Постанова № 46724065, 24.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2015 року справа № 808/2578/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області (далі відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача:

- середній заробіток за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на посаді з 29.03.2011 по 08.09.2014 в розмірі 184 250 грн. 50 коп.;

- компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 по 27.08.2010 в розмірі 1 067 грн. 50 коп.

- середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 314 699 грн.50 коп.;

- вихідну допомогу при звільненні 27.08.2010 розмірі 6 405 грн.

- середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 314 699 грн. 50 коп.;

- моральну шкоду за не поновлення на роботі та надання до суду та правоохоронних органів неправдиву інформацію про мене в розмірі 100 000 грн.

- матеріальну шкоду за не поновлення на роботі в розмірі 50 000 грн.

- індикацію грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат за період з 27.08.2010 по 01.06.2014 у розмірі 13 326 грн. 74 коп.

- компенсацію за невикористану щорічну та додаткову відпустку з 28.08.2010 по 28.08.2014 в сумі 38 430 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року у розмірі 182824 грн.65 коп.

Стягнуто з Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 року по 27.08.2010 року в сумі 795 грн.10 коп.

Зобовязано Державну службу лікарських засобів в Запорізькій області провести та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових коштів (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу в звязку з затримкою своєчасності їх виплат за період

з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року.

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в судовому засіданні вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили останню задовольнити на підставах, що в ній зазначені та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, з 01 січня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 року № 275 Деякі питання здійснення державного контролю якості лікарських засобів на базі Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів вирішено створити Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоровя шляхом проведення реорганізації.

На підставі Наказу Міністерства охорони здоровя України від 07 квітня 2010 року № 306 Про заходи щодо реорганізації Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів наказом від 15 квітня 2010 року № 203 врегульовані питання правонаступництва та передачі майна з балансу Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів на баланс Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області.

У звязку з цим, наказом Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 21 червня 2010 року № 32-к позивача було звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (у звязку з реорганізацією).

Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та скасування наказу № 32-к.

За наслідками розгляду цих позовних вимог постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2010 у справі № 2а-5290/10/0870 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів. На виконання зазначеного рішення наказом Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 21.08.2010 № 40-к скасовано наказ від 21.06.2010 року № 32-к та поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 21.06.2010 року.

Разом з тим, наказом Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 № 42-к позивача вдруге звільнено з посади заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України 27.08.2010 року (у звязку з реорганізацією через припинення діяльності юридичної особи).

Не погодившись з винесеним наказом позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду. Постановою суду від 04.04.2011 по справі № 2а-7401/10/0870 скасовано наказ Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 № 42-к Про звільнення ОСОБА_1О., поновлено позивача на посаді заступника начальника з організації лабораторного контролю Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, з 27.08.2010 року по день розгляду справи у суді 29.03.2011 року у розмірі 31 811 грн. 50 коп. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 року по день розгляду справи у суді 29.03.2011 року у розмірі 31 811 грн. 50 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі № 2а-7401/10/0870 від 17.01.2012 апеляційна скарга відповідача в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 року по 29.03.2011 року у межах суми стягнень за один місяць у розмірі 31 811 грн. 50 коп. залишена без задоволення, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 по справі № 2а-7401/10/0870 в цій частині залишена без змін.

Як було встановлено судами, підставою звільнення ОСОБА_1 як 21.06.2010 року, так і 27.08.2010 року за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України стала постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 року № 275 Деякі питання здійснення державного контролю якості лікарських засобів.

Враховуючи те, що судами розглядалась справа щодо правомірності звільнення позивача у червні 2010 року із вказаних підстав і постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2010, яка набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 21.06.2010 року № 32-к, суди дійшли висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 27.08.2010 року з тих самих правових підстав згідно з наказом № 42-к.

Щодо позовних вимог позивача відносно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на посаді з 29.03.2011 року по 08.09.2014 року в розмірі 184 250 грн. 50 коп., колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Встановлено, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 року по справі № 2а-7401/10/0870 в частині щодо скасування наказу Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 року № 42-к Про звільнення ОСОБА_1О., поновлення позивача на посаді заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю Державної інспекції з лікарських засобів у Запорізькій області та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 року по день розгляду справи у суді 29.03.2011 року у розмірі 31 811 грн. 50 коп. набрала законної сили. Крім того зазначена постанова в частині поновлення на посаді та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

05.04.2011 року позивач звернувся до Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області про необхідність виконання рішення суду від 04.04.2011року та поновлення його на посаді. Однак начальник інспекції листом від 08.04.2011 за вих. № 61905-21 повідомив позивачу про те, що його заява подана без дотримання вимог частини 3 статті 5 Закону України Про звернення громадян, а отже інспекція залишає за собою право повертати такі заяви без розгляду та не має правових підстав для надання інформації щодо виконання рішення суду від 04.04.2011 року, оскільки позивач не є субєктом контролю за виконанням судових рішень.

07.04.2011 року ОСОБА_1 отримав у Запорізькому окружному адміністративному суді виконавчий лист та 08.04.2011 року звернувся до Комунарського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції з заявою про прийняття до виконання виконавчого листа .

Таким чином позивачем були вчинені всі залежні від нього дії для виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 року по справі № 2а-7401/10/0870, однак на час розгляду справи у суді зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі не виконано.

За приписами ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому вказана норма не містить жодних виключень та не передбачає звільнення власника чи уповноваженого ним органа від оплати середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі за відсутності вини власника у такій затримці. Необхідне встановлення самого факту невидачі наказу про поновлення на роботі за наявності рішення суду та вимоги державного виконавця.

У п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що відповідно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, невиконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника несе в собі відповідальність за таке невиконання рішення.

Щодо доводів відповідача про неможливість виконання судового рішення у звязку з тим, що позивач був поновлений на роботі в неіснуючу установу та на неіснуючу посаду, оскільки припинення Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів супроводжувалось скороченням чисельності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Твердження Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області про те, що фактично відбулась ліквідація установи не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного (що, також зазначено в ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2014 у справі № 2а-7401/10/11). У постанові Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 року № 275 Деякі питання здійснення державного контролю якості лікарських засобів зазначено про створення нової структури на базі Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів шляхом реорганізації.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобовязання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Це зобовязання відповідач не виконав, чим порушені трудові гарантії позивача як працівника реорганізованої установи.

Посилання представників відповідача на те, що порядок виконання рішення суду про поновлення на роботі регулюється статтями 75, 76 Закону України Про виконавче провадження, а отже затримка виконання судового рішення спричинена незалежними від відповідача причинами, що виключає його відповідальність, вірно не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки згідно з частиною 2 статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Таким чином постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 про поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць підлягала негайному виконанню навіть незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження.

Крім того, слід зазначити, що в пунктах 46, 48, 51, 53. 54 рішення від 15.10.2009 у справі ОСОБА_2 проти України (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З урахуванням вищевикладеного, доводи представників відповідача викладені в апеляційній скарзі про неможливість виконання судового рішення в частині поновлення позивача на раніше займаній ним посаді, в тому числі у звязку з відсутністю правових підстав для цього, колегією суддів не приймаються до уваги.

Щодо суми, яка повинна бути стягнута за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі позивача, колегія суддів зазначає, що представниками відповідача розмір останньої, яка була розрахована на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100 і складає 182 824 грн. 65 коп. - не оспорюється, як і не оспорюється стягнення компенсації за не використану щорічну відпустку в сумі 795 грн. 10 коп., а відповідно рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми індикації грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат за період з 27.08.2010 року по 01.06.2014 року у розмірі 13 326 грн. 74 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо індикації грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат встановлені Порядком Проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі Порядок № 159).

Відповідно до п.3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з п.5 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у звязку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Відповідна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 року № 6-43цс14.

Отже, доводи апелянта відносно того, що затримки з боку останнього щодо не виконання рішення суду не було та індексація не нараховується на суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу навіть при несвоєчасному його виконанні, колегією суддів не приймаються до уваги, тому як спростовуються вищенаведеним.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням ч. 2 ст. 11 КАС України, суд першої інстанції правомірно зобовязав Державну службу лікарських засобів в Запорізькій області провести та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових коштів (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу в звязку з затримкою своєчасності їх виплат за період з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року (період за який судом стягнута сума заборгованості за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі). При цьому, колегія суддів зазначає, що розмір цієї суми апелянтами не оскаржується, а відповідно апеляційним судом не перевіряється.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно пропуску позивачем строку для звернення до суду, визначеного ст. 99 КАС України, не належності розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства та необгрунтованої відмови судом першої інстанції у витребуванні додаткових доказів і як наслідок відхилення клопотань про закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду, останні колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат (Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року - справа № 1-13/2013), отже строк визначений вказаною нормою для звернення до суду не може бути застосовано в даних правовідносинах, а відповідно відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду.

Крім того, слід зазначити, що конструкція п. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України є визначальною для формулювання предмета позову щодо проходження публічної служби, який може стосуватися рішення керівника державного органу щодо: прийняття на публічну службу, грошового утримання, притягнення до відповідальності, надання відпустки, результатів атестації, переведення на іншу посаду, забезпечення права особи на соціальний захист під час проходження служби, звільнення з посади, зміни формулювання підстав звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди, завданої неправомірним звільненням, та ін. При цьому визначення обсягу вимог, що підлягають судовому розгляду, є диспозитивним правом позивача.

Отже, справи про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу у звязку з не виконанням рішення суду, виконання нижчеоплачуваної роботи у звязку з незаконним звільненням або переведенням та інші виплати за умови, коли така вимога не заявляється одночасно з вимогою про поновлення на роботі, також підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосуються проходження особою публічної служби, а відповідно дана справа повинна розглядатися за правилами адміністративного судочинства і підстави для закриття провадження відсутні.

Також слід зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги, що представниками відповідача а ні в апеляційній скарзі, а ні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не ставилось питання про витребування будь-яких додаткових доказів, а порушень допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи саме з цієї підстави, судом апеляційної інстанції не встановлено, твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо незаконного відхилення клопотання щодо витребування доказів, колегією суддів не приймаються до уваги.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, звертає увагу суду першої інстанції, що у відповідності до приписів ч. 4 ст. 160 КАС України окремим документом викладаються ухвали, в тому числі з питань щодо закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду, а отже розглянувши дані питання без постановлення окремих процесуальних документів, останнім було порушено вказані норми закону.

При цьому, колегія суддів враховує, що за приписами ч. 2 ст. 200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції, з урахуванням приписів ст. 201 КАС України, підлягає зміні, враховуючи наступне.

Відповідно до пунктів 10, 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому повинна містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги. У рішенні про стягнення з відповідача на користь позивача певної суми грошових коштів суд першої інстанції повинен зазначити, в тому числі розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, який зазначається цифрами та у дужках словами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак в четвертому абзаці резолютивної частини постанови не зазначив суму індексації грошових коштів, яку слід провести та виплатити ОСОБА_1, розрахунок якої наведено в мотивувальній частині рішення суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області про стягнення коштів змінити, доповнивши четвертий абзац резолютивної частини наступним змістом: Зобовязати Державну службу лікарських засобів в Запорізькій області провести та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових коштів (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу у звязку з затримкою своєчасності їх виплат за період з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року в сумі 13 326,74 грн. (тринадцять тисяч триста двадцять шість гривень 74 коп.).

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий:С.М. Іванов

Суддя:С.В. Чабаненко

Суддя:А.В. Шлай