Ухвала суду № 46729993, 15.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

15 червня 2015 року 810/2207/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юсиції Київської області ОСОБА_1, Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юсиції Київської області треті особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Державний експортно - імпортний банк України" з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юсиції Київської області ОСОБА_1, Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юсиції Київської області треті особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення.

В судове засідання 15 червня 2015 року сторони та треті особи, повідомлені належним чином про час, дату та місце судового засідання, не з'явились.

Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заперечень, клопотань, заяв від відповідача до суду не надходило, про причини неяз'явлення, суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст. 128 ОСОБА_4 адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ОСОБА_4 адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, та зважаючи на клопотання представника позивача, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності, належним чином повідомлених представників сторін та у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріли справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ОСОБА_4 адміністративного судочинства України, - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зміст даної норми дає суду підстави вивести обовязкову умову за якої можлива реалізація завдання адміністративного судочинства наявність спору в межах публічно-правових відносин.

Даний висновок підтверджується визначенням, яка справа може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Так відповідно до п.1 ч.1 ст.3 ОСОБА_4 адміністративного судочинства України, - справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому суд звертає увагу і на це вказує у своїй постанові і Пленум ВАСУ Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів від 20.05.2014 №8, - законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для зясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед субєктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх субєктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань».

Не підвідомчість адміністративним судам справ, які виникли з приватних (цивільних) правовідносин підтверджується також практикою Верховного Суду України. Так з постанов Верховного Суду України від 8.12.2009 у справі №21-2037во09 та від 9.04.2011 у справі №21-291а11 слідує, що виникнення спору з приводу цивільного права виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства. А з постанови Верховного Суду України від 18.06.2013 у справі №21-124а13 слідує, що суди, при визначенні компетентності адміністративного суду розглядати спір щодо неправомірності дій субєктів владних повноважень, - повинні встановлювати чи здійснювали відповідачі саме управлінські функції при вчиненні таких дій.

З матеріалів справи слідує, що відносини, в межах яких виник спір між позивачем та відповідачами виникли у звязку тим, що державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області ОСОБА_1 зареєстровано за третьою особою ОСОБА_2 право на житлові будинки, що знаходиться за адресою: вул. Каретна, буд. 4, с. Путрівка, Васильківський район, Київська область та вул. Каретна, буд. 6, с. Путрівка, Васильківський район, Київська область, які не є предметом іпотеки, але знаходяться на земельній ділянці, кадастровий номер 3221487001:01:007:0109, яка і є предметом іпотечного договору.

Натомість, правовий інтерес виник і може існувати лише щодо майнових прав позивача та третіх осіб, на користь яких відбувалось відчуження майна. Відповідно позовні вимоги направлені саме на захист приватного, а не публічного інтересу, а відтак адміністративний суд покликаний позивачем вирішувати спір у порядку і спосіб, завданням яких не є захист цивільних прав. ОСОБА_4 адміністративного судочинства України направлені на захист прав, що виникають виключно у сфері публічно-правових відносин, а тому вирішення даної справи, як адміністративної не є належною формою захисту порушеного права, оскільки не може привести до зміни власника, що, можливо виключно за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Зважаючи на відсутність законодавчого визначення понять публічно-правові відносини, публічне право, публічно-управлінські правовідносини тощо та керуючись нормами ст.72 ОСОБА_4 адміністративного судочинства, яка вказує на можливість застосування судом загальновідомих понять, зокрема і в галузі права правової доктрини, суд звертає увагу на наступні . Термін публічно-правові відносини тісно повязаний з категорією публічне право система правових норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади.

Поняття публічне право було сформульовано внаслідок поділу права на дві основні частини залежно від характеру регулювання відносин. Для публічного права характерні наступні ознаки: а) регулювання відносин між органами державної влади, субєктами місцевого самоврядування та громадянами, б) орієнтація на задоволення публічних інтересів, в) забезпечення однобічного волевиявлення субєктів права, г) широка сфера дії та застосування, д) домінування ієрархічних відносин субєктів та відповідної субординації правових актів та норм, е) домінування імперативних та дискретивно-зобовязальних норм, є) нормативно-орієнтуючий вплив, ж) пряме застосування санкцій, повязаних з обмеженням використання ресурсів тощо.

Окрім того характерним для субєкта прийняття обовязкових рішень є те, що він не звязаний згодою сторони, якій вони адресовані. Публічно-правові відносини виникають, як правило, всупереч бажань іншої підлеглої сторони. Субєкти публічного права можуть діяти на свій розсуд у межах їх повноважень. Для правового регулювання у публічній сфері однозначним є зобовязування. Такі зобовязування можуть мати загально-нормативні та конкретні приписи або можуть проявлятись у забороні конкретних дій. На підставі викладеного можна констатувати, що публічне право це така правова сфера діяльності, в основі якої лежать державні інтереси, тобто інтереси публічної влади.

З зазначеного слідує, що ознакою публічності правовідносин, які можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді є їх виникнення у звязку публічним, а не приватним інтересом. Відповідно - врегулювання таких відносин (вирішення адміністративної справи) має бути направлене саме на задоволення публічного інтересу, що передбачає врахування загальнообовязкового та обєктивного характеру діяльності субєктів владних повноважень.

Окрім того відносини, які становлять предмет спору в даній справі, не можна віднести до «публічно-правового спору», який визначений як можливий предмет розгляду в адміністративному суді, у звязку з наступним.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, - правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 210 Цивільного кодексу України, - правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, - право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, - права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В той же час, відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, - державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Системний аналіз зазначених вище норм Цивільного кодексу України і Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приводить суд до висновку, що законодавець розділяє функції державної реєстрації (як правочинів, так і речових прав) на публічну, та приватну.

Зміст функції публічності реєстрації розкривається в порядку оформлення інформації про правочини та речові права у відповідному державному реєстрі, та порядку надання і користування такою інформацією. В той же час реєстрація сама по собі є також за змістом норм законодавства і підставою (юридичним фактом) цивільного правочину, та виникнення права власності в цьому полягає приватна функція державної реєстрації.

З матеріалів справи слідує, що позивач оскаржує реєстраційні дії та рішення відповідача саме і виключно як підставу для виникнення цивільного правочину на відчуження належного йому, за іпотечним договором, предмету та набуття речових прав на нерухоме майно третіми особами.

Таким чином предмет позову складають відносини, між сторонами, які, на думку суду, не мають ознак публічності, а відтак не можуть бути предметом розгляду адміністративними судами, оскільки не відповідає поняттю справа адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому цим ОСОБА_4, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України, - компетенція судів щодо розгляду цивільних справ cуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зміст зазначених норм Цивільного процесуального кодексу України вказує на те, що законодавцем передбачено поширення цивільної юрисдикції на всі правовідносини (в тому числі і за участю органів державної влади), окрім тих, щодо яких прямо передбачено законодавцем інший порядок судочинства.

Таким чином, суд не встановивши підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, прийшов до висновку, що така справа може бути розглянута в порядку передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України і за правилами підсудності, передбаченими цим же кодексом.

Відповідно до статті 157 ОСОБА_4 адміністративного судочинства України, cуд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства

Керуючись статтями 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Закрити провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юсиції Київської області ОСОБА_1, Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юсиції Київської області треті особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення .

2. Повернути Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у сумі 146 (сто сорок шість) грн. 16 коп.

3. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом пяти днів з дня її проголошення, а в разі постановлення ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Терлецька О.О.