Ухвала суду № 46723815, 07.07.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. справа 804/18324/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Головко О.В. Ясенова Т.І.

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтиз»» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення та повернення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтиз» 16.05.2011 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000182340 від 05.05.2011 про податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 453 591гр та зобов'язати податкову інспекцію перерахувати цю суму на розрахунковий рахунок товариства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 позов задоволений частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000182340 від 05.05.2011.

В апеляційній скарзі податкова інспекція просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказують що позивачем безпідставно сформований податковий кредит внаслідок господарських відносин з контрагентами, які не мають реального характеру.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

Згідно акту №28/23/34195668 від 14.04.2011 позапланової виїзної перевірки ТОВ «Синтиз» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з серпня по листопад 2010 року та за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення податку на додану вартість, що декларувалось за липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2010 року, проведеної Дніпропетровською ОДПІ, операції з ВАТ ЕК «Дніпрообленерго», ВАТ «Синельниківська теплоізоляція», ПП «Беллона», ТОВ «Омега» є безтоварними по ланцюгу постачання з іншими посередниками.

Дніпропетровською ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення №0000182340 від 05.05.2011, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на 453591гр.

Відповідно до пункту 1.7 статті «, який діяв на час спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

відповідно до пункту 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», забороняється включення до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пункту 7.2.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця в двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 7.2.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу вище наведених норм вбачається, Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування вразі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування.

Заборона щодо обмеження виплати відшкодування у зв'язку з наявністю або відсутністю надходжень податку на додану вартість до бюджету також визначається в пункту 200.17 статті 200 Податковому Кодексі України.

Разом з тим, предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та сформованого з урахуванням відповідних сум бюджетного, оскільки податковий орган, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та його контрагентом містить ознаки фіктивності.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було досліджено усі первинні документи (які містяться в матеріалах справи), встановлено статус постачальників товару, придбання якого стало підставою для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту, перевірено доводи податкового органу.

Доводи податкового органу щодо фіктивності фінансово-господарських операцій між позивачем та ВАТ ЕК «Дніпрообленерго», ТОВ «КДС», ВАТ «Синельниківська теплоізоляція», ПП «Беллона», ТОВ «Омега» через те, що контрагенти мають багатоступеневий ланцюг постачання, в який підпадають постачальники, які відносяться до ризику формування сумнівного податкового кредиту, а саме відсутні за юридичною адресою, приховують місце знаходження, порушено провадження у справі про банкрутство, були досліджені судом першої інстанції.

Наявність або відсутність матеріально-технічної бази у контрагентів позивача не є передумовою для визначення господарської компетенції господарюючого суб'єкта.

Як вже було зазначено вище, судом першої інстанції було досліджено первинні документи, які є товаросупровідними документами та невід'ємною частиною укладених між позивачем та контрагентами договорів.

Колегія суддів зазначає, що в будь-якому випадку порушення контрагентами, у тому числі за ланцюгом постачання, податкового законодавства за загальним правилом не може призводити до недійсності всіх угод до кінцевого отримувача товару, оскільки відносини між попереднім постачальником у ланцюгу поставок не позбавляють правового значення належним чином оформлених первинних документів та не впливають на реальність господарських операцій, вчинених між кінцевим отримувачем товарів та його безпосереднім контрагентом.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Крім того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, укладені між позивачем та контрагентами договори не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, до того ж на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні контрагенти позивача - ВАТ ЕК «Дніпрообленерго», ТОВ «КДС», ВАТ «Синельниківська теплоізоляція», ПП «Беллона», ТОВ «Омега» були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлені, перебували на обліку в податковому органі як платники податку на додану вартість.

Факт поставки товарів за укладеними договорами підтверджений належним чином складеними документами, виходячи із змісту яких вони мають всі законодавчо передбачені реквізити, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджують здійснення господарських операцій.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені ВАТ ЕК «Дніпрообленерго», ТОВ «КДС», ВАТ «Синельниківська теплоізоляція», ПП «Беллона», ТОВ «Омега» у відповідності до пункту 7.2.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

За правилами пункту 7.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередніх періодах постачальникам таких товарів.

Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Згідно з положеннями наведених вище правових норм в їх сукупності, вбачається, що сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, послуги, є податковим зобов'язанням продавця товару (послуги), а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.

Законодавство, діюче на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлює зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету якщо такий податок не був сплачений продавцем, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом, тим більше, контрагентами продавця податкового законодавства.

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення в тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару постачальникам таких товарів.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не доведено в установленому порядку правомірність зменшення суми бюджетного відшкодуванні податку на додану вартість на 453591гр.

В частині відмови в позові постанова позивачем не оскаржена.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Вступну та резолютивну частини ухвали проголошено 07.07.2015.

В повному обсязі ухвала складена 08.07.2015.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова