Рішення № 46699048, 07.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Саліхова В.В., Качана В.Я.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КБ Хрещатик» про захист прав споживача та стягнення боргу,

встановила:

у лютому 2015р. позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача 24 500 євро.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 24 вересня 2012р. уклала з відповідачем договір № 891/2012-222 банківського вкладу «Капітал» в євро із щомісячною сплатою процентів у розмірі 9% річних на загальну суму 24 588 євро на термін до 29 вересня 2013р., проте відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав та в односторонньому порядку припинив нарахування та виплату процентів і на час подання позовної заяви не повернув суму депозитного вкладу та процентів за користування вкладом.

Рішенням суду від 1 квітня 2015р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неналежну оцінку наданих доказів та неправильне застосування судом норм процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 24 вересня 2012р. сторони уклали договір № 891/2012-222 банківського вкладу «Капітал» в євро із щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого банк прийняв у позивача грошові кошти у сумі 24 588 євро на термін з 24 вересня 2012р. по 29 вересня 2013р. та зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 9% річних.

На підставі заяви від імені ОСОБА_1 від 6 серпня 2013р. про дострокове повернення частини вкладу у сумі 23 588 євро, банком 9 серпня 2013р. видано 23 158,89 євро, що еквівалентно 247 305,63грн.

На підставі заяви від імені ОСОБА_1 від 30 вересня 2013р. банком здійснено

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/6925/2015Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.зарахування 1000 євро на вклад Оберіг 12м.

- 2 -

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження того, що грошові кошти 9 серпня 2013р. були отримані не нею.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він не відповідає обставинам справи, не ґрунтується на нормах матеріального права, а також спростовується наданими сторонами доказами.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно із п. 2.1 Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

При цьому ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, згідно із ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1 Положення відкриття відповідних рахунків та облікування на них грошових коштів у національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку, відповідно до якого банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, у день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Позивачем не було надано суду першої інстанції документу, що підтверджує внесення нею 24 вересня 2012р. до банку грошової суми у розмірі 24 588 євро, проте, представником відповідача, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду було підтверджено, що договір банківського вкладу, який був укладений з позивачем 24 вересня 2012р., обліковувався у банку, як і грошові кошти у сумі 24 588 євро.

Вказані обставини також підтверджені актом про результати ревізії ведення операцій з

депозитами фізичних осіб Київського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» від 12

- 3 -

травня 2014р. (с.с.24-27).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що письмова форма договору банківського вкладу дотримана, внесення фізичною особою коштів не заперечується відповідачем.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Заперечуючи отримання грошових коштів за договором № 891/2012-222 від 24 вересня 2012р., позивач стверджувала, що не зверталася до банку із заявою від 6 серпня 2013р. про дострокове повернення частини вкладу, не підписувала з банком додаткову угоду № 01 від 9 серпня 2013р. та не отримувала кошти у касі банку 9 серпня 2013р. і не зверталася із заявою про видачу готівки № 30 від 9 серпня 2013р.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно положень статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

У підтвердження своїх тверджень позивачем було надано суду витяг з акту про результати ревізії ведення операцій з депозитами фізичних осіб Київського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик», складеного 12 травня 2014р. директором департаменту аудиту і контролю банку; інформацію про внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне провадження стосовно службових осіб ПАТ «КБ «Хрещатик», які зловживаючи своїм службовим становищем привласнили грошові кошти громадян; та копію висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 26 грудня 2014р., згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 у графі підпис вкладника додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013р., у графі підпис вкладника у заяві від 6 серпня 2013р. на видачу 23 588 євро, у графі підпис вкладника у заяві на видачу готівки №30 від 9 серпня 2013р., у графі підпис вкладника у заяві від 30 вересня 2013р. на 1000євро, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

Проте, відповідачем у підтвердження своїх заперечень не було надано суду жодного доказу або документу, які б спростували надані позивачем докази, а представник відповідача обмежився посиланням на неналежність доказів, наданих позивачем.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 10 ЦПК України відповідач повинен був надати докази, які б підтверджували його заперечення та твердження, зокрема, що працівниками банку при видачі частини вкладу 9 серпня 2013р. були виконані вимоги діючого законодавства, зокрема, Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492

- 4 -

від 12 листопада 2003р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України № 1172/8493 від 17 грудня 2003р., та належним чином ідентифіковано особу ОСОБА_1

Не приймаючи, як належний доказ, витяг з акту про результати ревізії ведення операцій з депозитами фізичних осіб Київського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик», складеного 12 травня 2014р. директором департаменту аудиту і контролю банку, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п. 10.13 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003р., під час здійснення операцій за вкладним (депозитним) рахунком фізичної особи як зразок підпису власника рахунку використовується зразок підпису, зазначений у договорі банківського вкладу. При цьому, у зазначеному акті вказано, що підпис клієнта у заяві про дострокове часткове вилучення вкладу від 6 серпня 2013р. та у заяві на видачу готівки від 9 серпня 2013р. № 30 на сумі 23 158,89 євро не відповідають зразку підпису клієнта.

