на встановлення завищення витрат з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3324202,25 грн за наслідками господарських операцій з ПП «Трасат» на суму 816690 грн, з ПП «Електрокабельпостач» на суму 2339428,92 грн та з ТОВ «ВЗП» на суму 168083,33 грн, які не мають реального характеру, тобто є нікчемними. Податковий орган вказує на те, що позивачем не дано доказів транспортування товару, наявності у нього складу у с. Соснівка Львівської області, куди згідно умов договору мала б здійснюватись поставка вугільного концентрату ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», актів про фактичну якість і комплектність товарів. Крім того, податковий орган звернув увагу на те, що в якості доказів оплати придбаного товару отриманого від ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», позивачем надано прибуткові касові ордери, сума в кожному з яких перевищує 10000 грн, тобто граничну суму на яку підприємство може здійснювати протягом одного дня готівкові розрахунки з іншими підприємствами, як це передбачено п. 2.3 Постанови Правління НБ України «Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в України» та Постановою Правління НБ України від 09.02.2005 № 32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку». Отже податковий орган вважає, що надані позивачем прибуткові касові ордери виписані ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач» не є документальним підтвердженням витрат, повязаних з одержанням доходу, оскільки оплата за товар повинна була здійснюватись у безготівковій формі. Що стосується господарських операцій з ТОВ «ВЗП» з яким позивачем укладено договір про надання послуг з перевезення від 01.01.2012 та договір відповідального зберігання від 28.07.2011, то податковий орган вказав на те, що позивачем не надано актів приймання-передачі товару, відвантажувальних і розрахункових документів, транспортних залізничних накладних.

З огляду на відсутність реальності придбання позивачем товарів від ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій з подальшої реалізації ФОП ОСОБА_4 цих товарів наступним покупцям ТОВ «ЗВЗ», ДП «Львіввугілля» Шахта «Червоноградська», ПП «Галич-Трейд», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, а від так отримані ним від останніх кошти є безповоротною фінансовою допомогою, у звязку з чим встановлено заниження валового доходу в сумі 3430972,51 грн.

Внаслідок того, що під час проведення перевірки встановлено заниження позивачем чистого доходу за 2012 рік в сумі 3930339,07 грн, податковий орган дійшов висновку про заниження суми єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 65618,05 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 № НОМЕР_1, яким ФОП ОСОБА_4 донараховано грошове зобовязання за платежем податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 990672,29 грн, з яких: 660448,19 грн основний платіж, 330224,10 грн штрафи, а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2013 № НОМЕР_2, яким позивачу донараховано 65618,05 грн єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та застосовано штраф в сумі 3280,90 грн (а.с. 7-8 Т.1).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки надані позивачем первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій з ПП «Трасат», ПП «Електрокабельпостач», оскільки у нього відсутні товарно-транспортні накладні, акти про фактичну якість і комплектність отриманої продукції, сертифікатів (свідоцтв якості) на виріб (кам'яне вугілля, вугільний концентрат), а щодо взаємовідносин з ТОВ «ВЗП», позивачем не представлено актів приймання-передачі товару, відвантажувальних і розрахункових документів, транспортних залізничних накладних. У договорі відповідального зберігання, укладеного між позивачем та ТОВ «ВЗП» від 28.07.2011 не зазначено за якою адресою буде зберігатись товар, а позивачем не надано доказів наявності складу за адресою: Львівська область, с. Соснівка, який зазначений у п. 3.1 договорів поставки від 10.04.2012 № 10/04/01, укладених з ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач». Долучені до матеріалів справи видаткові накладні не відповідають вимогам первинного документа, так як не містять прізвищ осіб, які відвантажували товар та місця їх складення. Також суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу, що надані позивачем прибуткові касові ордери не є належним доказом оплати товару.

З огляду на правомірність висновків податкового органу про заниження позивачем чистого доходу за 2012 рік в сумі 3930339,07 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість донарахування йому єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 65618,05 грн.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Під поняттям «доходи», згідно пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, слід розуміти загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Вказані витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на викладене можна дійти висновку, що платник податків фізична особа підприємець, який перебуває на загальній системі податкового обліку та звітності, має право зменшити загальну суму доходу з податку на доходи від провадження господарської діяльності на суму витрат, понесених у звязку з провадженням господарської діяльності. При цьому, такі витрати повинні підтверджуватись відповідними первинними та бухгалтерськими документами.

Як вбачається із матеріалів справи, у період, який перевірявся відповідачем, ФОП ОСОБА_4 мав взаємовідносини, зокрема, з ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач» щодо придбання вугілля, а також з ТОВ «ВЗП» послуги по перевезенню, витрати по яких відображено у податковому обліку.

Так, між позивачем та ТОВ «ВЗП» укладено договір про надання послуг з перевезення від 01.01.2012. У п. 2 договору передбачено, що виконавець (ТОВ «ВЗП») зобовязується виступити платником залізничного тарифу послуг залізниці та прийняти участь в організації перевезення вантажу.

Окрім того, з вказаним контрагентом позивач уклав договір відповідального зберігання від 28.07.2011, згідно якого Зберігач (ТОВ «ВЗП») приймає на відповідальне зберігання камяне вугілля.

Між ФОП ОСОБА_4 (Замовник) та ПП «Трасат» (Виконавець) укладено договір поставки від 03.01.2012 № 03/01/012, згідно умов якого Виконавець зобовязується поставити вугільний концентрат у кількості 10000 тонн Замовнику. Усі витрати та ризики, повязані з перевезенням товару, несе виконавець, поставка товару здійснюється на умовах склад Покупця (м. Соснівка Львівська область) (а.с. 11 Т.1).

Аналогічний за змістом договір від 10.04.2012 № 10/04/01, позивачем укладено з ПП «Електрокабельпостач» (а.с. 13 Т.1).

Також з цими контрагентами позивачем укладено договори купівлі-продажу від 03.01.2012 № 03/01/012 (продавець ПП «Трасат») та від 10.04.2012 № 10/04/2012 (продавець ПП «Електрокабельпостач»), предметом яких було шахтне обладнання, запчастини до автотранспорту за ціною, визначеною у накладних (а.с. 10, 12 Т.1).

Отже, у вказаних вище договорах сторони погодили, що доставку товару до складу позивача, здійснюють продавці товару, тобто ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач».

Згідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Відповідно до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, цими правилами визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Норми цих правил не поширюються на відносини, пов'язані з переходом права власності на майно, набуте за угодами купівлі-продажу, та їх подальше відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

З огляду на те, що перевезення вантажу здійснювалось коштами та силами Продавців товару, тобто ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», відсутність у позивача товарно-транспортної документації, не дає підстав вважати господарську операцію такою, що не відбулася та як наслідок збільшувати податкові зобовязання.

Також судом першої інстанції належним чином не досліджено обставини щодо місця доставки товару від ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», оскільки позивачем до матеріалів справи долучено договір відповідального зберігання від 28.07.2011, який укладений з ТОВ «ВЗП», згідно якого Депонент (Позивач) передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання камяне вугілля.

Щодо твердження відповідача про те, що в договорі відповідального зберігання не зазначено адреси складу в якому буде здійснюватися зберігання, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Представник позивача у судому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що таке зберігання здійснювалось на майданчику для зберігання, що розташований на станційній колії № 10 залізничної станції Соснівка.

На підтвердження цих обставин, позивачем ще у суді першої інстанції було надано договір від 03.09.2010 про подачу та забирання вагонів (а.с. 77 Т.4), який укладений між ДТГО «Львівська залізниця» та ТОВ «ВЗП». Відповідно до цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів станційної колії № 10, яка примикає до станції Соснівка через стрілку № 21. У межах суми відведення Залізниці Користувач (ТОВ «ВЗП») використовує майданчик для складання вугілля.

Факт наявності у ТОВ «ВЗП» майданчику для зберігання вугілля, що розташований на станційній колії № 10 станції Соснівка підтверджується і інформацією зазначеною у загальних положеннях акта перевірки ТОВ «ВЗП» від 03.03.2014 № 191/2200/36736825, у якому вказано, що в період, який перевірявся (аналогічний періоду перевірки позивача), Товариство на підставі договору оренди з ДТГО «Львівська залізниця» здійснює користування майданчиком на станційній колії № 10 станції Соснівка (а.с. 93 зворот).

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність доказів проведення позивачем оплати за зберігання товару, оскільки згідно пунктів 1.2 та 1.3 вказаного вище договору, оплата за зберігання входить у вартість товару, а остаточна оплата проводиться у кінці терміну дії цього договору.

Крім того, у матеріалах справи наявні платіжні документи, згідно яких ФОП ОСОБА_4 здійснював оплату послуг наданих ТОВ «ВЗП», куди і входила плата за зберігання вугілля (а.с. 81-92 Т.3).

Отже, висновки податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, що позивачем не надано доказів місця зберігання товару, є безпідставними.

Також не обґрунтованими є посилання податкового органу та суду першої інстанції на те, що надані позивачем до перевірки квитанції до прибуткових касових ордерів не можуть свідчити про оплату ТМЦ, які придбані у ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», оскільки прибутковий касовий ордер є первинним документом, що застосовується для оформлення надходжень готівки до каси підприємств (юридичних осіб) (п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління НБ України від 15.12.2005).

Таким чином, квитанція до прибуткового касового ордеру у повному обсязі підтверджує оплату позивачем придбаного товару. Той факт, що суми які вносили в касу підприємства перевищують 10 тис. грн, може свідчити лише про порушення п. 2.3 Постанови Правління НБ України «Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в України» та Постановою Правління НБ України від 09.02.2005 № 32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», однак не дає підстав вважати, що такої оплати взагалі не було.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач», як до перевірки та і у процесі судового розгляду надано реєстри отриманих та виданих податкових накладних, податкові та видаткові накладні, акти приймання-передачі, платіжні документи (а.с. 202-247 Т.1, 1-248 Т.2, 1-123 Т.3), які у сукупності з іншими доказами та встановленими судом обставинами у повній мірі відображають реальність цих господарських операцій. Також надано суду апеляційної інстанції і сертифікати відповідності придбаного вугілля.

Висновки суду першої інстанції про те, що видаткові накладні не містять прізвища і посади особи, яка їх склала та місця складення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що такі від імені ПП «Трасат» підписувались директором ОСОБА_7, а від імені ПП «Електрокабельпостач» директором ОСОБА_8 Вказані накладні містять і адреси цих підприємств, за якими і відбувалось їх складення.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем до матеріалів справи надано докази, які підтверджують факт подальшої реалізації придбаного у ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач» вугілля. Згідно цих документів така реалізація позивачем здійснена ТОВ «ЗВЗ», ДП «Львіввугілля» Шахта «Червоноградська», ПП «Галич-Трейд», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними (а.с. 117-201 Т.1).

При цьому, реалізація товару позивачем здійснювалася з доставкою, на підтвердження чого ним долучено товарно-транспортні накладні (а.с. 124-250 Т.3, 1-50 Т.4).

Реальність подальшої реалізації товару, зокрема, ТОВ «ЗВЗ» підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 у справі № 813/2526/14, якою задоволено позов ТОВ «ЗВЗ» щодо скасування податкових повідомлень-рішень з ПДВ та податку на прибуток підприємств, які податковим органом винесено з підстав, зокрема, нереальності господарських операцій. Проте, у цій справі, суд скасовуючи податкові повідомлення-рішення дійшов висновку, що господарські операції з придбання ТМЦ у ФОП ОСОБА_4 мали реальний характер.

Враховуючи те, що матеріалами справи встановлено реальність придбання позивачем ТМЦ від ПП «Трасат» та ПП «Електрокабельпостач» та у подальшому реалізацію цих товарів наступним покупцям ТОВ «ЗВЗ», ДП «Львіввугілля» Шахта «Червоноградська», ПП «Галич-Трейд», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, висновки податкового органу, що отримані ФОП ОСОБА_4 від цих покупців кошти є безповоротною фінансовою допомогою, не ґрунтуються на законі.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «ВЗП» позивачем до матеріалів справи долучено видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, акти здачі-приймання робіт (наданих) послуг, банківські виписки, які підтверджують факт оплати послуг (а.с. 231-232, 246-247 Т.1, а.с. 66-67, 194-196, 208-209, 226 Т.2, а.с. 81-91 Т.3)

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що під час проведення планової виїзної перевірки ТОВ «ВЗП» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин із ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області від 03.03.2014 № 191/220/36736825 (а.с. 90-103 Т.4), ТОВ «ВЗП» представило податковому органу первинні документи щодо надання позивачу послуг з перевезення, а саме: договір від 01.01.2012 № ДГ-0000001, який регламентує взаємовідносини щодо надання послуг з перевезення вантажів по станціях Соснівка, Гірник та Червоноград; акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 31.01.2012 № ОУ-0000007, від 29.02.2012 № ОУ-0000008, від 02.09.2012 № ОУ-0000009, від 02.04.2012 № ОУ-0000010, які стосуються надання послуг з перевезення вантажів та сплати залізничного тарифу; платіжні доручення від 11.01.2012 № 1, від 12.01.2012 № 2, від 13.01.2012 № 3, від 16.01.2012 № 4, від 25.01.2012 № 8, від 27.01.2012 № 9, від 30.01.2012 № 10, від 30.01.2012 № 12, від 01.02.2012 № 14, від 01.02.2012 № 15, від 07.02.2012 № 16, від 13.02.2012 № 18, від 17.02.2012 № 22, від 17.02.2012 № 23, від 29.02.2012 № 26, від 29.02.2012 № 28, від 02.04.2012 № 32 (а.с. 95-96 Т.4)

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання податкового органу на лист ДТГО «Львівська залізниця» від 07.05.2014 № МЮ-14/36, оскільки зміст цього листа не дає підстав для висновку, що ТОВ «ВЗП» не надавало позивачу послуги із залізничних перевезень, а лише говорить, що надати інформацію про відправлення у 2012 році вугілля по станціях Соснівка, Гірник, Червоноград вантажовідправниками ПП «Трасат», ПП «Електрокабельпостач» та ТОВ «ВЗП» на адресу ФОП ОСОБА_4, оскільки останній на ДТГО «Львівська залізниця» не акредитований, а ТОВ «ВЗП» не отримувало товари.

З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України не довів правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 18.12.2013 № НОМЕР_1, а тому таке підлягає скасуванню, як протиправне.

Що стосується рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2013 № НОМЕР_2, яким позивачу донараховано 65618,05 грн єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та застосовано штраф в сумі 3280,90 грн, то із акта перевірки вбачається, що таке фактично винесено у звязку з заниженням позивачем чистого доходу за 2012 рік в сумі 3930339,07 грн. Оскільки у процесі судового розгляду не підтверджено факт такого заниження чистого доходу, висновки податкового органу про заниження суми єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 65618,05 грн є протиправними.

Таким чином, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2013 № НОМЕР_2 також є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що за наслідками проведеної перевірки відносно позивача було порушене кримінальне провадження за ч. 2 ст. 212 КК України, яке у подальшому закрите ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 03.07.2014 по справі № 459/2158/14-к, у звязку з фактичною сплатою податку з доходів фізичних осіб, оскільки ці обставини жодним чином не можуть обмежувати особу у праві на їх оскарження у судовому порядку, під час якого судом таким податковим повідомленням-рішення має бути надана правова оцінка. Крім того, під час винесення ухвали про закриття кримінального провадження, судом не надавалась така оцінка.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обовязковим для врахування адміністративним судом є, зокрема, вирок суду у кримінальному провадження. Проте, як встановлено вище, по справі № 459/2158/14-к постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження, а не вирок суду.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважається відкликаною, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків.

Перелік випадків у яких податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним наведені у п. 5.1 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Мінфіну від 28.11.2012 № 1236 (далі Порядок № 1236), серед яких відсутній такий як сплати податкового зобовязання.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно абз. 5 п. 56.18 ст. 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобовязання вважається не узгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, враховуючи наведені положення, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не набули статусу узгоджених, а визначені суми статусу податкового боргу, оскільки позивач їх отримавши 31.12.2013 оскаржив у судовому порядку.

Враховуючи те, що у процесі судового розгляду у цій справі встановлено протиправність оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, викладені вище обставини не є перешкодою для відновлення прав позивача шляхом скасування цих рішень.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову зроблені без належного зясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскарженої постанови та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2014 року у справі № 813/44/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 № НОМЕР_1 та рішення про застосування штрафних санкцій від 18.12.2013 № НОМЕР_2, які винесені Державною податковою інспекцією у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.М. Гінда

Судді:А.Р. Курилець

ОСОБА_9

Постанова у повному обсязі складена та підписана 10.07.2015.