На думку колегії суддів, вказані обставини підтверджують, що працівниками банку при видачі банківського вкладу 9 серпня 2013р., не було здійснено належних дій, які передбачені вищезазначеною Інструкцією, стосовно ідентифікації особи, яка представлялася ОСОБА_1

Не приймаючи, як належний доказ, висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 26 грудня 2014р., складений під час кримінального провадження, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не обґрунтував не прийняття вказаного доказу, як письмового доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Колегія суддів вважає, що зазначений висновок експерта є належним письмовим доказом, оскільки містить інформацію стосовно відсутності підпису позивача на документах, які свідчать про отримання від її імені банківського вкладу.

При цьому, відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не було надано належних доказів, які б спростували даний письмовий доказ, не було заявлено відповідачем і про призначення відповідної судової експертизи, у разі невизнання висновку експерта, складеного у рамках кримінального провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем у підтвердження своїх тверджень були надані достатні та належні докази, які не були спростовані відповідачем у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Твердження представника відповідача, що позивач підтвердила укладення з банком договору № 222D-419800 від 30 вересня 2013р., за яким банком на рахунок позивача були перераховані грошові кошти із рахунку за договором № 891/2012-222 від 24 вересня 2012р., колегія суддів вважає безпідставними.

Під час розгляду справи апеляційним судом позивач пояснила, що на пропозицію працівників банку нею 30 вересня 2013р. був підписаний договір № 222D-419800 банківського вкладу «Оберіг» в євро із щомісячною сплатою процентів (12 місяців), за яким банк приймає від неї 24 588 євро. Проте, на підставі вказаного договору вона грошових коштів до банку не вносила, так як вважала, що банком грошові кошти будуть переведені із рахунку за договором № 891/2012-222 від 24 вересня 2012р., але у подальшому їй стало відомо, що договір № 222D-419800 від 30 вересня 2013р. на суму 24 588 євро банком не обліковується, а грошові кошти з її рахунку були зняті невідомою особою. Також позивач стверджувала, що договір № 222D-419800 банківського вкладу «Оберіг» в євро із щомісячною сплатою процентів (12 місяців) від 30 вересня 2013р. на 1000 євро нею не підписувався і грошові кошти за ним до банку нею не вносилися.

- 5 -

Представник відповідач підтвердив, що у банку не обліковуються грошові кошти у сумі 24 588 євро відповідно до договору № 222D-419800 банківського вкладу «Оберіг» в євро із щомісячною сплатою процентів (12 місяців) від 30 вересня 2013р., також суду не було надано належних пояснень наявності двох договорів за номером № 222D-419800 банківського вкладу «Оберіг» в євро із щомісячною сплатою процентів (12 місяців) від 30 вересня 2013р., укладених банком з позивачем, на різні суми, а також не було надано доказів, що позивач підтверджувала перерахування грошових коштів банку на підставі зазначених договорів та зарахування їх банком на відповідний рахунок.

За таких обставин та виходячи із засад справедливості та добросовісності, колегія суддів вважає, що позивачем суду було надано належні та достатні докази неотримання нею грошових коштів за договором банківського вкладу № 891/2012-222 від 24 вересня 2012р., а оскільки строк договору закінчився і позивач висловила бажання отримати грошові кошти, банк зобов'язаний такі грошові кошти виплатити.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, а також у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не оцінив надані позивачем докази та ненадання відповідачем доказів, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до умов договору № 891/2012-222 від 24 вересня 2012р. позивачем до банку було внесено 24 588 євро, що не заперечував представник відповідача, проте, позивачем пред'явлені позовні вимоги про стягнення з банку 24 500 євро, не надано позивачем також і розрахунку процентів по вкладу, які вона просила стягнути з банку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, стягненню з банку підлягає 24 500євро, про що було заявлено позивачем і вказана сума не перевищує розмір банківського вкладу за договором № 891/2012-222 від 24 вересня 2012р.

Відповідно до пункту 1.6. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютахбанк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Під час розгляду справи апеляційним судом позивач підтвердила, що вносила до банку грошові кошти у євро, що не заперечував представник відповідача, тому колегія суддів вважає, що з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у євро.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивачем до при зверненні до суду з даним позовом, а також і з апеляційною скаргою, судовий збір оплачено не було, рішення ухвалюється на користь позивача, з відповідача підлягає стягненню у дохід держави судовий збір, як за подання позовної заяви, так і за подання апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує роз'яснення, надані у постанові Пленуму Вищого

- 6 -

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав № 10 від 17 жовтня 2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (пункт 11), та виходить із офіційного курсу євро, встановленого Національним банком України, на день подачі позовної заяви - 2839,7169грн. за 100 євро, та офіційного курсу євро, встановленого Національним банком України, на день подачі апеляційної скарги - 2524,9267грн. за 100 євро.

Таким чином, ціна позову на день звернення до суду становить 695800грн., тому судовий збір - 3654грн., а за подачу апеляційної скарги - 1827грн.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015р. скасувати, ухвалити нове рішенням, яким позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КБ Хрещатик» на користь ОСОБА_1 24 500 євро.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КБ Хрещатик» судовий збір на користь держави: у сумі 3 654грн. за подачу позовної заяви та 1827грн. за подачу апеляційної скарги (на розрахунковий рахунок № 31210206780010; отримувач УДКС у Солом'янському районі м. Києва; банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві; ЄДРПОУ 38050812; код банку отримувача 820019).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: